Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Макроекономіка_ОіА_2012-2013.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

91. Державний борг. Економічні та соціальні наслідки державного боргу для економіки України

Державний борг – це нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування дефіцитів держ бюджетів. Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють:внутрішній борг перед юридичними і фізични­ми особами власної країни;зовнішній борг перед іноземними країнами в особі міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн та іноземних приватних осіб і організацій.Залежно від структури боргових зобов'язань виділяють:борг, який складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками; монетизований, який включає:заборгованість держави з державних замовлень та надання послуг державним установам; заборгованість держави з виплат заробітної пла­ти бюджетному сектору економіки; заборгованість з виплати соціальних трансфертів (пенсій, стипендій, допомог тощо).

Вплив державного боргу на економіку може бути позитивним і негативним.

У фазі зменшення виробництва державні запози­чення стимулюють зростання сукупного попиту, збіль­шують рівень зайнятості та рівень доходів населення, стимулюють економічне зростання, отже позитивно впливають на економіку.

Негативні наслідки державного боргу пов'язані з витісненням приватного капіталу з інвестиційного процесу, що обмежує економічне зростання, спричиняє перерозподіл доходів на користь власників облігацій, зменшує обсяг споживчого попиту, збільшенням по­датків для обслуговування державного боргу, перекла­данням відповідальності за погашення боргових зобо­в'язань держави на майбутні покоління.

В Україні фактично є два типи державного боргу:офіційно визнаний державний борг; заборгованість, що в складі державного боргу не враховується, проте за економічною природою є державною.

92. Основні інструменти грошово-кредитного регулювання. Проаналізуйте вплив грошово-кредитної політики на макрорівновагу в Україні.

Г-к п - комплекс взаємопов´язаних заходів з метою регулювання грошового обороту, які реалізує держава через вплив національного банку на механізм грошового ринку.

Стратегічні, проміжні й тактичні цілі монетарної політики, узгодження і координація їх дії реалізуються вибором методів та інструментів.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є:

1.Мінімальні резервні вимоги - це обов'язкова норма внесків комерційних банків у центральному банку.

2. Офіційна облікова, або дисконтна ставка - ставка, застосовувана центральними банками в операціях із комерційними банками по обліку короткострокових державних облігацій, переобліку комерційних векселів і інших цінних паперів, які відповідають вимогам центрального банку.

3. Рефінансування - кредитування комерційних банків.

4. Операції на відкритому ринку - операції центрального банку по купівлі-продажу цінних паперів.

Загалом, інструменти грошово-кредитного регулювання економічних процесів поділяють на два види:

а) інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок і економічні процеси (операції на відкритому ринку, регулювання норм обов´язкового резервування, відсоткова політика рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти);

б) інструменти прямого впливу (установлення обмежень або заборони на пряме кредитування Національним банком потреб державного бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що їх надають комерційні банки, між пріоритетними галузями і регіонами). При цьому застосування інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів прямої дії скорочується.

Процес обмеження адміністративних важелів і вирішення завдань економічної політики в Україні на перших порах (1991-1994 pp.) здійснювався переважно кейнсіанськими методами і передбачав надмірне втручання органів державного управління в господарські процеси. Водночас недооцінка інфляції та перебільшення можливостей фіскально-бюджетного механізму вирішення соціально-економічних завдань привели до гіперінфляції, значного спаду рівня виробництва і зубожіння народу. Окремі заходи і в цей час носили монетарний характер, але з 1994 р. вони набули систематизованого характеру і знайшли відображення у проголошенні курсу макроекономічної стабілізації, прискоренні ринкових реформ і формуванні ринкового механізму саморегулювання. У фіскально-бюджетній сфері відбулося переорієнтування на подолання бюджетного дефіциту, зменшення податкового тиску і переведення суб´єктів господарювання на засади самофінансування. У грошово-кредитній політиці започатковано курс на подолання гіперінфляції і лібералізацію кредитного і валютного ринків.

Але переважне збереження в Україні кейнсіанського підходу у фіскально-бюджетній сфері та управління монетарною сферою на основі монетаристського підходу привели до розриву між реальною економікою та грошово-кредитним сектором і обмежили позитивні наслідки антиінфляційної політики переважно монетарною сферою.