- •31. Епоха Просвітництва та науково-раціональна традиція Києво-Могилянської Академії.
- •32. Григорій Сковорода як феномен української культури.
- •33. Еволюція художнього стилю хvііі ст.: пізнє українське бароко, рококо, класицизм.
- •Іконостаси доби рококо
- •35. Специфіка розвитку та сутність українського романтизму (початок хіх ст.)
- •36. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменництва. Письменники Харківської громади (кінець хvііі - початок хіх ст.
- •37. Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини хіх ст.
- •38. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина хіх ст. ). Просвітництво у західноукраїнських землях.
- •39. Культурно-національний рух хіх ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •3. Основні ідейні напрямки
- •40. Тарас Шевченко як творець національної культури.
- •41. Культурно-просвітницькі товариства “Громада” та “Просвіта”.
- •42. Розвиток природничих та гуманітарних наук в університетсько-наукових центрах другої половини хіх ст.
- •43. Класична українська література другої половини хіх ст.
- •44. Архітектура, живопис, пластичні мистецтва другої половини хіх ст.
- •45. Музична культура. Розквіт театральної діяльності другої половини хіх ст.
32. Григорій Сковорода як феномен української культури.
Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди
(1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих
філософів. Його філософська система не тільки оригінальна, але і досить
сучасна, особливо цікавим видається його вчення про людину та її місце
на цьому світі.
Яким же був шлях цього мудреця до філософії? Яку спадщину залишив нам?
Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він
віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в
70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги,
трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє
філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до
цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.
Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного
козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській
академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі
посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення
працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав
поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці).
З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс
"християнської гречності", концепція якого не співпадала з
офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього
не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене
відношення до світу, його проблем.
Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією
поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його
багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки,
що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був
глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно
музичний слух і голос, він писав вірші, складав музику, грав на
декількох інструментах, мав здібності до малювання.
Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час
звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що
супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю,
розпустою, владою речей, духовною спорожненістю.
Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і
на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при
негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав
таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області
критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу
освіти, культури та моралі.
Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке
він сам проповідував.
Можливість подолання людиною моральних вад Сковорода зв'язує не із
зовнішніми обставинами, а з внутрішніми якостями людини. Взагалі науку
про людину Сковорода вважає вищою з всіх наук. Людське щастя він
розглядає тільки через призму внутрішньої натури людини. З філософії
Сковороди слідує, що внутрішня натура, в кінцевому результаті,
виражається через взаємодію з певним виглядом праці. Тема "спорідненої
праці" - ця одна з самих найважливіших тем, що розвиваються Сковородою.
Ця тема перейшла з його байок в філософію і досягла такої висоти, що
придбала значення загального принципу, що визначає не тільки людське
щастя, але навіть значення людського буття.
Сковороди розуміння щастя має більш глибоке коріння. Суть щастя він
зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть
розкривається через вислів Сократа: "…Інший живе для того, щоб їсти, а я
- їм для того, щоб жити. …" - яким Сковорода відкриває свій трактат під
назвою "Ікона Алкивіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода як би
захищає людську "природу" від примітивного її зведення до споживання і
користі. Сам він обрав такий образ життя, який з його слів допомагав
йому "не жити краще", а "бути краще". Прагнення "бути краще" він
зв'язував з поняттям "чистої совісті": "краще годину чесно жити, чим
поганить цілий день".
