5.Лабораторні та практичні заняття з фахових дисциплін

У дидактиці під дослідницьким методом (дослідницьким принципом, підходом) розуміється спосіб організації пошукової творчої діяльності учнів (студентів) із розв'язання нових для них проблем. Тобто проблеми вже виріше­ні суспільством, наукою, але дослідникам (школярам, студентам) вони ще невідомі.

Під час роботи учні (студенти) знайомляться з основними методами дослідження, які застосовуються в історичній науці, засвоюють елементи такої методики, оволодівають уміннями самостійно здобувати нові знання, досліджуючи історичні події й процеси через аналіз документів.

Функції дослідницького методу навчання:

1. Забезпечення творчого застосування знань.

2. Опанування методами наукового пізнання.

3. Формування головних рис творчої діяльності.

4. Формування інтересу.

Своєрідність лабораторно-практичних робіт з історії

Уведення на початку 90-х рр. у методику навчання історії поняття «лабораторно-практичні роботи» не було механічним перенесенням ме­тоду навчання природничих предметів на царину історії. Особливість іс­торії, як навчального предмета, безперечно, позначається на змісті, структурі й організації занять.

Своєрідність лабораторно-практичних робіт з історії полягає в тому, що на відміну від природничих предметів тут не використовуються при­лади, різноманітне обладнання. Об'єктом дослідження в таких роботах виступає історичне джерело. Особливість навчання історії в тому, що воно виключає експеримент у буквальному розумінні, маючи справу з фіксованими у джерелах історичними фактами. Тому учні не можуть безпосе­редньо впливати на об'єкт дослідження, постійно змінюючи умови, як у природничому експерименті. Але вони можуть аналізувати джерела під різними кутами зору, залучати нові, щоб дійти вірогідних, на їхню думку, висновків.

Лабораторно-практична робота не може охоплювати всю багатогран­ність історичного розвитку, тому, звичайно, йдеться лише про вивчення якоїсь події, історичної постаті, позиції певного діяча щодо події, загаль­них рис якогось явища тощо. Відтак метою лабораторно-практичних робіт е не стільки вивчення певної навчальної теми за допомогою історичних джерел, скільки розвиток певних здібностей, умінь і навичок, пізнавальної активності та самостійності учнів. Отже, в учнівському дослідженні допус­кається використання одного-двох джерел (що не припустиме в науковій практиці); текстологічна та фактографічна критика джерела здійснюється у стислому вигляді (інколи джерела подають учням цілком верифікованими), за винятком тих випадків, коли ставиться за мету розвиток критич­ного мислення і вміння дивитися на події під різними кутами зору — тоді критика джерела використовується як прийом у виконанні певного виду лабораторно-практичних робіт.

Істотними ознаками лабораторно-практичних робіт з історії є висока ступінь самостійності учнів у процесі їх виконання; менший, ніж звичай­но, контроль з боку вчителя, який тільки коригує готові висновки під час усної відповіді й при потребі надає учням загальні консультації; відсутність чіткого розмежування використовуваних елементів лабораторних і прак­тичних занять.

Відмінність лабораторно-практичних від дослідницьких робіт

Поняття «лабораторно-практична робота» та «дослідницька робота» дуже близькі за значенням, тому у 20-і рр. XX ст. самостійну діяльність учнів з вивчення історичних джерел одні дидакти називали лабораторним методом, а інші — дослідницьким. Справа в тому, що в даному випадку відбувається класифікація аналогічних видів діяльності за різними озна­ками. Коли йдеться про лабораторне-практичні роботи, в основу покла­дається класифікація методів навчання за джерелом знань (за Н. Верзіліним, Є. Голантом, Є.Петровським). При цьому увага акцентується на здобутті учнями знань за допомогою вже набутих спеціальних умінь.

Підкреслене виведення у назву метода прикметника «дослідницький» пов'язане з поглядом на учнівську роботу відповідно до характеру здій­снюваної пізнавальної діяльності (за І. Лернером, М. Скаткіним). Вихо­дячи з цієї логіки, лабораторно-практична робота може бути одночасно і дослідницькою роботою, якщо під час її виконання учні працюють на дослідницькому, творчому, рівні пізнавальної активності.

Але в широкій шкільній практиці навчання історії дуже часто дослід­ницькими називають роботи, пов'язані із самостійним аналізом учнями історичних джерел, які виконуються за спеціальним дослідницьким за­вданням. Таке завдання не завжди вимагає від учнів використання саме дослідницького методу, а може бути обмежене частково-пошуковим або евристичним.

Вчителі, які використовують у своїй діяльності дослідницькі роботи, виходять з таких міркувань: оскільки в основу роботи покладено аналіз джерела, його дослідження, то і називатися вони мають дослідницькими. В цьому сенсі поняття «лабораторно-практичні роботи» і «дослідницькі роботи» є тотожними,

Дослідження історичних джерел може відбуватися різними шляхами, які, відповідно, вимагають використання різних видів лабораторно-прак­тичних, (дослідницьких) робіт. Російський методист О.Степаніщев на­зиває ці шляхи методами і виділяє, як головні, методи послідовно-тексту­альною та поетапного вивчення джерел.

Метод послідовно-текстуального вивчення джерел ґрунтується на логічно послідовній роботі із засвоєння необхідної інформації і проявляється у чотирьох основних діях:

• виявлення і обробка основних ідей джерела (виділення основних ідей і положень, формулювання продуктивно-пізнавальних запитань для з'ясування їх сутності, складання та запис відповідей);

• аналіз авторських питань (робота над питаннями, висунутими автором у тексті, вироблення відповідей на них, порівняння відповідей автора з власними);

• аналіз подій, фактів та персоналій;

• зіставлення історичного досвіду з дійсністю (вибір із джерела конкрет­ного прикладу для аналізу, підбір аналогів з історії, пошук того, у чому і як ці аналоги набули розвитку в сучасних умовах. Роздуми над мож­ливою реалізацією історичного досвіду у сьогоденні).

Лабораторне заняття - форма навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі,

Лабораторні заняття проводиться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки тощо). В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища (наприклад, у школі, на виробництві, в наукових лабораторіях).

Лабораторне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи. Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Заміна лабораторних занять іншими видами навчальних занять, як правило, не дозволяється.

Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем. Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт, враховуються при виставленні семестровоі підсумковоі оцінки з даної навчальної дисципліни.

Практичне заняття - форма навчального заняття, при якій викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи. Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі, тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті. Вказані методичні засоби готуються викладачем, якому доручено проведення практичних занять, за погодженням з лектором даної навчальної дисципліни.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання. Оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Структура лабораторно-практичної роботи

У дидактиці структурою називають послідовні етапи заняття. Структура лабораторно-практичних робіт являє собою єдність таких складників:

1) актуалізація знань і корекція опорних уявлень;

2) мотивація навчальної діяльності;

3) усвідомлення змісту;

4) самостійне виконання роботи;

5) узагальнення і систематизація результатів;

6) підбиття підсумків.

Актуалізація знань і корекція опорних уявлень — коротенький, але відповідальний етап лабораторно-практичної роботи. Виокремлення його у структурі лабораторно-практичного заняття, як незалежного елементу, пояснюється тим, що організація самостійної діяльності учнів у навчанні пов’язана з великими витратами часу. Це призводить до того, що вчитель частину матеріалу змушений подавати оглядово, переносити на наступний урок або включати до домашнього завдання. Тому дуже важливо, щоб зміст лабораторно-практичної роботи відповідав навчальному матеріалові теми, що вивчається. На цьому етапі вчитель спрямовує увагу учнів на сутність майбутньої роботи. Учні сприймають або повторюють (залежно від того, відомо це було їм раніш, чи ні) факти, поняття, потрібні для виконання завдання.

Наступний етап — мотивація навчальної діяльності — передбачає ознайомлення учнів (студентів) з темою, метою та завданнями роботи, її характером. Викладач пояснює, як підходити до виконання завдання, які результати мають «держати; визначає засоби фіксації проміжних і кінцевих резуль­татів, підходи до оцінювання підсумків праці кожного. Залежно від харак­теру роботи створюється проблемна ситуація.

Відтак учні (студенти) сприймають і усвідомлюють мету, послідовність своїх дій, аналізують і узагальнюють вихідні положення, на яких ґрунтується за­вдання, вивчають проблему (якщо вона є), шукають засобів до її розв'язання, визначають хід і етапи дослідження.

На черговому етапі школярі (студенти) знайомляться зі змістом завдання, встановлюють, що вони знають, а що потрібно вивчати, які відомі прийоми дослідницької діяльності можна застосувати в цій ситуації. Якщо педагог не сформулював проблему, учні (студенти) шукають її в змісті роботи. Якщо виникає потреба, педагог уточнює план діяльності, а в разі, коли учні (студенти) натрапляють на серйозні перешкоди в дослідженні, пропонує їм докладну інструкцію.

Виконуючи роботу, учні (студенти) аналізують історичне джерело індивідуально, парами або групами — залежно від кількості примірників тексту джерела і мети заняття. Викладач спостерігає за перебігом дослідження, точністю виконання завдання, при потребі допомагає їм, спрямовуючи непря­мими запитаннями та опосередкованими завданнями роботу в на­лежне річище.

На передостанньому етапі виконання завдання, учні (студенти) ретельно аналі­зують результати своєї роботи, систематизують та фіксують їх у зошитах у вигляді коротких висновків.

Підбиття підсумків, якими закінчується робота, викладач проводить у вигляді узагальнюючої бесіди, під час якої розглядаються кінцевий і про­міжний результати дослідження, характерні помилки. Педагог теоретично обґрунтовує підсумки учнівських (студентських) досліджень.