10. Основні етапи розвитку держави Київська Русь.

Історики часто ділять політичну історію Київської Русі на три періоди. Перший період , коли відбувалося виникнення й формування давньоруської держави ІХ-Х ст. В цей час з’являються перші згадки у візантійських східних джерелах про нашу державу. В середині ІХ ст. Київська Русь виходить на арену світової історії, стверджуючи себе. Піднеснення Русі пов’язане з ім”ям Аскольда. Аскольд проводив активну зовнішню політику. Київська Русь міцно утверджувалась на узбережжі Чорного моря. Політика була спрямована на захід, де знаходилися розвинуті країни. Аскольду належить перший літопис, який мав визначити місце Русі, як невід’ємну частину слов’ян. З іменем Олега пов’язане відкиття Русі на цілий етап назад. Часи Олега, Ольги, Ігоря, Святослава були часами експансії, коли кордони Русі значно розширилися. Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава - 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії. Другий період охоплює князювання Володимира (Святославовича)Великого (980—1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав”янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію(1088-1089 рр.).Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту. Другий період історії Київської держави був добою піднесення її політичної й економічної могутності. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут, як правило, переважає внутрішній розвиток. Останній період ( друга половина ХІ – ХІV ст.)характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями , які завдавали спустошливості Київській Русі. У 1097 році відбувся Люберецький з”їзд, що мав на меті покласти край міжусобній боротьбі. Але рішення з”їзду були порушені та не виконані. З середини ХІІ ст. – роздроблення феодальної Русі. А це обумовило прискорення завоювання держави татаро-монголами. При них Князівства були роздроблені і підкорялися Золотому Ярму. Винятком було Галицько-Волинське князівство.

19. Входження українських земель до Великого князівства Литовського

Першим великим князем став Міндовг. Він об’єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі. Об’єднанню литовських племен сприяло: розвиток феодальних відносин, загроза з боку лицарів Тевтонського ордену, послаблення впливу Русі на Литву. За об’єднання руських земель вели боротьбу Галицько-Волинське та Московське князівства. Вони активно боролись проти татар, проте їм не вдалось провести активну політику. Оскільки Литовське князівство було нерозорене, то воно і стало провідним. 1316 – 1341рр князь Гедимін, скориставшись тим, що князівства Русі ослабли, почав об’єднувати ці території. 1345-1347рр Ольгерд приєднав Волинь, Поділля. Панування Золотої Орди на подільських землях припинялося. 77-92рр Йогайло приєднав Брянськ, Переяславщину, Чернігівщину. З усієї території етнічні землі литовців становили бл 1/3, а литовці становили 1/15 населення. Історичні джерела свідчать, що українські князі не чинили особливого опору Литві, більш-менш мирним шляхом визнавали її зверхність над собою. Головною причиною цього було прагнення звільнитись від татарського гноблення. Литовці, які переселились на українські землі, швидко асимілювали. Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів і бояр. Своє привілейоване становище зберегла православна церква. Вагомий вплив на Литву справила українська к-ра, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська.