2.Класифікація семінарських занять.

За характером семінарські заняття поділяються на:

• випереджу­вальні,

• навчальні,

• узагальнюючі (підсумкові).

Випереджувальні семінарські заняття проводяться перед вивченням невеликої за обсягом та нескладної за змістом теми, їх мета — формувати уміння в студентів орієнтуватися у змісті навчального матеріалу, виділяти описувальний, пояснюваль­ний та інструктивний матеріал; головне, істотне у змісті теми. Підготовка студентів до семінару такого типу вимагає обов'язко­вого інструктажу, розробки групових та індивідуальних зав­дань, контролю за процесом підготовки студентів до семінару.

Навчальний семінар проводиться в процесі вивчення теми та ставить за мету поглибити знання, сформувати уміння та навички в студентів застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності; усунути ті прогалини у навчальних досягненнях студентів, які існують у засвоєнні теми. На семінарських заняттях навчального тилу викладач, спираючись на знання, уміння та навички студентів, що набуті на попередніх заняттях, розробляє систему навчальних завдань для самостійної роботи. При цьо­му завдання не повинні дублювати аналогічні, раніше вико­ристані, а носити варіативно-тренувальний або реконструктивний характер. Основні методи та прийоми роботи викладача на навчальному семінарі — це обговорення, дискусія, аналіз, висновки та пропозиції.

Специфіка узагальнюючого (підсумкового) семінару поля­гає в тому, що він проводиться після вивчення складної за змістом та великої за обсягом теми чи розділу навчальної програми. Його мета — формувати вміння та навички студентів самостійно система­тизувати і поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності. Ефективність семінарського заняття такого типу знач­ною мірою залежить від ретельності його підготовки. Перш за все викладачу необхідно визначити місце семінару в системі інших форм організації навчального процесу з навчального предмету; правильно сформулювати тему, мету і завдання семінару; визначити, обсяг матеріалу для розгляду на занятті. Суттєву роль при цьому відіграє організа­ційна сторона семінарського заняття, зокрема розробка питань та диференційованих завдань для обговорення; складання пере­ліку основної та допоміжної літератури; завчасно (за 10—15 днів до заняття) довести до відома студентів план семінару; повідомити про форму організації та проведення заняття; визначити роль кожного студента як активного його учасника; підготувати спільно зі студентами необхідну наочність, забезпечити методичне та техніч­не оснащення семінарського заняття. До підготовки семінару до­цільно залучати також завідуючого бібліотекою вищого навчального закладу, запропо­нувавши їм організувати, наприклад, виставку книг, посібників, зразків наочних матеріалів, самостійних творчих робіт.

Семінар-дослідження – це форма проведення, за якої відбувається отримання студентами знань із залученням компонентів наукового дослідження.

Ще в роки зародження семінарів, як форми занять стверджувалася думка про те, що вони є найбільш плідною формою отримання знань. Історики - методисти вже більш ніж 100 років тому стверджували, що змістом історії є не окремі факти, що потребують головним чином для засвоєння - напруження пам’яті, а тривалі історичні процеси, розібратися в яких залучаючи лише пам’ять, без розвитку мозку не можливо.

Семінар-дослідження включає три етапи і виходить за рамки 1год.20 хв.

1 етап		II етап		III етап
Підготовча робота:		Обговорення теми семінару:		Заключно-орієнтуючий:
• постановка завдання; •формулювання вихідної проблеми; •планування се­мінару		• реалізація функ­цій семінару (пізнавально-дослідницької, вихов-ної, практичної, мето-ди­чної)		• оцінка семінару та учасників; • визначення ступеня завершеності вивчення теми; • виділення питань, що підлягають подальшому дослідженню

1 этап. Підготовча робота. Керівник семінару в першу чергу визначається з задачею семінару, яка буде запропонована учасникам семінару. У загальних рисах вона може формулюватися як цілеспрямований пошук, здобуття і поглиблення знань на основі реалізації освітньо-дослідницької, виховної, практичної і методичної функцій.

Наступний крок – формулювання проблеми дослідження. Видатний російський вчений Степаніщев писав: „История не терпит сослагательного наклонения. Марк Блок по этому поводу писал так: «Оценить вероятность какого-либо события — значит установить, сколько у него шансов про­изойти. Приняв это положение, имеем ли мы право говорить о возможности какого-либо факта в прошлом? В абсолютном смысле — очевидно, не имеем. Гадать можно только о будущем. Прошлое есть данность, в которой уже нет места возможному» (Марк Блок. Антология истории, или Ремесло историка.)”.

Якою повинна бути проблема? Вона історична, логічно вписується в курс вивчення, має навчально-методичну інтригу, проблематична при сприйнятті.

Так, Степаніщев пропонує по одній із тем про роль особистості на крутих поворотах історії, вихідну гіпотезу формулювати так:

„В 1917 г., в феврале, не нашлось ни одного полка, ни одного ге­нерала, ни одной сколько-нибудь значимой группы людей, которые встали бы на защиту Николая II, хотя до этого миллионы людей воодушевленно пели «Боже, царя храни», а солдаты шли в бой «За веру, царя и Отечество». Почему так произошло: царя «смахнули с плеча», что пушинку, а народу, веками ему поклонявшемуся, не оказалось до него никакого дела?

В 1991 г., в декабре, не нашлось ни одного солдата, ни одного генерала, не говоря уже о народных массах, кто встал бы на защи­ту единства СССР и тех, кто не хотел распада государства. В это же время руководитель страны М.С. Горбачев терял власть. Горбачев, чье имя связано с перестройкой, введением многопартийности, удалением из Конституции статьи о руководящей и направляющей роли КПСС, демократизацией общества и т. д. Сторонников и за­щитников у него оказалось не больше, чем у Николая II в 1917 г. Почему?

Как и в чем эти события отражают ментальность российского на­рода, его взаимоотношения с властью, его место и роль в государ­ственном общежитии?”

Визначивши задачу і сформулювавши проблему семінару-дослідження, викладач розроблює його план.

1.Мета, завдання семінару.

2. Вихідна про­блема.

3. Логіка семінару.

4. Література для вивчення.

5. Вивчення вітчизняних і закордонних анало­гів проблеми, що досліджується.

6. Розробка учнями опитувальних листів, анкет, тестів.

7. Анкетування, тестування, опитування.

8. Практичні завдання по реа­лізації ідеї.

На окремі питання плану відповіді даються завчасно, ще до семінарського заняття.

ІІ етап. Обговорення теми семінару. Способи обговорення теми можуть бути різними. Але при цьому необхідно пам’ятати про головне – реалізацію основних функцій семінару.

Освітня (освітньо-дослідницька)

Виховна

Практична

Методична

Створюється 4 мікрогрупи по 2-3 студенти.

Перша мікрогрупа буде простежувати протягом семінару реалізацію освітньої (освітньо-дослідницької) функції.

Друга мікрогрупа виділяє виховні елементи у виступах учнів та узагальнює їх.

Третя мікрогрупа систематизує практичні пропозиції, що прозвучали на семінарі.

Четверта мікрогрупа оцінює методи­ку виступів: переконання, доказовість, емоційність і т. д.

Представнику кожної групи надається можливість виступити.

В основі дослідницького елементу лежить принцип історизму.

ІІІ этап, підсумково-орієнтуючий. Він включає:

• оцінку семінару і дій учасників;

• визначення степеню завершеності вивчення теми;

• вичленення питань, для подальшого дослідження.

Особистісно орієнтовані форми проведення семінарських занять:

- моделюючий семінар (семінар-модель), на якому реалізується особистісна модель семінару з вказаної теми, спроектована в ході попередньої лекції;

- проблемно-дискусійний семінар, що передбачає обмін думок, полілог, диспут, дискусію за участю всіх студентів групи;

- перспективний семінар, що передбачає обговорення і формулювання студентами перспектив вирішення вивчаємої проблеми;

- конструкційний семінар, що передбачає кінцевою метою побудову власної педагогічної конструкції.