2.3. Теоретичні основи власного капіталу

Аудит – незалежна перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання на добровільних договірних засадах з метою визначення достовірності їх звітності і обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам з дотриманням професійних етичних норм та засад, таких як: чесність, об’єктивність, незалежність, компетентність, конфіденційність.

При проведенні зовнішнього аудиту, підприємство складає і направляє аудиторській фірмі (аудитору) офіційний іменний лист – пропозицію про проведення аудиту. При отриманні такої пропозиції аудиторська фірма у випадку погодження направляє підприємству лист – зобов’язання про погодження на здійснення аудиту. Після цього готується договір про проведення аудиту, який є офіційним документом, що підтверджує і фіксує юридичну згоду інтересів сторін договору.

На стадії попереднього планування аудитор повинен отримати інформацію про: зовнішні фактори, що відображають економічну ситуацію та галузеві особливості; внутрішні фактори, які пов’язані з його індивідуальними особливостями; організаційно-управлінську структуру підприємства; види діяльності; технологічні особливості; структуру капіталу, порядок розподілу прибутку тощо.

В процесі підготовки плану та програми аудиту аудитор оцінює ефективність системи внутрішнього контролю, встановлює межу суттєвості та рівень аудиторського ризику.

Оцінюючи ефективність системи внутрішнього контролю використовують три градації: висока, середня, низька. Система внутрішньогосподарського контролю складається з таких елементів, як середовище контролю, облікова система та контрольні моменти (процедури).

Середовище контролю – це дії та процедури, які відображають загальне ставлення адміністрації підприємства до контролю.

Контрольні процедури складають методи і правила для досягнення мети, а саме: розподіл обов’язків, наявність ефективних процедур санкціонування, здійснення фактичного контролю за активами та документами тощо.

Ефективна облікова система повинна відповідати цілям внутрішньогосподарського контролю: реальність та законність здійснених господарських операцій, адекватна оцінка господарських операцій повнота та своєчасність відображення в обліку, вірне визначення кореспонденції рахунків, включення господарських операцій в регістри обліку та вірність складання фінансової звітності.

Розуміння системи внутрішнього контролю документують, шляхом складання анкети з тестами системи внутрішньогосподарського контролю (табл. 2.6.).

Таблиця 2.6.

Тести системи внутрішнього контролю Власного капіталу

№ з./п.	Зміст питання	Варіант відповіді			Оцінка системи (висока, середня, низька)	Примітка аудитора
		Так	Ні	Інф. від-сутня
1	2	3	4	5	6	7
1	Наявність у працівників бухгалтерії нормативних документів, що регулюють облік Власного капіталу		V		С	Відсутні
2	Наявність документів, які є підставою для відображення операцій з викупу власних акцій у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання	V			С	Існують
3	Перевірка відповідності аналітичного обліку Власного капіталу синтетичному	V			С	Щомісячно
4	Наявність схем відображення на рахунках операцій з обліку Власного капіталу		V		Н	Відсутність схем та робочого плану рахунків
5	Перевірка віднесення операцій з Власним капіталом до відповідного звітного періоду	V			В
6	Чи регулярно обробляються та відображаються в обліку операції по Власному капіталу	V			В	Щомісячно
7	Відповідність даних облікових регістрів даним Звіту про Власний капітал та приміток до річної фінансової звітності	V			В	Щомісячно

За результатами тестування аудитор визначає для себе об’єкти підвищеної уваги при плануванні контрольних процедур аудиту коштів на поточних рахунках в банку, уточнює величину аудиторського ризику та рівень суттєвості.

Аудиторський ризик – це ймовірність того, що звітність може зосереджувати невиявлені суттєві помилки після підтвердження її достовірності, або що вона зосереджує викривлення , яких насправді немає. Аудиторський ризик складається з трьох компонентів: внутрішньогосподарського ризику (Рв), ризику контролю (Рк), ризику невиявлення (Рн), які складають модель прийнятного аудиторського ризику (Ра):

(2.1.)

Прийнятний аудиторський ризик представляє собою суб’єктивно встановлений рівень ризику, який готовий взяти на себе аудитор; його величина не повинна перевищувати 5% (рисунок 3.1.1.).

ВНУТРІШНЬО-ГОСПОДАРСЬКИЙ РИЗИК

РИЗИК КОНТРОЛЮ

РИЗИК НЕВИЯВЛЕННЯ

Ризик впливу зовнішніх факторів

Ризик системи бухгалтерського обліку

Ризик тестового контролю

Ризик впливу внутрішніх факторів

Ризик аналітичного огляду

Ризик системи внутрішнього контролю

Рисунок 3.1.1. Схема аудиторського ризику.

Внутрішньогосподарський ризик – це встановлений рівень ризику, який відображає схильність звітності до суттєвих помилок. За сприятливих обставин встановлюють рівень такого ризику більше 50%, а при наявності обґрунтованого очікування суттєвих помилок – на рівні – 100%.

Ризик контролю представляє собою оцінку аудитором ефективності системи внутрішньогосподарського контролю клієнта у відношенні її здатності запобігати або виявляти помилки. Аудитор намагається встановити цю оцінку на рівні нижче максимуму (100%).

Ризик не виявлення – це ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотних помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Він визначає кількість свідоцтв, які аудитор планує зібрати.

Суттєвість – це ймовірність того, що аудиторські процедури, які застосовуються дозволяють визначити наявність помилки в звітності підприємства та оцінити її вплив на прийняття рішень користувачами. Ця ймовірність відображає можливість визначити наявність помилки, яка впливає на достовірність звітності, оцінити цю помилку для прийняття аудиторського рішення. Це якісна складова суттєвості. Кількісна складова виражається через визначення рівня суттєвості, тобто граничне значення помилки звітності, починаючи з якої користувач з більшою долею ймовірності не зможе приймати на її основі управлінські рішення.

При встановленні критерію суттєвості аудитору необхідно спиратися на професійну думку. Аудиторські фірми мають самостійно розробляти основні положення щодо застосування критерію суттєвості (матеріальності) в практичній роботі, та зокрема, щодо визначення меж допустимих помилок.

З огляду на задовільний стан системи обліку та внутрішнього контролю клієнта можна визначити рівень суттєвості в розмірі 2%. Це означає, що помилка, яка впливає на достовірність звітності є несуттєвою (нематеріальною). Розпочинаючи роботу, аудитор на власний розсуд розбиває генеральну сукупність на підсукупності й ретельно проводить перевірку кожної. На мою думку, бажано таку перевірку розпочинати з аудиту установчих документів і власного капіталу. Аудит установчих документів і аудит власного капіталу не можуть досліджуватись окремо один від одного, тому що такий елемент власного капіталу, як статутний капітал, є основою будь-якого підприємства і фіксується в його установчих документах. В установчих документах можуть міститися дані Й про інші елементи власного капіталу.

Власний капітал — це загальна вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності й використовуються ним для формування його активів. Такі активи формуються за рахунок інвестованого в них власного капіталу і є чистими активами підприємства.До власного капіталу належить: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, вилучений капітал. Основний зміст поелементної розшифровки власного капіталу наведено в табл. 2.7. Аудит установчих документів передбачає ретельну перевірку юридичних підстав на право функціонування економічного суб'єкта у відповідності з чинним законодавством та підтвердження права власності юридичних і фізичних осіб.

Таблиця 2.7.