5. Інфінітивні речення вказують на можливу або неможливу, необхідну або неминучу дію.

Головний член в інфінітивних реченнях виражається незалежним інфінітивом без частки би (б) або з нею: А слова дружнього за гроші не купити (М. Рильський); Запросити б друзів до хліба-солі живих і мертвих у далекім полі (А. Малишко).

Частка би (б) в інфінітивних реченнях вносить відтінок доцільності певної дії, побажання, поради, ввічливого прохання й пом'якшує наказ. Семантика інфінітивних речень широка: вона включає і значення спонукання до дії, і значення необхідності, обов'язковості виконання її: Стояти тут! Нема шляхів назад! (М. Бажан); Не допустити жертв (О. Гончар).

Загалом односкладні інфінітивні речення можуть виступати синонімами як з односкладними (означено-особовими і узагальнено-особовими), так і двоскладними: Погасити вогні. - Погасіть вогні; Рятувати людей. - Рятуйте людей; Його весна довіку не зів яне. Його "Кобзар" нікому не спалить (М. Рильський). - Його "Кобзар" ніхто не спалить.

Однак синоніміка мовцями використовується рідко: так звані інфінітивні речення здебільшого функціонують з афористичним змістом, набирають значення закличності, спонукальності й цим поповнюють арсенал фразеологізмів як образних і експресивних засобів стилістичного синтаксису.

6. Номінативні (називні) речення стверджують наявність існування явищ, подій або предметів.

Головний член таких речень виражається іменником, займенником, кількісно-іменним словосполученням, субстантивованими словами: Весна. Теплінь. Жайворонки в небі (І. Цюпа); Зимовий вечір* Тиша, Ми. Я вам чужий - я знаю (П. Тичина).

Залежно від значення розрізняють такі номінативні речення: а) буттєві (власне номінативні), в яких стверджується існування предмета чи явища в об'єктивній дійсності: Ущелина* Потік, Тропа* Граніт. Безодня. Високості. І тьма - твій кінь - і тьма сліпа (Л. Первомайський); б) вказівні, в яких значення буття доповнюється вказівкою на предмети і явища, що передається частками ось, от, он: Ось ваш тихий порт (П. Тичина); в) оцінні, в яких ствердження наявності предметів або явищ поєднується з їх емоційною оцінкою: Літо. Сад. Яка спекота! (М. Подолян); Ох, яка ж краса! Сад увесь убрався в іній (П. Тичина).

Номінативні речення близькі за значенням до деяких двоскладних конструкцій: Вечір. - Настав вечір. Відмінність між ними - в семантиці та сфері використання. Двоскладні речення передають предикативні відношення, називаючи предмет і дію, яка йому властива. Односкладні речення за допомоги лише одного члена фіксують і предмет думки, і його наявність. Номінативні речення використовуються найчастіше в художніх описах. Широке їх використання пояснюється, з одного боку, лаконізмом, глибиною закладеної в них інформації, а з другого -образністю та експресивністю.

Номінативні речення широко використовуються для змалювання пейзажів, певної обстановки, для відтворення вражень від якихось картин.

38. Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці речення в структурному відношенні не однотипні.

Спільна їх ознака - вони мають одну граматичну (предикативну) основу, в них виникають додаткові смислові і синтаксичні відношення. Так, вставні слова виражають модальні значення достовірності, невпевненості тощо; відокремлені члени надають реченню значення додаткової обставинності (причини, часу, місця, мети), пояснення, включення, виключення, уточнення: У драмі людській небагато дій: Дитинство, юність, молодість і старість (Л. Костенко); Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава - заповідь моя (Т. Шевченко); Певно, це і є велике щастя: В садженцях побачить мудрий ліс (П. Дорошко); На північ від Богуслава, в урочищі Маслів Став, жив хутором старий козак Добридень (77. Панч).

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як, та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова (наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів: На Маковея збирають люди усяку городину, а саме: мак, кріп, цибулю, часник, моркву, соняшник, редьку... (А. Кримський); В Січі, брати, крім наук, Єй забави, жартів гук (О. Шпитко).

Ускладнювал ьна частина - це засіб виокремлення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення.

Речення з однорідними й відокремленими членами становлять центральну ланку ускладнених конструкцій.

Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.

У реченні однорідні члени можуть поєднуватися за допомогою: 1) сполучників сурядності (Теслярі робили мости на Дніпрі, і Дінці, і на тихому Збручі); 2) інтонації, що на письмі позначається комою або крапкою з комою (В один день затопило ліси, сінокоси, городи); 3) обох цих способів (Сонце росло, палало і тихо спускалося додолу). Однорідними можуть бути будь-які (і головні, і другорядні) члени речення.

Здебільшого однорідні члени речення виражаються однією й тією ж частиною мови, але в ролі однорідних членів можуть виступати й різні частини мови (Хоч був тато грізним, але нас дуже любив).

Однорідні члени речення бувають непоширені й поширені (Широкою, вкритою туманом долиною верталися додому (У. Самчук)). У реченні може бути не один, а кілька рядів однорідних членів (Верби й верболози сіро-зеленим туманом котились по луці і закривали подекуди воду).

Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією переліку.

Не є однорідними членами: 1) повторювані слова, які вживаються в реченні для підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності; вони розглядаються як єдиний член речення (Квітки куплю в переході, ніжну, ніжну красу, радість в теплих долонях в дім принесу, принесу (О. Чубачівна)); 2) повторювані однакові форми слів, об’єднані частками не, так (хоч не хоч, писати так писати, дивиться не надивиться); 3) стійкі словосполучення з парними сполучниками і…і, ні…ні (ні слуху ні духу, ні пава ні ґава, і сміх і гріх); 4) два однакові за формою дієслова, що позначають дію та її мету (піду подивлюся).

Відокремлення — це виділення одного із членів речення у вимові за допомогою інтонації, а на письмі з обох боків за допомогою ком (найчастіше), рідше — тире. Відокремлються тільки другорядні члени речення.

Відокремлені члени речення відповідають на питання: а який саме? а як саме? де саме? а коли саме? а що саме? Вони уточнюють, конкретизують попередні члени речення або виділяються для посилення їхнього змісту і значення. Відокремленими бувають другорядні члени, яким властивий відтінок додаткового повідомлення, що доповнює основний зміст речення, виражений головними членами: Відвага наша — меч, политий кров’ю. Нікого тут нема, крім мене й господині.

Відокремлені означення

Відокремлення означень залежить від способу їх вираження, місця в реченні, а також від способу вираження того члена речення, до якого означення належить.

Поширені означення відокремлюються, якщо:

- стоять після означуваного слова, вираженого іменником: За вікном спить ніч, в темне небо загорнена, зорями прихорошена.

- стосуються особового займенника: З природи мовчазна, вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

- стоять перед означуваним словом і мають відтінок причини: У червонім намисті, зав’язана великою хусткою, Марта була дуже гарною молодицею.

- стоять перед означуваним словом, вираженим іменником, але відірвані від нього іншими словами: Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна.

Зверніть увагу! Найчастіше означення відокремлюються тоді, коли вони виражені дієприкметниковим та прикметниковим зворотами і стоять після означуваного слова: Взялися медом золоті лелітки, дощем умиті, чисті і ясні.

Непоширені означення відокремлюються:

- якщо стоять після означуваного слова, вираженого іменником, якщо перед ним є своє означення: Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче.

- перед або після означуваного слова, вираженого особовим займенником: А він іде, високий, посивілий, на схід, на захід поле огляда.

- перед означуваним словом, якщо непоширені означення мають відтінок причини (до них можна поставити питання чому? з якої причини? незважаючи на що?): Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав.

- перед означуваним словом або після нього, якщо непоширені означення відірвані від нього іншими словами: Він не чув, як, зрушений пострілами, сиплеться з гілля дерев і вкриває його пушистий сніг.

- якщо в реченні відсутнє слово, якого стосується непоширене означення: Невідомий нікому, сідаю на лавку, слухаю і дивлюся.

Комами не відокремлюються:

- два означення (виражені дієприкметниковими зворотами), що з’єднані сполучником і (й): Пробуджений ранком і сполоханий дощем птах знявся з гілки й згубився у верховітті.

- означення, що стоять перед означуваними словами і не мають обставинного відтінку: Теплом дихала настояна на травах та квітах земля.

Якщо відокремлене означення має виразно підкреслене експресивне значення, то на письмі воно може виділятися за допомогою т и р е: І тоді ж світ, уся земля — буйна й радісна — поринула в цім болю.

Відокремлені прикладки

Відокремлена прикладка — це іменниковий зворот, який виступає в реченні як різновид означення. Відокремлюється комами, якщо:

- стоїть після пояснювального слова, виражається іменником (здебільше власною назвою): Навкруги чорне страшне море, безодня води і гніву.

- стосується особового займенника: Далеко за синім морем на чужій чужині гинули вони, безталанні шукачі щастя.

- стоїть перед пояснювальним іменником і має відтінок обставини: Чудовий піаніст, Лисенко надзвичайно точно й художньо передав твори Шопена, Шумана, Ліста.

- приєднується словами або, на ім’я, на прізвище, родом, походженням, на ймення, так званий, як-от, а саме, тобто, або (тобто), чи (тобто), наприклад, зокрема, особливо та ін.: Людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на імення.

- приєднується сполучником як і має відтінок причини. Таке відокремлення не залежить від місця прикладки в реченні: Як сестра, схилилась над тобою невтомна подруга, сувора творчість.

Зверніть увагу! Не відокремлюються прикладки, які разом зі словом як указують на інші додаткові відтінки або мають значення «в ролі кого, чого»: Ліс зустрів мене як друга.

Відокремлені прикладки відділяються тире:

- якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити слова а саме: У хаті є ще у нього дві дівчини — Домаха й Меланка — якщо поширені прикладки уже мають у своєму складі розділові знаки: Мати — ставна, смаглява гречанка, що була ніби старшою сестрою Ользі, — сама ув’язувала вузли, коли дівчата зайшли до хати.

Відокремлені додатки

Відокремлюються: додатки зі значенням включення, виключення або заміщення, що починаються словами крім, окрім, опріч, замість, за винятком, щодо, що ж до, часто, часом, завжди, особливо, навіть, хоч і: Ви здійснюєте волю Батьківщини. Все відкиньте, все забудьте, крім неї, крім обов’язку.

Зверніть увагу! Деякі додатки з прийменником замість не відокремлюються:

- замість можна замістити прийменником за: Шматочки мармуру на вулицях Помпеї колись служили замість ліхтарів (порівняйте: служили за ліхтарі);

- якщо додаток можна замінити іншим: Замість квіток шаблі, списи виблискують у долині (порівняйте: не квіти, а шаблі, списи виблискують у долині).

Відокремлені обставини

Відокремлюються обставини, якщо вони:

- виражені дієприслівниковим зворотом у будь-якій частині речення: Сторож, несучи сніданок, стукнув дверима.

- виражені одиничним дієприслівником і означають додаткову дію, причину, час, умову дії (якщо стоять перед присудком): Повечерявши, полягали спати.

- мають прийменники незважаючи на, починаючи з, кінчаючи: Сікач, незважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги, дуже прудко бігає.

Комами не відокремлюються:

- одиничні дієприслівники, що означають спосіб дії і своїм значенням близькі до прислівника: Я був молодий, здоровий і міг працювати не втомлюючись.

- обставини перед неповторюваними сполучниками і, та = і, або, чи, які з’єднують дві відокремлені обставини, виражені дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами: Хвилюючись і все ще не отямившись, солдат розповідав про себе.

- дієприслівникові звороти фразеологічного типу: Говорити не переводячи руху. Бігти не чуючи ніг. Тікати не пам’ятаючи себе.

Зверніть увагу! Обставини з прийменниками внаслідок, залежно від, у зв’язку з, згідно з, завдяки, відповідно до, на відміну від можуть відокремлюватися або не відокремлюватися залежно від ролі в реченні або бажання автора: Отруйні опеньки, на відміну від їстівних, не мають на своїй ніжці білого кільця.

Відокремлені уточнюючі члени речення

Уточнюючі члени речення — такі, які доповнюють, характеризують інші члени речення, звужуючи, обмежуючи їх значення, уточнюючи кількість предметів або виділення із загальної маси. Відповідають на питання: а де саме? а коли саме? а як саме? а який саме? а що саме?: Уранці, ще до схід сонця, Надійку збудив батько.

Уточнюючі члени речення в усному мовленні відокремлюються паузами, а на письмі — комами, рідше — тире: Дніпро несе Тарасові здаля — з усіх усюд — поклони і привіти.

Відокремлюються уточнюючі члени речення, при яких стоять слова тобто, цебто, а саме, або = тобто, чи = тобто, наприклад, зокрема, у тому числі, особливо, навіть, хіба що, причому, мабуть. Такі слова від уточнюючих членів речення комою не відділяються: Людям хотілося жити, тобто творити. Людині власно звикати до всього, в тім числі й до творів мистецтва.

39. Звертання - це слово (або сполучення слів), що називає особу чи предмет, до яких спрямоване мовлення. Напр.: Земле!.. Тобі я на рану не висиплю солі-я окроплю твою рану цілющим зерном (Б. Олійник); - Не запізнись, друже. Пам'ятай... (О. Довженко).

Звертання виражається іменником у формі кличного відмінка: Стій, серце, стій, не бийся так шалено. Вгамуйся, думко, не літай так буйно! Не бий крильми в порожньому просторі. Ти, музо ви-нозора, не сліпи мене вогнем твоїх очей безсмертних (Леся Українка). Форма кличного відмінка інколи може збігатися (омонімічна) з називним відмінком: Розвівайтеся з вітром, листочки зів'ялі, розвівайтесь, як тихе зітхання! (І. Франко); Київ мій, muy серці завжди (В. Сосюра).

Іменники-звертання, виражені кличним відмінком, омонімічним з називним, слід відрізняти від іменників-підметів за такими ознаками: 1) синтаксичною функцією і значенням: іменники-звертання називають не активного діяча, а особу, до якої звертаються; 2) з цими іменниками присудки не пов'язуються двобічним зв'язком, бо вони стоять в ізольованій позиції; оскільки звертаються до співрозмовника, присудки у реченнях зі звертаннями завжди мають значення другої особи однини чи множини; 3) звертання вимовляються із кличною інтонацією. Порівняємо:

Речення Речення

зізвертанням з підметом

Щасливі будьте, люди, І на оновленій землі врага не буде, на землі (В. Сосюра). супостата, а буде син, і буде мати,

і будуть люде на землі (Т. Шевченко). Звертання може бути виражене також прикметником, дієприкметником, числівником, ужитими в значенні іменника: А може, зараз ти не в полі, любий, а десь у теплому гостиннім домі (В. Ткаченко); Другий, вперед!

Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними, тобто бути непоширеними чи поширеними: Всю кров тобі, Вітчизно, завжди готові ми віддати (В. Сосюра); Моя Вітчизно дорога, яка тобі горить снага! (А. Малишко).

Залежно від того, які відношення встановлюються між звертанням і членами речення, можна виділити три основні типи звертань:

1. Звертання, незалежні від змісту висловлювання. їх можна опустити, бо вони лише вказують, до кого звернена мова: Понад руїною - над Україною годі, братове, годі ридати, вільну державу, сильну державу треба нарешті нам збудувати (В. Лігостов); За Україну з огнем завзяття рушаймо, браття, всі вперед (М. Вороний).

2. Звертання, які, крім того, що вказують, до кого звернена мова, ще й уточнюють значення особових і присвійних займенників у реченні. Вони, зокрема, конкретизують:

а) підмети, виражені особовими займенниками ти або ви в називному відмінку: Мій народе, ти - небо безкрає, ти здійнявся чолом вище хмар; О, скільки щастя і тривоги Ви знали, очі молоді! (В. Сосюра);

б) додатки, виражені особовими займенниками ти або ви у формі непрямих відмінків: Люблю тебе, моя ти пісне, тобі я дякую за все; О свіжий вітре, гілля п'янке хитання, вернувся я до вас сюди од гулу площ і гомону людей (В. Сосюра);

в) означення, виражені присвійними займенниками твій і ваш у формі будь-якого відмінка, роду і числа: Люди мої рідні, вашими руками, вашими умами рідна сторона вже зійшла зорею гордо над віками (В. Сосюра).

3. Звертання, які, вказуючи до кого звернена мова, водночас називають і дійову особу в реченні. Вони вживаються в односкладних означено-особових реченнях, головний член у яких виражений здебільшого дієсловами в наказовому способі: Співай же, Десно, в весняних просторах, ростіть, будови, гомоніть, мости (М. Рильський).

Ускладнюються звертаннями здебільшого спонукальні й питальні речення. Звертання може вживатися на початку, в середині й у кінці речення. Смислове виділення його пов'язане з інтонацією й залежить від лексичного вираження і ступеня поширеності.

40. Вставними є такі конструкції, за допомоги яких мовець виражає своє ставлення до висловленої ним думки.

Вставними можуть бути слова, словосполучення й речення. Вони відрізняються між собою лише обсягом, ступенем поширеності й структурою: Може, мій вчинок - суцільна легковажність? (П. Загребель-ний); Найважливіше, здається мені, для письменника протягом усього життя не втратити чуття єдності, спільності своєї особистої долі з долею народною (О. Гончар.); Як сказано було вже на початку цієї достовірної історії, отець Кирило Іванович, або Кирило Матербозький, як говорилося у Києві, запросив Грицька Ліщенка до себе на неділю у гостину (М. Грушевський).

Основними ознаками вставних слів і словосполучень є такі:

а) вставні слова не утворюють зі словами речення словосполучень;

б) не з'єднуються підрядним чи сурядним зв'язком з ними; в) не є членами речення, не відповідають на жодне питания; г) займають будь-яке місце в реченні; г) не вносять у речення додаткових відомостей, а виражають ставлення мовця до висловленого; ґ) за змістом відносяться до частини речення або до всього речення; д) пов'язуються з реченням за допомоги особливої інтонації - інтонації вставності.

За значенням вставні слова й словосполучення поділяються на такі групи:

а) слова й словосполучення, що виражають оцінку повідомлюваного (упевненість або невпевненість): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, в усякому разі (випадку), напевно, дійсно, думаю, звичайно, зрозуміло, здається, очевидно, природно, припустимо, розуміється, само собою зрозуміло, слід гадати, скажімо, сподіваюся, скоріш за все. Сюди ж належать слова: було, буває, бувало, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться, які вказують на ступінь звичайності викладених фактів;

б) вставні слова, що виражають почуття мовця, дають емоційну оцінку повідомлюваних фактів: на щастя, на жаль, на радість, на біду, ніде правди діти, нічого гріха таїти, чого доброго, на диво;

в) вставні слова, що вказують на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, отже, нарешті, словом, одним словом, власне кажучи, можна сказати, передусім, між іншим, наприклад, повторюю, підкреслюю, головним чином, проте, однак, крім того;

г) слова й словосполучення, що вказують на джерело інформації: кажуть, повідомляють, за повідомленням..., за даними..., за визначенням..., з погляду..., по-моєму, по-твоєму, пам'ятаю, на думку..., пам 'ятається, як мені думається, за словами...;

ґ) вставні слова, що вказують на способи оформлення думок або на характер висловлювання: взагалі, вчасне кажучи, з дозволу сказати, між нами кажучи, одним словом, можна сказати, м 'яко кажучи, так би мовити, що називається, як кажуть, якщо говорити правду та ін.;

д) вставні слова, звернені до співбесідника або до читача з метою активізації його уваги до повідомлюваного: розумієте, бачиш, розумієш, уявіть, вірите, послухайте, погодьтеся, пробачте мені, дозвольте.

Від вставних слів, словосполучень і речень слід відрізняти вставлені компоненти, які є ширшою й менш однорідною синтаксичною групою як щодо змісту, так і щодо синтаксичної будови21.3 погляду семантичного, вставлений компонент зумовлюється прагненням мовця до яскравішого підтвердження висловленої думки новими варіантами особливих сприймань, оцінок, зіставлень, спостережень, уточнень. Ті чи інші смислові навантаження вставлених компонентів здебільшого ситуативні; додаткові пояснення, зауваження зумовлюються обставинами мовлення і психологічним характером думок мовця. Тому найпоширенішою функцією вставлених речень є уточнення, роз'яснення, доповнення змісту основного речення: Там батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів лихої долі, помер на панщині (Т. Шевченко).

Більшість вставлених компонентів зі значенням побіжних зауважень безпосереднього змістового зв'язку зі змістом основного речення не мають: Кінцем чобота допоможеш знічев 'я йому [грибу] впасти на листяне ліжко (нащо навстоячки дрімати?) (В. Баблян). Вони можуть семантично співвідноситися як із членом основного речення або з його частиною, так і зі змістом речення загалом: Віктор глянув на батька, на його довгі вуса, на примружені очі (їх так мружив тільки тато), і серце огорнули тепло і ніжність (О. Донченко); Іполи-нець під ногами сивіє, прогрітий сонцем, і деревій, це дике дитя степу, він теж сивий (чомусь більшість трав степових мають сизувато-сивий відтінок, від сонця чи від чого вони посивіли?) (О. Гончар).

Особливістю цих одиниць є те, що вони не можуть стояти на початку речення, оскільки особа, яка говорить, не може наперед уточнювати свої думки22. Ці конструкції неоднорідні за своєю структурою: вставлення може бути безсполучниковим. У свою чергу, вставлені конструкції, які включаються до основного речення без сполучника, можуть бути двоскладні й односкладні, прості й складні: На морському березі (море хлюпає ось поруч) розвішані старі рибальські сіті (В. Большак); Урочище, весь його крутояр потопає в розквітлих акаціях, що стали ярусами по схилах (насадили їх уже після війни, щоб захистити грунт від ерозії), а по самому дну урочища блискоче вода (О. Гончар). Крім розповідних речень, серед безсполучникових частин трапляються речення питальні й спонукальні: Раптом (чому те згадалось тобі?) пригадалося обличчя прапорщика Петленка (А. Головко); Степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск, (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її) (Ю. Яновський).

42. У мовознавчій науці вже склалася традиція класифікувати складні речення залежно від того, якими засобами зв'язку поєднані між собою предикативні частини. Усі різновиди складних речень поділяються на дві групи: 1) сполучникові складні речення; 2) безсполучникові речення.

Речення, предикативні частини яких поєднуються між собою сполучниками чи сполучними словами, називаються сполучниковими: Веселий вересень у лісі повісив ліхтарі, і сонце на злотистім списі гойдається вгорі (В. Клічак); Як нема радості в любові, то й любові справжньої нема (В. Ткаченко); Григорій Сковорода вийшов з козацького роду, що жив у селі Чорнухи на Полтавщині (3 журн.).

Речення, предикативні частини яких поєднуються між собою за допомоги лише інтонації називаються безсполучниковими: Цього літа на Вкраїні літо зупинилось, - може, десь в краю загірнім осінь забарилась (О. Орач); На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли (М. Рильський).

Залежно від характеру сполучників сполучникові речення, в свою чергу, поділяються на дві структурно-семантичні підгрупи: 1) складносурядні речення; 2) складнопідрядні речення.

Складні речення, предикативні, частини яких поєднані в одне смислове й синтаксичне ціле сполучниками сурядності називаються складносурядними: Десь шумлять дощі осінні, і вітри лютують, а у нас на Україні літечко літує (О. Орач); Вертається віра й покута і плодом на кроні важніє, і пружиться юне коріння... (Л. Горлач). Предикативні частини складносурядного речення синтаксично рівноправні, граматично незалежні.

Складні речення, предикативні частини яких поєднані в одне смислове й синтаксичне ціле сполучниками підрядності чи сполучними словами, називаються складнопідрядними: Таке це літо золоте, що забуваються жалі (Г. Чубач); Роби так, щоб після тебе перероблять не довелось (Д. Білоус); Юносте люба, куди б не пішов я, всюди твоя йде зі мною краса! (Р. Дурбак). Предикативні частини складнопідрядного речення не є рівноправними; одна з них є головною, інші - підрядними. Від головної частини до підрядної можна поставити питання: Мале тоді смішне, (кол и?) коли воно мізерне, (кол и?) коли себе поставить над усе (В. Симоненко).

Усі типи складних речень можуть бути або мінімальними конструкціями, що складаються лише з двох предикативних частин, або багатокомпонентними, які складаються з трьох і більше предикативних частин. У зв'язку з цим розрізняють ще складні синтаксичні конструкції, або складні речення з ускладненою синтаксичною будовою. З-поміж цих конструкцій виділяють такі різновиди: складносурядні речення з кількома сурядними, складнопідрядні з кількома підрядними, багатокомпонентні безсполучникові речення, багатокомпонентні складні речення змішаного типу (складні речення з сурядністю й підрядністю, складні багаточленні речення зі сполучниковим та безсполучниковим зв'язком), період.

СКЛАДНОСУРЯДНІ РЕЧЕННЯ

У сучасній українській літературній мові широко вживаються складносурядні речення. Найбільше вони поширені в публіцистичній і художній літературі (вживаються для опису подій, явищ природи, характеристики дійових осіб тощо). Складносурядні речення характеризуються тим, що предикативні частини в них об'єднані в одне смислове ціле сурядним зв'язком і вони рівноправні в синтаксичному відношенні: Реве Дніпро, Плани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять (А. Малишко). Обидві частини цього речення можуть уживатися як прості речення. Однак самостійність предикативних частин відносна, тому що вони в складному реченні пов'язані змістом, а також взаємозумовлені граматично; їхня інтонація є частиною ритмомелодики складного речення.

Отже, складносурядним називається речення, синтаксично рівноправні предикативні частини якого поєднуються в одне граматичне й смислове ціле сурядними сполучниками.

Основними ознаками складносурядного речення є: а) рівнозначність предикативних частин, що входять до його складу: вони виступають як відносно самостійні й мають певну синтаксичну незалежність; б) сполучники сурядності, що поєднують предикативні одиниці в одне ціле й завжди знаходяться між цими предикативними частинами, не належачи жодній із них; в) позиція предикативних одиниць: одна з них не може знаходитися в середині іншої; г) інтонація сурядності.

Для зв'язку частин складносурядного речення використовуються різні сполучники сурядності. Роль цих сполучників настільки значна, що їх класифікацію покладено в основу поділу складносурядних речень, бо сполучники сурядності є засобом не лише поєднання предикативних одиниць в одне ціле, а й виявлення змістових відношень між ними.

Залежно від типів сурядних сполучників виділяють таке різновиди складносурядних речень: складносурядні речення з єднальними, протиставними й розділовими і градаційними сполучниками.