84.Сукупна пропозиція та фактори, що її визначають. Крива сукупної пропозиції. Проаналізуйте дію цінових та нецінових факторів на сукупну пропозицію в Україні.

Сукупна пропозиція (AS)— це обсяг товарів та послуг, які фірми готові виробляти і пропонувати на ринку за певного рівня цін (за інших однакових умов).

Підвищення рівня цін стимулює підприємства виробля¬ти і пропонувати більший обсяг товарів та послуг. Знижен¬ня рівня цін зумовлює зменшення обсягів виробництва. Це означає, що між обсягом національного виробництва, який набув форми сукупної пропозиції, та рівнем цін існує пряма залежність, а крива сукупної пропозиції має додатний нахил.

Класична модель сукупної пропозиції розглядає економіку в довгостроковому періоді. Ця модель ґрунтується на таких передумовах:

• економіка працює на повну потужність при повній зайнятості ресурсів;

• обсяг фактичного виробництва дорівнює потенційному;

• ціни та номінальна заробітна плата гнучкі, їх зміна підтримує ринкову рівновагу;

• обсяг випуску залежить тільки від обсягів праці, капіталу та технології і не залежить від рівня цін;

• зміни у факторах виробництва і технологіях відбуваються повільно.

На сукупну пропозицію впливають:

зміна цін на ресурси;

Зростання цін на ресурси призводить до зростання витрат і, як наслідок, до зменшення сукупної пропозиції (крива АS зміщується вліво), і навпаки.

зміна продуктивності праці;

Зростання продуктивності праці (за незмінного рівня цін) означає збільшення обсягів національного виробництва. Оскільки зростання продуктивності забезпечується науково-технічним прогресом (НТП), то це означає зменшення капітало-, матеріало- та енергомісткості виробленої продукції, а тому — здешевлення її, що зміщує криву АS праворуч вниз.

зміна правових норм.

Зростання непрямих податків (ПДВ, акциз, нарахування на соціальне страхування тощо) зумовлює зростання витрат підприємців на одиницю продукції і спричиняє скорочення сукупної пропозиції. Крива АS зміститься ліворуч. Збільшення державних субсидій бізнесу та зменшення податкового тиску зумовлює зменшення витрат виробництва фірмами, що спричиняє зростання сукупного попиту. Крива АS зміщується праворуч.

величина процентної ставки.

Зростання її обумовлює подорожчання і тому обмеження кредитних ресурсів, зменшуючи можливості розвитку виробництва і, відповідно, сукупну пропозицію.

85. Державна антициклічна політика..

Антициклічне регулювання економіки — свідомі та цілеспрямовані дії держави і наднаціональних органів, а також могутніх корпорацій та частково ринкових важелів на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і збільшення темпів економічного зростання.

Особливості антициклічного регулювання значною мірою зумовлені домінуванням монополій (у тому числі олігополій) в економіці.

Проте значне збільшення грошової маси наприкінці 60-х — на початку 70-х років призвело (разом з іншими чинниками, наприклад різким підвищенням цін на нафту в період енергетичної кризи) до посилення інфляційних тенденцій: темпи зростання цін у середині 70-х років становили понад 10 %. Тому у 80-ті роки уряд почав обмежувати темпи зростання грошової маси, здійснюючи жорстку грошово-кредитну політику. Зокрема, у період високої економічної активності (або "перегріву" економіки, за класифікацією західних учених) держава значно підвищує норму відсотка, що зумовлює подорожчання кредиту, а під час депресії та кризи — знижує ставку відсотка і здешевлює кредит. Перевагою цього методу антициклічного регулювання є його оперативність (без прийняття відповідного закону.

З метою розширення сукупного попиту держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умов прискореного списання вартості основних фондів, що служить засобом стимулювання інвестицій у недержавному секторі економіки. За наявності державного сектору уряд під час кризи збільшує обсяг прямих капіталовкладень насамперед у галузі економічної та соціальної інфраструктури (транспорт і транспортне будівництво, електро-, газо- і водопостачання, житлове будівництво, атомну енергетику та ін.

У фазі підйому держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує процес надмірного "перегріву" економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням, згладжує коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

Олігополії забезпечують антициклічне регулювання через вироблення узгодженої політики, виконання державних програм та ін.

існують такі відмінності між сучасними економічними кризами (повоєнного періоду) і кризами XIX — початку XX ст.:

1) сучасні кризи менш глибокі, але відбуваються частіше;

2) замість надвиробництва товарів під час криз XIX — початку XX ст. нині відбувається надвиробництво основного капіталу (у формі простоювання значної частини виробничих потужностей);

3) під час криз у минулому різко знижувалися ціни, а в сучасних умовах здебільшого не знижуються;

4) сучасні кризи характеризуються коротшими фазами власне кризи і депресії та відповідним збільшенням фаз пожвавлення й піднесення;

5) кризи у минулому протікали стихійно, а сучасні економічні кризи все більше піддаються регулюванню з боку держави та наднаціональних органів;

в) сучасні кризи, насамперед фінансові, відрізняються синхронізацією економічного циклу.

Антициклічне регулювання стало важливим чинником послаблення глибини економічних криз, подовження фази піднесення, скорочення фаз кризи і депресії та інших форм модифікації економічного циклу. Однак воно неспроможне подолати циклічний характер виробництва, усунути суперечності суспільного відтворення.

Україна знаходиться у кризову стані і здійснює активну анти циклічну політику.