38.Братства та визвольний рух.Діяльність Львівського братства.Львівська братська школа.

У 80-х роках XVI ст. в українських містах стали поширюватися громадські організації православного міщанства — братства. Їх виникнення зумовлювалося прагненням міського населення, передусім середніх його верств, об'єднатися для захисту своїх соціально-економічних інтересів і боротьби проти насильного покатоличення й полонізації. Статути братств передбачали прийняття вступаючими присяги, виборність старшин і їх звітування перед братчиками, регулярне проведення зборів. У ряді міст братства організовувалися на базі існуючих об'єднань міщан — наглядачів за церковним майном.Наприкінці 1585 р. українські міщани Львова розробили статут своєї організації — Успенського братства. Незабаром воно вийшло з-під юрисдикції місцевої церковної ієрархії і стало ставропігійським (підпорядкованим безпосередньо вищій церковній ієрархії). Серед перших його керівників виділявся Юрій Рогатинець, ремісник-сідляр і публіцист, відомий в Речі Посполитій і за кордоном.Подібні організації стали виникати в передмістях Львова, а також в інших містах. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. вони з'явилися в більшості міст Галичини, Холмщини, Підляшшя. У 1589 р. організаційно оформилися братства в Рогатині та Красноставі, в 1591 р. — у Бресті та Городку, в 1592 р. — у Комарні, в 1594 р. — у Любліні, близько 1615 р. — у Києві (Богоявленське), а близько 1617 р. — у Луцьку (Чеснохрестське). На початку XVII ст. відзначалися активністю братства в Дрогобичі, Перемишлі, Більську, Холмі, Замості, Бережанах. Виникали братства також в окремих селах.Львівське Успенське братство в період найбільшої активності (кінець XVI — початок XVII ст.) об'єднувало переважно цехових ремісників і крамарів. У другій чверті XVII ст. до керівництва в ньому прийшли найзаможніші українські та грецькі купці. Більшість братств не мала в своїх рядах духовних осіб і шляхтичів. Братства відігравали важливу роль у боротьбі проти національно-релігійного гніту. Так, у першій половині XVII ст. Львівське братства виступило проти обмеження економічної діяльності українських цехових ремісників і торговців та заборони некатоликам брати участь у міському самоврядуванні. Братства чинили опір примусовому впровадженню церковної унії. В центрі уваги Львівського братства були питання розвитку освіти. Керівники братства добре розуміли, що темрява, затурканість народних мас на руку тільки гнобителям. Засновуючи школу вищого рівня, львів'яни прагнули, як вказано в тогочасному документі, "щоб не був їх рід безсловесним через своє неуцтво". Невеликі шкілки здавна були по передмістях. Вирізнялася з-поміж них школа в кінці Гончарської вулиці (на теперішній вулиці князя Романа), біля перетину з сучасною вулицею Фредра. Однак рівень цих початкових шкіл не міг уже задовольняти зрослі потреби львів'ян. Спершу члени Успенського братства спробували об'єднати всі українські школи Львова в одну. Однак незабаром план змінився: братська школа на Руській стала головною, передміські поступово перетворилися в її своєрідні філіали. Нерідко Львівську братську школу називали "гімнасіоном". Молодші школярі навчалися тут грамоти й співу, старші учні ("спудеї") вивчали граматику, риторику і поетику, елементи філософії. Про високий рівень викладання грецької мови свідчить той факт, що учні школи разом з учителем-греком Арсенієм Еласонським уклали паралельну граматику грецької і церковнослов'янської мов "Аделфотес" (надрукована 1591 року).

39. Братство та визвольний рух.Київське братство.Київська братська школа Київське братство сформувалося в 1615 р. при Богоявленському монастирі, започаткувавши новий етап у розвитку братського руху. В цей час значно зміцнюється і розширюється соціальна база братства. Значного авторитету братському руху надав вступ до Київського братства гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича Сагайдачного із всім військом, яке стає не тільки військовою, а й політичною силою, формуючи нові принципи державності, беручи на себе адміністративні, економічні, політичні функції на українських землях, боронячи їх від самовластя польських властей, особливо від свавілля польської шляхти. Під захист Війська Запорозького до Києва перебираються кращі українські інтелектуали, посилюються його роль і значення як провідного центру розвитку української культури, духовного життя України. У 1621 р. новонаставлені владики православні відкрито зв'язують "останки старої Русі" — козацтво із спадками давньоукраїнського життя. "Це ж бо те плем'я, — говорилося в їх зверненні, — славного народу руського з насіння Іафетського, що воювало грецьке царство Чорним морем і суходолом. Це з того коріння військо, що за Олега, монарха руського, ... Константинополь в облозі держало. Це ж вони за Володимира, святого монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірих. Це ж їхні предки разом з Володимиром хрестились, віру християнську від константинопольської церкви приймали і по сей день у цій вірі родяться, хрестяться і живуть". Пов'язуючи новітнє життя із давньоукраїнськими традиціями, такі слова свідчать про досить ясну національну свідомість у провідників і ватажків нового руху. Народ, який має таку давню і славну історію, не може і не повинен скоритися перед гнітом, не може і не повинен занехаяти свої колишні права, що відверто звучить у заяві православних владик. Водночас це й стало ідейним обгрунтуванням і теоретичним оправданням тієї політичної боротьби з Польщею, що незабаром мала прокинутися з нечуваною доти силою і цілком наново переділити межі східнослов'янських держав. І що найважливіше, за зауваженням С. Єфремова, нехтуване "хлопство" виступало народом з власною історією, тобто рівним народові шляхетному, тобто на рівних правах. Цілком зрозуміло і те, що прихід до братства нових сил, у тому числі шляхти, магнатів, православного кліру, не міг не позначитися на їх ставленні до православної церкви, її відновленій ієрархії, на становленні певного соціального компромісу. Крім того, нові члени братств були більш освіченими, протягом віків їм належала монополія на інтелектуальне життя, значна частина з них навчалася в західноєвропейських колегіях, академіях, університетах, що не могло не викликати зміни культурно-освітніх орієнтацій. Організовуючи братські школи, вони прагнули, щоб їхні вихованці не лише зберегли батьківську віру, а й отримали не меншу суму знань, потрібних для практичного життя (громадянського і господарського), ніж їх давали католицькі навчальні заклади. Це сприяло заглушенню реформаційних настроїв і тенденцій у братствах, розвитку гуманістичних ідей, до яких нерідко приєднуються зауваження на адресу попереднього реформаційного процесу. Поступово набирають громадянства при навчанні використання грецьких і римських джерел, послугування ними в теоретичних діяннях, а водночас, хоча і обмежено, творів середньовічних і ренесансних західноєвропейських авторів, змінюючи певною мірою і ставлення до світських наук. Ці тенденції знайшли свій відбиток в організації навчального процесу Київської братської школи, теоретичних і полемічних доробках її професорів. Школа була відкрита одночасно з організацією Київського братства, ставлячи своїм завданням навчання молоді в дусі відданості своєму народові. Значну увагу тут приділяли вивченню поетики, риторики, поряд з якими студіювалися елементи філософії, насамперед "діалектики" у середньовічному розумінні цього слова. Відкриттю школи значно сприяла діяльність Й. Борецького, одного з перших її ректорів, Є. Плетенецького, але відкрити її честь випала Ісаї Копинському.