- •1.Задачі медичної мікробіології, етапи розвитку. Вдосконалення методів лабораторної діагностики інфекційних захворювань.
- •2.Відкриття л.Пастера та їх роль в розвитку медичної науки. Роботи р.Коха та їх вплив на прогрес мікробіології.
- •3. І. Мечніков і його внесок у вчення про несприйнятливість до інфекційних хвороб. П.Ерліх, ж.Борде як основоположники вчення про гуморальний імунітет.
- •4. Дослідження д.І.Івановського - важливий етап становлення вірусології. Українська мікробіологічна школа. Праці д.К.Заболотного, в.Д.Дроботько, с.С.Дяченко, к.Д.Пяткіна та ін.
- •6. Морфологія та будова бактерій. Роль окремих структур для життєдіяльності бактерій та у патогенезі інфекційних захворювань. Методи їх виявлення.
- •7. Типи і механізми живлення бактерій. Поживні середовища, які використовують в мікробіології, вимоги до них, класифікація.
- •8. Дихання бактерій. Аеробний та анаеробний типи дихання. Ферменти та структури клітини, що беруть участь в процесі дихання. Методи вирощування анаеробних бактерій.
- •18Асептика,антисептика. Антисептичні засоби та матеріали.
- •25. Біологічний метод діагностики інфекційних захворювань (мета, принцип проведення, приклади інфекційних захворювань, при яких використовується даний метод діагностики).
- •8. Поняття про інфекційний процес. Основні ланки інфекційного процесу. Роль мікроорганізму, макроорганізму та навколишнього середовища.
- •9. Екзотоксини бактерій: хімічний склад, основні властивості, практичне використання. Визначення токсигенності бактерій.
- •10. Форми інфекції: екзогенна, ендогенна, осередкова, генералізована, моноінфекція, змішана, вторинна інфекція. Приклади.
- •11. Генералізована інфекція: форми, причини розвитку, принципи діагностики і імунотерапії.
- •12. Джерела інфекції, механізми і шляхи передачі, вхідні ворота інфекції. Приклади. Роль макроорганізму і навколишнього середовища в інфекційному процесі.
- •14. Нормальна мікрофлора різних біопотів організму людини, її значення для організму. Дисбактеріоз: визначення, причини розвитку, класифікація, діагностика, профілактика і лікування.
- •2 Імунна система організму. Її органи. Імунокомпетентні клітини. Поверхневі маркери та рецептори цих клітин.
- •3 Механізми імунної відповіді організму. Фази імунної відповіді. Імунологічна пам`ять. Імунологічна толерантність.
- •4. Головний комплекс гістосумісності: локалізація, поліморфізм генів, hla-система, клас 1, локуси, локалізація в організмі, функці
- •5. Головний комплекс гістосумісності, локалізація, поліморфізм генів. Hla-система, клас II, локуси, молекули, локалізація, функції. Hla-типування, цілі, методи.
- •8. Імунна відповідь організму: визначення, фази і форми. Зобразити схему. Клітини, цитокіни і молекули hla, що беруть участь в імунній відповіді. Регуляція імунної відповіді в організмі.
- •9. Клітинний та тканинний механізми захисту. Захисні функції шкіри, слизових оболонок, лімфатичних вузлів. Значення запалення.
- •10.Гуморальні фактори вродженого імунітету організму людини: комплемент, інтерферони, бета-лізини, лейкіни, пропердин та ін.
- •15. Антитіла: визначення. Класи і підкласи імуноглобулінів і їх властивості. Генетична регуляція синтезу різних класів і специфічностей імуноглобулінів.
- •18 Протибактеріальний імунітет: визначення види, фактори, форми. Механізми імунного знешкодження збудників інфекційних захворювань, їхніх токсинів і ферментів.
- •19 Противірусний імунітет. Механізм і особливості противірусного захисту.
- •20 Сутність трансплантаційного імунітету та шляхи його подолання. Імунодепресанти.
- •21 Протипухлинний імунітет, його особливості.
- •22 Анафілактичний тип алергії: алергени, періоди і механізм розвитку, клінічні прояви, профілактика.
- •23 Цитотоксичний і імунокомплексний типи алергічних реакцій: алергени, механізм розвитку, клінічні прояви.
- •26. Реакція пасивної гемаглютинації. Компоненти. Застосування.
- •38. Діагностичні імунні сироватки: одержання, титрування, практичне застосування, механізм. Приклади.
- •41. Імуноглобуліни: визначення, приготування, мета використання.
2 Імунна система організму. Її органи. Імунокомпетентні клітини. Поверхневі маркери та рецептори цих клітин.
Імунітет - універсальна здатність живих істот протистояти дії агентів, що ушкоджують, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність. Це захисна реакція, завдяки якій організм стає несприйнятливим до хвороботворних мікроорганізмів (вірусів, бактерій, грибків, найпростіших, гельмінтами) і продуктів їх життєдіяльності, а також тканин і речовин (наприклад, отрут рослинного і тваринного походження), які мають чужорідними (антигенними) властивостями. Органи імунної системи: Центральні: кістковий мозок і тимус. Периферичні: селезінка, лімфатичні вузли, лімфоїдна тканина асоційована зі слизовими. У центральних органах (вилочкової залозі і кістковому мозку) майбутні захисники організму - так звані імунні клітини - попередники проходять ази курсу молодого бійця, перетворюючись в зрілі, досвідчені в мистецтві охорони (кажучи мовою фахівців - імунокомпетентні) лімфоцити. Потім вони відправляються доучуватися бойовому мистецтву на наступну ступень.В периферичних органах (селезінці, піднебінних мигдаликах, лімфатичних вузлах і їх близьких «родичів» - лімфатичних фолікулах травного та дихального тракту) лімфоцити проходять останні етапи цілеспрямованого розвитку, щоб навчитися нести бойову службу стосовно до місцевих умов.
Антигени кластерів диференціації (англ. Clusters of differentiation, CD) є маркерами поверхні лейкоцитів та деяких інших клітин, які характеризують тип і/або підтип клітини, стадію її дозрівання та притаманну функцію. Рецептори CD виявляються за допомогою моноклональних антитіл, які дозволяють розрізнювати субпопуляції клітин різних типів. Ці маркери позначаються за допомогою "CD" номерів, які вказують на здатність даного рецептора специфічно реагувати з певним моноклональним антитілом. Ідентифіковано близько 200 CD-рецепторів. Нижче наведена коротка характеристика деяких з них.
CD2 (LFA-3R) - це маркер усіх зрілих Т-лімфоцитів, який є рецептором до еритроцитів (з'єднує Т-клітини з еритроцитами). Завдяки цьому еритроцити барана можна використовувати для кількісного визначення Т-лімфоцитів в реакції розеткоутворення. С02-рецептор бере участь у процесі активації Т-лімфоцитів і стимулює їх проліферацію у тимусі. Крім того, CD2 молекули перебувають на поверхні природних кілерів (ПК).
CD3 - це сигнальна частина АГРР усіх Т-лімфоцитів, яка бере участь в їх активації. CD3 передає всередину Т-клітини активуючий сигнал, що утворюється в результаті розпізнавання ТАГРР імуногенного пептиду.
CD4 - це маркер Т-хелперів, який зветься корецептором, тому що є необхідним для взаємодії ТАГРР з молекулою МНС II, що презентує Т-хелперу антигенний пептид. Вірус імунодефіциту людини зв'язується з С04-молекулами і таким чином використовує їх для проникнення в Т-клітини.
CD8 - це маркер цитотоксичних Т-лімфоцитів (кілерів). Ця молекула відіграє роль корецептора, який робить можливою взаємодію ТАГРР з молекулою МНС І, асоційованою з ендогенним антигенним пептидом на поверхні вірус-інфікованої, пухлинної чи іншої скомпрометованої клітини.
CD11b (CR3 або CRMI) - це маркер моноцитів, макрофагів та природних кілерів, який є мембранним рецептором до СЗЬ-компонента комплементу. CD11 b бере участь у посиленні фагоцитозу і кооперації клітин.
CD14 є рецептором моноцитів і макрофагів, який зв'язується з ліпополісахаридами (ЛПС) грамнегативних бактерій.
CD16 (Fc-y Rill) є маркером, який ідентифікує природні кілери (CD16+ клітини) і перебуває на поверхні макрофагів. Цей рецептор до Fc-фрагмента імуноглобулінів зв'язується з антитілами, приєднаними до клітин-мішеней, і таким чином обумовлює здійснення антитілозалежної клітинно-опосередкованої цитотоксичності (АЗКОЦ) і фагоцитозу.
CD21 (CR2 або CR) - це маркер зрілих В-лімфоцитів, що є рецептором до СЗсІ-компонента комплементу. Вірус Епштейна - Барр використовує CD21 молекули для проникнення в В-лімфоцити.
CD28 - це маркер активованих Т-хелперів, може перебувати також на В-клітинах. CD28 молекула Т-хелпера приєднується до білків В7-1 і В7-2, розташованих на поверхні АПК. Таким чином, CD28 передає до Т-клітини костимуляційний сигнал. Це означає, що Т-лімфоцит активується у 2 етапи. Спочатку відбувається взаємодія ТАГРР з комплексом "антигенний пептид - МНС II" на мембрані АПК. Потім цей Т-лімфоцит повинен бути додатково активований за рахунок взаємодії CD28 - В7 і цитокіново-го сигналу (ІЛ-1, ІЛ-2). Тільки після цього Т-хелпер починає рости і секретувати ІЛ-2. Якщо після первинної стимуляції зазначена костимуляція не відбувається, до Т-клітини надходить інгібіторний сигнал, який призводить до анергії (відсутності реагування на антиген) або загибелі клітини шляхом апоптозу.
CD31 є адгезійними молекулами, що перебувають на поверхні фагоцитів (нейтрофілів) та ендотеліоци-тів судинної стінки. За рахунок цих молекул ендоте-ліоцити з'єднуються один з одним. Під час діапедезу (проходження фагоцитів між ендотеліоцитами) CD31 молекули з'являються на фагоцитах і зумовлюють їх проникнення до ендотеліального шару.
CD35 (CR1 або CR,) - це маркер В-лімфоцитів і моноцитів, який є рецептором до СЗЬ і С4Ь-компонента комплементу.
CD40 - це рецептор В-лімфоцитів, що необхідний для їх повноцінної активації. Після первинної активації антигеном формується недостатньо потужний стимуляційний сигнал і В-лімфоцит повинен отримати додатковий костимуляційний сигнал. Він генерується при контакті CD40 молекули В-лімфоцита з СО40-лігандом (CD40L) активованого Т-хелпера.
CD40L (ліганд) - це маркер Т-хелперів, що є рецептором до CD40.
CD80 (білок В7-1) і CD86 (білок В7-2) є рецепторами АПК, які реагують з CD28 рецептором активованих Т-хелперів і таким чином передають до Т-клітин костимуляційний сигнал.
CD95, або Fas-рецептор, знаходиться на поверхні клітин багатьох типів. Взаємодія Fas-ліганда (FasL), який є рецептором цитотоксичних Т-лімфоцитів, із Fas-рецептором клітини-мішені ініціює її апоптоз.
CD152 - це рецептор деяких Т-хелперів, який перешкоджає активації Т-хелпера при взаємодії його ТАГРР з комплексом "антигенний пептид -МНС II" на поверхні АПК. CD152 бере участь у створенні імунної толерантності. Це стає можливим тому, що CD152 має більшу спорідненість до білків В7-комплексу (CD80 і CD86), ніж молекула CD28, і успішно конкурує з нею.
Окрема клітина має характерний набір різних CD-рецепторів, тобто фенотип. Наприклад, В-лімфоцити мають рецептори CD19-23, CD35, CD40, а Т-лімфоцити з фенотипом CD4+CD25+ мають супресивну активність. Вони пригнічують імунну відповідь завдяки здатності синтезувати ІЛ-10 і ТФР-В. На різних етапах диференціації клітин їх фенотип змінюється завдяки появі та зникненню певних CD-рецепторів.
