1.1. Мета і завдання курсу «Соціально-економічна безпека»

Процеси, які відбуваються в Україні за останнє десятиліття, характеризуються багатьма змінами в економічному, соціальному і громадському житті людей. Питання соціального захисту населення в умовах нестабільного економічного і політичного середовища є дуже актуальними.

Після|потім| вивчення курсу «Соціально-економічна безпека» студенти повинні:

знати:

• теоретичні основи безпеки;

• ключові|джерельні| елементи системи соціально-економічної безпеки;

• методи і механізми забезпечення соціально-економічної безпеки.

уміти:

• давати оцінку чинникам|факторам|, які створюють загрозу|погрозу| соціально-економічній безпеці;

• ухвалювати управлінські рішення щодо|відносно| адаптації регіону з урахуванням|з врахуванням| змін навколишнього середовища його функціонування;

• проводити аналіз впливу результатів діяльності людини на зовнішнє середовище|середу| і соціально-економічні зміни.

1.2 Виникнення первинних соціально-економічних знань

Проблема соціальної безпеки людини, суспільства і держави завжди турбувала політиків, учених, практиків і всіх громадян, кому не байдужа доля найдорожчого в світі капіталу — людини. На всіх етапах розвитку людської цивілізації як визначення суті соціальної безпеки, так і розробка стратегії формування і функціонування системи безпеки - завжди були актуальними. Нинішній складний період становлення незалежної України не є виключенням, він вимагає нових підходів до реформування, постійного оновлення продуктивних сил, виробничих стосунків, зміни форм господарювання і управління.

Безпека є невід'ємною частиною діяльності людей, суспільства, держави, світової спільноти. У 2003 році ухвалено Закон України «Об основах національної безпеки держави», в якому національна безпека це «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, при якій забезпечується стійкий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних погроз національним інтересам».

Закон передбачає створення в Україні конкурентноздатну, соціально-орієнтовану ринкову економіку, забезпечення постійного зростання рівня життя населення. Він чітко визначає основні напрями державної політики по питаннях національної безпеки, і виділяє три головні об'єкти безпеки — людину, суспільство і державу.

В той же час безпека - це вельми складне соціально-політичне явище, яке трактується в практичному, повсякденному житті кожною людиною по-різному.

Етапи зародження філософських думок|гадок| щодо проблем безпеки:

Перший — це етап античності. Стародавній філософ Платон розглядав суспільство (державу) і людину як дві симетричних і взаємодоповнюючих системи. Як у людини виділяються три його головні частини (тіло, душа, розум), так і суспільство розділяється на працівників, воїнів і правителів (філософів). «Ми, — писав Платон, - уподібнили благополуччя держави тілу, здоров'я якого залежить від стану його частин».

По Платону, безпека залежить від своєчасного запобігання її погрозам. В цілому, інтереси суспільства (держави) домінують над інтересами особи, людина підкоряється службі суспільству і державі, розумне управління державою розглядається як прояв вищої добродійності.

Грецький філософ Аристотель погляди на безпеку будує на основі політичної культури людини. Він прямо указує, що природа нормальної людини визначається його входженням в державну систему. Елементами цієї системи є людина, сім'я, місто, держава.

Відомий державний діяч стародавнього Риму Цицерон вважав, що з появою власності на землю виникла і необхідність в забезпеченні безпеки землевласників і створення в цілому системи захисту держави[15].

Отже, можна зробити висновок, що античний підхід характеризувався тим, що у філософів цієї епохи на перше місце ставилася міцність і цілісність держави, і її інтереси домінували над інтересами особи.

Другий етап — це період середньовіччя, який відомий цілою плеядою мислителів, які також проникалися питаннями соціальної безпеки.

По статуту київського князя Ярослава, система безпеки була перетворена на завуальований захист і виправдання класових інтересів.

Крім того, в цей період з'являються численні релігійні воєнізовані організації, які силовими методами захищали безпеку віри. Згідно філософським поглядам Ф.Аквінського (1225— 1274 рр.), блага держави звеличилися набагато вище, ніж окремо узятої особи, адже вони гарантувалися і оберігалися «Божою волею». Беззаперечне виконання людиною обов'язків, «визначених Богом», було гарантією загального блага і загальної безпеки.

Отже, можна зробити висновок, що поступово складалася система безпеки орієнтована на захист інтересів церкви і владних кругів.

На наступному, третьому етапі — етапі нового часу, значний внесок в розвиток проблем безпеки зробили англійські матеріалісти, і зокрема, Томас Гобсс (1588—1679 рр.). Гобсс вважав, що в матеріальній рівності громадян закладено джерело погроз системі безпеки, адже бажаних благ всім не може вистачити. Тому влада повинна тримати громадян в постійній напрузі[15].

Родоначальник класичної німецької філософії Е.Кант (1724—1804 рр.) в своїх поглядах на систему безпеки чітко проглядав необхідність законодавчих механізмів виділення внутрішньої і зовнішньої безпекиі держави і суспільства, а також взаємозв'язку безпеки кожної держави з безпекою світової співдружності.

Соціаліст-утопіст Р. Оуен (1771-1858 рр.) розробив нову соціальну систему, яка передбачала Конституцію «поселення сімей» і хартію прав людини, відповідно до яких однією з найважливіших функцій центральної влади є турбота про безпеку нової соціальної системи.

Отже, на початку 18 століття соціально-філософська думка визнала, що вільна і неконтрольована конкуренція між людьми не можуть автоматично привести до встановлення громадського порядку, стабільності і забезпечити нормальну соціальну безпеку. А нові процеси в економіці, індустріалізація і урбанізація, соціально-політичні катаклізми підкреслили необхідність створення системи соціально-економічної безпеки суспільства і держави.

Видатний англійський філософ і соціолог Г.Спенсер (1820—1903 рр.) вважав, що для кращого розуміння проблем безпеки важливу роль мають соціальні інститути - механізми самоорганізації життя людей. По Спенсеру найвищою метою є гармонійне поєднання соціально-економічного розвитку країни з потребами людини.

Загрози соціальній системі і безпеці суспільства К. Маркс (1818—1893 рр.) бачив в нерівноправному розподілі матеріальних благ. Систему безпеки він розглядав з позицій класових інтересів і відзначав, що вона завжди захищає інтереси верхівки суспільства.

Отже, можна зробити висновок, що цей етап розвитку дав початок діленню суспільства на класи, став основою формування держави, яка захищає багатих.

Отже, кожен етап розвитку суспільства вкладав в поняття безпеки свій зміст і, як результат ставилися певні завдання щодо її забезпечення. Поступово з'явилися уявлення про різні види безпеки: національною, економічною, військовою, екологічною і ін.