2. Лекції діалогічного характеру

Діа­лог — це:

• «вид мови у формі розмови між двома чи декількома співрозмовниками, зумовлений конкретними обставинами взаємного сприйняття, впливу один на одного, зв’язком з раніше висловленими учасниками діалогу думками та відрізняється короткими реченнями, використанням жестів, міміки, певним рівнем неорганізованості, не направленості, наявністю питань і частих повторів» (Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. — С. 148);

В перекладі з грецької діалог означає «бесіда».

Лекції діалогічного характеру діляться на два ос­новних типа: інформаційно-діалогічні і проблемні. Їх схожість — в наявності досить інтенсивного спілкування між лектором та слухачами на занятті, що забезпечує колективну навчальну взаємодію.

Але відмінність між ними суттєва:

• на інформаційно-діалогічній лекції - діалог будується на постановці лектором констатувальних і лише інколи продуктивно-пізнавальних питань і відповідних їм відповідях-репліках репродуктивного характеру;

• проблемна лекція пропонує постановку лектором питань (задач), що створюють проблемну ситуацію, що в свою чергу потребує пошуку, виходу з неї (вирішення) за рахунок більш потужної мисленнєвої діяльності.

Підготовка до проблемної лекції:

• знайомство з проблемою, поглядами різних авторів; літературою до неї;

• знайомство студентів з термінологією;

• читання додаткового матеріалу;В ходе предварительной подготовки обязательно ознаком­ление учащихся с терминологией, являющейся базовой для предстоящей лекции. Без знания слов, несущих основную смы­словую нагрузку темы, диалогической лекции не быть.

Студент, що підготувався до проблемної лекції:

• вже знає частину матеріалу і може виступати повноцінним співбесідником;

• може співвіднести знання, отримані раніше (в процесі підготовки) з тими, що почув під час лекції;

• в ході вирішення проблеми може здивувати товаришів і лектора власною позицією, додатково отриманими матеріалами, тощо.

Схематична підготовка викладача до діалогічної лекції:

1. Ознайомлення з матеріалом вузівського підручника. Вивчення питань теми за додатковими джерелами.

2. Розробка проблемних завдань, продуктивно-пізнавальних та репродуктивних питань.

3. Підготовка відповідей до них.

4. Розробка сценарію використання питань і завдань. Розрахувати час.

5. Варіанти продовження лекції у випадку, коли студенти не готові до діалогу.

Організація діалогу на проблемній основі достатньо альтернативна.

Це викликано рядом обставин:

• віком студентів;

• рівнем їх історичних знань;

• навичками і вміннями мислити і розмірковувати;

• складністю, поставлених питань і завдань.

Проблемна лекція: варіанти роботи.

1.Проблему ставить і вирішує лек­тор. Слухачі вникають в логіку його думки.

2. Проблему ставить лектор. Слухачі приймають участь в її вирішенні.

3. Лектор стимулює слухачів самих підійти до розуміння проблеми та осмислення її суті, шляхів вирішення.

4. Проблему ставить лектор і пропонує вирішити під час самопідготовки.

Інформаційно-діалогічна лекція. Її відрізняє спілкування лектора зі слухачами в основному на репродуктивному рівні. Лекція такого типу аналогічна бесіді.

Лектор в ході викладення матеріалу час от часу ставить перед слухачами питання з теми, задля залучення їх до участі через діалог. Питання різні: на відтворення знань студентів, на зацікавленість їхньою думкою, на рахування з їх досвідом, тощо.

У внз з традиційною системою навчання лекція як основна форма занять повинна виконувати такі дидактичні функції:

постановку та обґрунтування задач навчання;

повідомлення ізасвоєння нових знань;

формування інтелектуальних умінь та навичок;

мотивування студентів до подальшого навчання;

інтегрування даної дисципліни з іншими;

вироблення інтересу до теоретичного аналізу.

В залежності від ролі в організації навчального процесу можна виділити такі різновиди лекцій:

• вступна — ознайомлення студентів з основними науково-теоретичними положеннями даної галузі науки;

• мотиваційна — стимулювання інтересу у студентів до навчального матеріалу, та до подальшої навчальної діяльності;

• підготовча — підготовка студентів до більш складних розумових процесів, закладання основ використання основних методів і форм навчання;

• інтегрувальна — подання науки в системі та розвитку як логічно цілої навчальної одиниці; вихід до подальшого теоретичного аналізу за межами початкового розуміння;

• настановча — орієнтація студентам до джерел інформації, рекомендації до самостійної роботи, виділення найбільш важливих та складних частин матеріалу.

Перебудова системи освіти пред'являє нові вимоги до особи викладача, методів і техніки викладання. Н.В. Борисов і А.А. Соловьева [60] пропонують різні форми активної лекції нарівні з традиційною, що дозволяє значи­тельно підвищити творчий поведінковий потенціал аудиторії. Можна привести короткі характеристики деяких нетрадицион­ных лекцій.

1. Проблемна лекція — в ній моделюються суперечності реального життя через їх вираз в теоретичних концепціях. Головна мета такої лекції — придбання знань слухачами як би самостійно.

2. Лекція-візуалізація, коли основний вміст лекції пред­ставлено в образній формі (у малюнках, графіках, схемах і так далі). Візуалізація розглядається тут як спосіб активізації мышле­ния і спосіб навчання тому, що перекодувало інформації за допомогою разных знакових систем (наприклад, метод В.Шаталова).

3. Лекція удвох, що є роботою два преподава­телей, що читають лекцію з однієї і тієї ж теми і взаимодейст­вующих на проблемно-організованому матеріалі як між собою, так і з аудиторією. Проблематізация відбувається за рахунок як форми, так і зміст.

4. Лекція-прес конференція, коли зміст оформляється по запиту аудиторії із залученням декількох викладачів.

5. Лекція-консультація близька за типом попередньої. Відмінність — запрошений (грамотний фахівець) слабо володіє методами педагогічної діяльності. Консультування через лекцію дозволяє активізувати увагу слухачів і використовувати професіоналізм лектора.

6. Лекція-провокація (або лекція із запланованими ошиб­ками), що формує уміння оперативно аналізувати, ориенти­роваться в інформації і оцінювати її. Може використовуватися як метод "живої ситуації".

7. Лекція-діалог, де зміст подається через серію питань, на які слухач повинен відповідати безпосередньо в ході лекції. До цього типу примикає лекція із застосуванням техніки зворотного зв'язку, а також програмована лекція-консультація.

8. Лекція із застосуванням дидактичних методів (метод "мозкової атаки", метод конкретних ситуацій і так далі), коли слухачі (сту­денты) самі формують проблему і самі намагаються її вирішити.

У світлі нової парадигми особистісно орієнтованого навчання є сенс розглянути особистісно орієнтовані лекції:

- проблемно-моделюючі. Методика читання такої лекції відрізняється від традиційної. Вона полягає в тому, що викладачем на качану лекції формулюється загальна проблема, згідно якої розкривається матеріал. Кінець лекції супроводжується: коротким формулюванням студентами міні-проблем тими; вислуховуванням пропозицій щодо їх розгляду; коротким обговоренням запропонованих питань студентів і лектора та моделюванням семінарського заняття по вказаній темі.

Структура проблемно-моделюючої лекції має три етапи:

І - постановка проблеми;

ІІ – її розгляд;

ІІІ – її подалі моделювання, на основі особистого бачення студента.

Особлівість конспекту:

сторінка розподілена на дві частини (основна, там де йде запис тексту лекції і поля, де записані глобальна (головна) проблема, що оголошена в тексті лекції, та міні-проблеми (питання), що сформульовані студентами самостійно по ходу прослуховування та конспектування.

Мета проблемно-моделюючої лекції:

активізація особистісних пізнавальних можливостей студентів; формування особистого проблемного бачення матеріалу та вмінь перспективного його моделювання на основі індивідуального досвіду шкіряного учасника навчального процесу.

- Лекція-практікум має свою особливість, тому що спирається на особистий досвід студентів, активізує їх увагу, посилює зв’язок теорії з практикою, підвищує значимість життєвого і професійного досвіду кожної особистості в майбутній педагогічній діяльності.

На її качану лектор орієнтує студентів на тих, що кожне теоретичне положення повинне в ході лекції бути закріплено прикладом із шкільного життя студентів (як минулих учнів), або прикладом спостережень під година перших педагогічних практик.

Вімога: наведень приклад повинний бути конкретним, невеликим, містити особистові оцінку подій, явища, процесу. По ходу читання лекції викладач звертається до студентів з пропозицією ілюструвати вказану тезу. Звертання до особистого досвіду студента робить його значущим у процесі професійно-педагогічної підготовки.

- Лекція з коментарями зорієнтована на письмове вираження особистої думання шкірного студента по тексту лекції.

Методика читання такої лекції полягає в тому, що на її качану лектор знайомить студентів з її типом проведення і особливостями.

Конспект лекції в зошитах студентів ділиться на дві частини: більшу – для тез; меншу – для власних коментарів. Коментарі можуть записуватись також на окремих підписаних листах. Варіанті запису коментарів залежать від того, яким чином смороду будуть задіяні: озвучені на цій лекції, або розглянуті викладачем і студентами на наступному практичному чи семінарському занятті.

Мета такої лекції: ініціювати особистові думання шкірного студента по вивчаємих питаннях тими.

- Лекція-конференція - нетрадиційна форма проведення лекції, заснована на традиційних елементах конференції: основній доповіді викладача, коротких підготовлених виступах студентів та усному обговоренні питань і проблем тими всіма учасниками; підготовка відповідною комісією підсумкового документу (висновків, рекомендацій, порад, щодо подальшого розгляду даної тими лекції-конференції).

Мета лекції-конференції: активізувати увагу студентів до вказаної тими, створити умови для самореалізації думань учасників навчального процесу.