Тема 10. «Свобода і відповідальність» м. Ріделя

За М. Ріделем, свобода є проблемою у поняттєвому сенсі внаслідок:

багатозначності вживання цього слова,+

непрозорості поняття,

теоретичної невизначеності поняття,

світоглядної невизначеності поняття.

За М. Ріделем, свобода є проблемою в емпіричному сенсі:

через неможливість застосування досвіду до її визначення,

через неадекватність організації різного досвіду,+

через підпорядкованість досвідного раціональному,

через зведення раціонального розуміння до досвідного.

За М. Ріделем, свобода є проблемою теоретичною внаслідок:

неможливості врахувати емпіричні особливості здійснення свободи,

неможливості надати свободі чисто теоретичного визначення,

намагання розв’язувати питання про свободу не звертаючись до інших питань,+

через залучення інших теорій до теорії про свободу.

За М. Ріделем, свобода є практичною проблемою внаслідок того, що:

відповідь на неї криється не лише в царині мислення, але й в царині дії,

відповідь на неї стосується винятково царини дії,+

відповідь на неї стосується прагматичної філософії,

відповідь на неї криється у предметно-чуттєвій діяльності.

В основі комунікативної філософії (комунікативної етики) лежить принцип:

суб’єкт – об’єктних відносин,

об’єктно – об’єктних відносин,

суб’єкт – суб’єктних відносин,+

натуральних відносин,

правових відносин.

Що таке комунікативна етика? Засадничим принципи комунікативної етики є:

принцип конформізму,

принцип об’єктивності,

суб’єктно-суб’єктний принцип, +

принцип верифікації.

М. Рідель говорить, що проблема свободи загострюється до проблеми апорії. Що таке апорія?

це логічно несуперечливе судження, що фіксує непереборну суперечність між емпіричним явищем та його теоретичним обґрунтуванням,+

це логічно суперечливе судження, що фіксує суперечність емпіричного явища і його теоретичного обґрунтування,

це аналітичне логічне судження, що виражає суперечність між буттям і мисленням,

це синтетичне логічне судження, що виражає суперечність між небуттям і мисленням,

це парадоксальне явище, у якому фіксується суперечність між двома емпіричними фактами.

Хто з відомих філософів античності висунув низку апорій на обґрунтування тотожності мислення і буття?

Платон,

Геракліт,

Зенон, +

Сократ,

Епікур.

Чи можна, за М. Ріделем, вирішити питання про свободу шляхом філософської рефлексії?

так,

ні.+

За Ріделем, в апорії свободи предметно засадничим є поняття:

буття,

незалежності,

обов’язку,

звільнення,

відповідальності. +

Концепція свободи Манфреда Ріделя належить до напрямку:

екзистенціалізму,

позитивізму,

постмодернізму,

комунікативної філософії,+

персоналізму.

У філософських школах пізньої античності, за М. Ріделем, поняття «свобода» охоплює суперечності між:

божистим провидінням і людською свободою волі;+

абсолютною свободою Бога і тими знаннями, що є передумовою людських вчинків;

свободою і покорою християнина;

причиновістю природи і спонтанністю вчинків людини;

комунікацією і пануванням.

У філософських школах пізньої схоластики, за М. Ріделем, поняття «свобода» охоплює суперечності між:

божистим провидінням і людською свободою волі;

абсолютною свободою Бога і тими знаннями, що є передумовою людських вчинків;

свободою і покорою християнина;.

причиновістю природи і спонтанністю вчинків людини;

комунікацією і пануванням.

У філософії доби Реформації, за М. Ріделем, поняття «свобода» охоплює суперечності між:

божистим провидінням і людською свободою волі;

абсолютною свободою Бога і тими знаннями, що є передумовою людських вчинків;

свободою і покорою християнина;

причиновістю природи і спонтанністю вчинків людини;+

комунікацією і пануванням.

У філософії Нового Часу, за М. Ріделем, поняття «свобода» охоплює суперечності між:

божистим провидінням і людською свободою волі;

абсолютною свободою Бога і тими знаннями, що є передумовою людських вчинків;

свободою і покорою християнина;

причиновістю природи і спонтанністю вчинків людини;

комунікацією і пануванням.

У філософії сучасності, за М. Ріделем, поняття «свобода» охоплює суперечності між:

божистим провидінням і людською свободою волі;

абсолютною свободою Бога і тими знаннями, що є передумовою людських вчинків;

свободою і покорою християнина;

причиновістю природи і спонтанністю вчинків людини;

+ комунікацією і пануванням.

Негативно-діалектична концепція Т. Адорно покладає передумовами здійснення свободи:

необхідність;

випадковість,

закон і владу;

причиновість;

спонтанність.

У праці М. Ріделя концепція свободи обґрунтовується на основі:

вияснення умов розмежування реальної, прагматичної і трансцендентальної свободи;

заперечення трансцендентальної свободи;

визнання причиновості як передумови свободи;

визнання негативної свободи як передумови її існування;

ототожнення реальної і прагматичної свободи.

Топіка поняття свободи обумовлена (у М. Ріделя):

її негативним значенням;

історичним процесом;

політичною емансипацією;

її часово-просторовою дієвою визначеністю;

її непередбачуваністю і спонтанністю.

Негативне значення свободи обумовлене:

її сприйняттям лише як звільненням від примусу;

запереченням її позитивного значення;

відкиданням політичного визволення;

ототожненням свободи зі сваволею,

визнанням індивідуальної свободи як засадничої.

Згідно з М. Ріделем, з погляду комунікативної філософії, свобода:

це властивість яка належить людині від народження;

це стан, що визначається здатністю людини до «негації»;

це стан, який визначається пізнаною необхідністю;

це стан винятково трансцендентального значення;

це стан, що визначається відношенням людини до того, від чого вона чується вільною.

Чому, з погляду М. Ріделя, посилання на свободу має підстави лише тоді, коли вона має підстави у праві ?

тому, що по відношенню до права поневолення чи примус перестає бути

трансцендентним, а стає іманентним праву;

тому, що право визначає межі свободи;

тому, що право накладає обов’язок на особу;

тому, що право стосується політичної свободи людини.

Політична свобода передбачає:

визнання верховенства закону;

інституційні гарантії прав людини;

превалювання позитивної свободи;

превалювання негативної свободи.

Здійснення індивідуальної свободи людини передбачає:

визнання позитивної свободи особи;

визнання негативної свободи особи;

визнання верховенства права;

визнання верховенства закону;

визнання верховенства свободи волі.

Здійснення індивідуальної свободи людини можливе на основі:

дотримання принципу гетерономії особи;

дотримання принципу автономії особи;

дотримання принципу верховенства закону;

дотримання принципу «природної свободи» особи;

дотримання принципу етатизму відносно людини і суспільства.

Гарантії права людини на свободу:

даються від природи;

даються від народження;

даруються державою;

є невід’ємними від соціального статусу людини;

здобуваються історично і політично.

Реальність свободи людини:

є раз і назавжди даною і сталою;

не є раз і назавжди даною і сталою;

забезпечується Конституцією;

дарується Богом;

не потребує сталого відстоювання.

Чи існування свободи, з огляду на її залежність від історичного перебігу подій, може мати безумовну константу (за М. Ріделем):

не має жодної безумовної константи;

такою константою є «свобода волі»;

такою константою є «природна свобода»;

такою константою є «комунікативна свобода»;

такою константою є «обставинна свобода».

Безумовність комунікативної свободи (за М. Ріделем) ґрунтується:

на ставленні людини до самої себе як до особистості;

на ставленні людини до самої себе як до особи;

на ставленні людини до Іншого як до особистості;

на ставленні людини до самої себе як до носія релігійної культури;

на ставленні людини до самої себе як до носія національної культури.

На відміну від реальної свободи, комунікативна свобода –

історично досяжна;

історично недосяжна;

національно вкорінена;

соціально визначена;

етнічно визначена.

Комунікативний прогрес (за М. Ріделем) є можливим лише тоді, коли:

людина комунікативно залежить від політичних переконань;

людина комунікативно залежить від культурних обставин;

людина комунікативно залежить від релігійних переконань;

людина комунікативно діє як особистість;

людина комунікативно діє як особа.

Апріорі вільної комунікації полягає у:

належності до демократичного політичного режиму;

належності до освіченого суспільства;

належності до культурного суспільства;

належності до «руского миру»;

незалежності від політичних, соціальних та особистісних обставин.

У класичній філософській традиції хибність розуміння «свободи волі»:

полягала у зведенні її до природної властивості;

полягала в ототожненні її з індивідуальною свободою;

полягала у зведенні її до соціальної свободи;

полягала у виведенні її поза причинову зумовленість природних полій;

полягала у нехтуванні її теоретичного обґрунтування.

Головна помилка індетерміністичного обґрунтування свободи волі полягає:

в нехтуванні причинової природи фізичних процесів;

у нехтуванні тези про природну свободу людини;

у зведенні свободи до біологічної природи людини;

у сплутуванні понять «свобода» і «сваволя»;

у перебільшенні прагматичного значення свободи.

Передумовою усунення індетермінізму щодо розуміння свободи (за Ріделем) є:

спроможність вільно діяти;

спроможність вільно думати;

спроможність себе захистити;

здатність до спілкування;

перебування у демократичному суспільстві.

Згідно з комунікативною філософією, з логічної точки зору свобода і закон розрізняються:

як види;

як ступені, або роди,

як альтернативне відношення;

як несумісне відношення;

як взаємовиключне відношення.

Свобода як відповідальність заснована на:

вимогах закону;

моральних вимогах;

правових вимогах;

політичних вимогах;

перехрещенні мовних та реальних стосунків між людьми.

Відповідальним, і в цьому сенсі – вільним, є кожен, хто (за М. Ріделем):

вступає в ситуацію промови та відповіді;

дотримується приписів закону;

дотримується моральних імперативів;

виконує моральні настанови Іншого;

виконує релігійні настанови.

Свобода і відповідальність, згідно з концепцією М. Ріделя, є:

взаємовиключними поняттями;

взаємосуперечливими поняттями;

взаємодоповнювальними поняттями;

нейтральними поняттями.

В основі визначення свободи як відповідальності лежить:

повага до державних інституцій;

повага до національних цінностей;

повага до гідності людської особи;

повага до особистості;

повага до звичаїв і традицій.

Дійсність відповідальності людини лежить на:

наявності законів;

наявності суспільної моралі;

наявності державної організації суспільства;

можливій для людини свободі;

можливому для людини покаранні.

Згідно з комунікативною етикою, людина є:

приреченою на свободу;

вродженим носієм моральної відповідальності;

покликаною суспільством до виконання обов’язку;

покликаною брати на себе відповідальність;

вільною від суспільної відповідальності.

Трансцендентальна передумова свободи, згідно з М. Ріделем, це:

наявність міжсубєктного комунікативного публічного простору;

наявність свободи волі людини;

визнання вродженої свободи людини;

визнання моральної основи комунікації;

прийняття апріорної структури мислення.

Згідно з комунікативною філософією, свобода – це:

пізнана необхідність;

незалежність від закону;

незалежність від суспільства;

свобода вибору;

обумовлена відповідальність.

Передумовою комунікативного характеру свободи є:

прагнення людини до спілкування;

ціннісне судження, що обумовлює можливість ментального рішення щодо свободи вибору;

спілкування людей, позбавлених культурного вкорінення;

визнання верховенства закону;

визнання суспільного характеру свободи волі людини.