Співець краси та насолоди – Уайльд
«Ті, хто в прекрасному
знаходять дурне, - люди зіпсовані,
і при цьому
зіпсованість не робить їх привабливими.
Це великий гріх.
Ті, хто можуть побачити
в прекрасному його високий сенс, - люди
культурні.
Вони не безнадійні.
Але обранець – той, хто в прекрасному
бачить лише одне: Красу.»
О. Уайльд
Оскар Фінгал О'Флаерті Віллс Уайльд народився 16 жовтня 1854 в Дубліні в сім'ї лікаря Вільяма Уайльда і письменниці Джейн Франциско Елджі (Jane Francesca Elgee). Отримав класичну освіту: естетичні погляди формувались у Триніті Коледжі (Дублін) та оксфордському коледжі св. Магдалени, — проте ішов власним шляхом, керуючись власною тезою: «Те, що дійсно треба знати, не розтлумачить ніхто».
Значний мірою на формування естетичних поглядів вплинула Університетська освіта. Під впливом лекцій Дж. Раскіна про мистецтво захопився ідеями так званого естетичного руху, проповідував необхідність відродження краси в повсякденному житті як засобу подолання практицизму суспільства.
До жанру казки письменник звернувся з виходом на світ «Щасливого Принца» («The Happy Prince and Other Stories», 1888) в першу чергу тому, що шукав можливості говорити про реальність іншою мовою, ніж фактографічна література, яка, на його думку, була нездатна передати все багатство й різноманітність дійсності. Про своє розуміння складних взаємин між вигадкою й реальністю, фантазією й фактом (зокрема між життям і літературою) говорив уже у «Кентервільському привиді» (The Canterville Ghost, 1887), який мав підзаголовок «Матеріально-ідеалістична історія». Прагнення звернути увагу читачів на різноманітність життя, яке не вичерпується фактами буденності, доводило, що його твори звернені не тільки до дітей. Через кілька років Уайльд повернувся до жанру казки і створив нову збірку «Гранатова хатина» («A House of Pomegranates», 1891).
В
обстановці соціальної та ідеологічної
кризи англійського буржуазного
суспільства кінця 19 в. Уайльд приєднувався
до антибуржуазного напряму в літературі
і театрі, в деякій мірі випробувавши
вплив ідей соціалізму («Душа людини за
соціалізму», 1891). Уявлення про те, що
мистецтво не тільки самоцінною, але
первинно по відношенню до життя,
зближувало його з декадентським
естетизмом і прихильниками «мистецтва
для мистецтва». Однак творчість Уайльда
було не позбавлене значної життєвого
змісту. Тематичне багатство й жанрова
розмаїтість його творів , їхня художня
довершеність свідчать про неабиякий
талант письменника.
Оскар Уайльд – один із найславетніших письменників свого часу, глибокий, оригінальний мислитель, який запропонував нове розуміння мистецтва та його ролі в житті людини і суспільства. Він був прихильником досить розповсюдженої протягом 19 ст. ідеї «мистецтва для мистецтва». Як його англійські і французькі попередники (Т. Готьє, Ш. Бодлер, С. Малларме), він схилявся перед Красою гідним об’єктом для творчості.
Своєрідна уайльдівська позиція найповніше викладена в його збірнику-есе «Задуми", а також у передмові до роману «Портрет Доріана Грея».
Основні принципи естетичної теорії митця зводяться до таких тез:
-Мистецтво не є засобом пізнання та перетворення дійсності, воно пізнає лише Красу, тобто саме себе.
-Життя і мистецтво абсолютно несумісні.