Природа людини
Павлишин звертає нашу увагу на дискусійне питання правдивості автобіографій. Сучасні вчені піддають критиці їх достовірність. Одним із дослідників, що піднімали це питання є Пол де Ман. Він пише, що «автобіографія,чи то пак, можливість її написання, породжує – пише! – життя, якого воно стосується. Ще є твердження,що світ автобіографії сконструйований не меншою мірою, аніж художній світ.
Саме в цьому дусі розглянемо на які розбіжності між автобіографіями (їх чотири) та щоденником звернув увагу Павлишин.
Автобіографії одностайно приписують, що саме під впливом Окуневської та Кобринської Кобилянська почала писати українською, а от із щоденника помітно, що вона можливо хотіла таким чином догодити брату Кобринської, в якого була закохана, та й із записів у щоденнику бачимо,що письменниця не була обділена освітою через братів, як то написано в автобіографії і вільно могла переписуватись з цвітом тодішньої інтелігенції.
З таких розбіжностей можна зробити висновок, що Кобилянська умисно створювала про себе вигідні рецепції, адже всі автобіографії були відіслані чоловікам, які в подальшому мали бути надруковані чи то в журналах, чи альманахах, і авторка умисно показувала себе як свідому письменницю та інтелігентку без зайвих емоцій. Також в автобіографіях нічого немає про її феміністичні діяння. Отже, догоджаючи народницьким смакам сувої уявних співбесідників, Кобилянська створила розповідь, яка б їх задовольнила.
Основний зміст щоденника – заглиблення в природу стосунків, особливо з чоловіками з їх інтимністю та емоційністю.
Еротика і все що з нею пов’язане – головні теми щоденника. Через призму щоденника потрібно сприймати твори авторки. В щоденнику ми читаємо як почалось захоплення Кобилянської дарвінізмом, її прочитання та використання цих принципів в творах, її німецькі записки до Жана Ламарка з роздумами про дарвінізм. В щоденнику ми знаходимо і змістові компоненти до її повістей в дусі ідей Ніцше.
Ніцше чи ні?
Давно було помічено зв'язок текстів Кобилянської з філософією Ніцше. Та історично сформувались різні ставлення до цього. Осип Маковей у передмові до «Царівни» вважав що філософ мав добрий вплив, а Агатангел Кримський обстоював іншу думку. Іван франко одним з перших критично висловився щодо адекватності рецепції Ніцше з боку Кобилянської. У дослідженні Тамари Гундорової філософія Ніцше є «рецептивним полем на якому розгортається чи не вся європейська модерна література, включно з українською. Гундорова не так дошукується «впливів» Ніцше, як подає його ніцшівське прочитання. Марко Павлишин звертає нашу увагу які тексти Ніцше Кобилянська читала, коли і як їх використовувала і сприймала, простежує зв'язок письменниці з філософом.
Орієнтовно за гуморескою «Він і вона» помітно що вже в 1892 році Кобилянська була знайома з Ніцшевим текстом «Так говорив Заратустра». Багато про захоплення філософом є в листуваннях письменниці, наприклад з Маковеєм, вона цитує праці Ніцше та рекомендує його книги, та критику. В гуморесці «Він і вона» обігрується цитата Ніцше : «Людина – це щось таке,що його треба побороти». З цього часу Кобилянська не на жарт перечитує Ніцше, його цитати ми знаходимо не в одному творі та листі, тексти просякнуті ніцшівськими образами ( леви,що сміються, поранкова душа). Ніцшева ідея відкритості до надлюдини в Кобилянської замінюється ідеєю відкритості людини до трансформаційної сили прекрасного. Письменниця вбачала в філософі романтика та поціновувача античної краси. У перших роках двадцятого століття відверті посилання зникають, жінка зрозуміла, що підкреслювати цей зв'язок не бажано, утім ці образи і теми залишаються для неї актуальними.
Перед тим як заглибитись в прочитання, корисно з’ясувати мотиви філософії Ніцше, які найбільш вразили Кобилянську.
«Надлюдина»
Імператив перемоги над собою
Образ полудня
Розподіл людей, на тих хто прагне, і на маловартісних
Помічала анти жіночні місця
Тамара Гундорова звернула увагу на садомазохістський елемент у зображенні багатьох персонажів-жінок у Кобилянської.
Основне непогодження Кобилянської з Ніцше полягає в її неготовності нехтувати контекстом.
Отже, Ніцше чи ні? Звичайно, Ніцше. Ніцше як символ приналежності до загальноєвропейського культурно-інтелектуального простору; Ніцше як джерело символів для увиразнення бажань та незатишності людини; Ніцше, зрештою, як антологія тверджень про вольову і переможну людину, в полеміці з якими Кобилянська деталізує свій, песимістичний, образ дійсності, підвладної випадку та глухої до людських чеснот, зусиль і заслуг.