40. Українська модель ку.
Приватизаційні процеси 90-х зумовили структурні зміни в національній економіці. В країні з’явилось близько 35 тисяч акціонерних товариств та майже 20 млн. власників цінних паперів, а більша частина промисловості (70%) сьогодні існує саме у формі акціонерних товариств. Утворення прошарків акціонерів та управлінців зумовило необхідність виникнення системи, яка б регулювала їх взаємовідносини. В світовій практиці таку функцію покликана виконувати модель корпоративного управління, яка обумовлена особливостями національного менеджменту та відрізняється за рядом параметрів – складом учасників, законодавчою базою, вимогами щодо розкриття інформації тощо.
Основні характеристики вітчизняної моделі найбільш проявляються в японській моделі корпоративного управління. Суттєвою та принциповою відмінністю є джерело фінансування акціонерних товариств, яким виступає фондовий ринок або банк, відповідно й виділяють ринково орієнтовану (англо-американську) та банківсько орієнтовану (німецька, японська, українська).
Основні характеристики української моделі корпоративного управління:
англо-американська :
- розпорошеність акціонерного капіталу;
- трирівневе управління товариством;
- важлива роль головного управляючого.
німецька:
- незначний розвиток фондового ринку;
- ключові учасники - фінансово-промислові групи та банки.
японська:
- відсутність серйозного впливу індивідуальних інвесторів на справи корпорації;
- трирівневе управління товариством;
- незалежне регулювання ринку державними органами є неефективним;
- ключові учасники – фінансово-промислові групи та банки;
- управління здійснюється афілійованими особами.
Сутнісні характеристики національної моделі корпоративного управління зумовлені також рядом чинників:
специфікою здійснення приватизації, як способу формування взаємовідносин між акціонерами та керуючими;
незакінченістю періоду первісного накопичення капіталу на час становлення корпоративних відносин;
наявністю, поряд з ринково орієнтованими, підприємств, що «належать минулому».
Специфіка становлення та функціонування корпоративного сектору вітчизняної економіки зумовила ряд особливостей національної моделі корпоративного управління:
значна частка держави в акціонерному капіталі та її переважне право на управління, в тому числі некорпоративними методами;
недостатня розвиненість вартісного мислення у керуючих та в акціонерів – фізичних осіб;
велика розпорошеність акціонерних капіталів між громадянами країни, які несвідомо стали власниками і, поряд з цим, високий рівень концентрації власності у промислово-фінансових групах;
перманентний процес перерозподілу власності в середині корпорації і забезпечення його потрібними механізмами;
специфічна мотивація інсайдерів на використання грошових потоків і факторів виробництва для особистого забезпечення всупереч інтересам акціонерів;
слабкий вплив традиційних зовнішніх механізмів контролю – аудитом, банками, ринком цінних паперів, банкрутством;
інформаційна закритість корпорацій;
неповне охоплення акціонерних товариств корпоративним управлінням – значна кількість підприємств використовує відповідні процедури формально.
Цілком очевидно, що українська модель корпоративного управління перебуває у стадії формування і є перехідною конструкцією, в якій формально представлено елементи різних моделей.
Ідеться, зокрема:
про відносно розпорошену власність, що є ознакою аутсайдерської моделі. Ця особливість (за умови існування низьколіквідного ринку цінних паперів) нерозвиненої фондової інфраструктури є стримувальним чинником становлення корпоративного управління як системи реалізації прав акціонерів;
про тенденції до зростання концентрації власності, становлення елементів інсайдерського контролю, впровадження схем перехресного володіння акціями та формування складних корпоративних структур різного типу (притаманні інсайдерським моделям
