2 Імунна система організму. Її органи. Імунокомпетентні клітини. Поверхневі маркери та рецептори цих клітин.

Імунітет - універсальна здатність живих істот протистояти дії агентів, що ушкоджують, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність. Це захисна реакція, завдяки якій організм стає несприйнятливим до хвороботворних мікроорганізмів (вірусів, бактерій, грибків, найпростіших, гельмінтами) і продуктів їх життєдіяльності, а також тканин і речовин (наприклад, отрут рослинного і тваринного походження), які мають чужорідними (антигенними) властивостями. Органи імунної системи: Центральні: кістковий мозок і тимус. Периферичні: селезінка, лімфатичні вузли, лімфоїдна тканина асоційована зі слизовими. У центральних органах (вилочкової залозі і кістковому мозку) майбутні захисники організму - так звані імунні клітини - попередники проходять ази курсу молодого бійця, перетворюючись в зрілі, досвідчені в мистецтві охорони (кажучи мовою фахівців - імунокомпетентні) лімфоцити. Потім вони відправляються доучуватися бойовому мистецтву на наступну ступень.В периферичних органах (селезінці, піднебінних мигдаликах, лімфатичних вузлах і їх близьких «родичів» - лімфатичних фолікулах травного та дихального тракту) лімфоцити проходять останні етапи цілеспрямованого розвитку, щоб навчитися нести бойову службу стосовно до місцевих умов.

Антигени кластерів диференціації (англ. Clusters of differentiation, CD) є маркерами поверхні лейко­цитів та деяких інших клітин, які характеризують тип і/або підтип клітини, стадію її дозрівання та прита­манну функцію. Рецептори CD виявляються за до­помогою моноклональних антитіл, які дозволяють розрізнювати субпопуляції клітин різних типів. Ці маркери позначаються за допомогою "CD" номерів, які вказують на здатність даного рецептора специфіч­но реагувати з певним моноклональним антитілом. Ідентифіковано близько 200 CD-рецепторів. Нижче наведена коротка характеристика деяких з них.

CD2 (LFA-3R) - це маркер усіх зрілих Т-лімфоцитів, який є рецептором до еритроцитів (з'єднує Т-клітини з еритроцитами). Завдяки цьо­му еритроцити барана можна використовувати для кількісного визначення Т-лімфоцитів в реакції розеткоутворення. С02-рецептор бере участь у процесі активації Т-лімфоцитів і стимулює їх про­ліферацію у тимусі. Крім того, CD2 молекули пере­бувають на поверхні природних кілерів (ПК).

CD3 - це сигнальна частина АГРР усіх Т-лімфоцитів, яка бере участь в їх активації. CD3 передає всередину Т-клітини активуючий сигнал, що утворюється в результаті розпізнавання ТАГРР імуногенного пептиду.

CD4 - це маркер Т-хелперів, який зветься корецептором, тому що є необхідним для вза­ємодії ТАГРР з молекулою МНС II, що презентує Т-хелперу антигенний пептид. Вірус імунодефіциту людини зв'язується з С04-молекулами і таким чи­ном використовує їх для проникнення в Т-клітини.

CD8 - це маркер цитотоксичних Т-лімфоцитів (кілерів). Ця молекула відіграє роль корецептора, який робить можливою взаємодію ТАГРР з моле­кулою МНС І, асоційованою з ендогенним антиген­ним пептидом на поверхні вірус-інфікованої, пух­линної чи іншої скомпрометованої клітини.

CD11b (CR3 або CR_MI) - це маркер моноцитів, макрофагів та природних кілерів, який є мембран­ним рецептором до СЗЬ-компонента комплементу. CD11 b бере участь у посиленні фагоцитозу і коо­перації клітин.

CD14 є рецептором моноцитів і макрофагів, який зв'язується з ліпополісахаридами (ЛПС) грамнегативних бактерій.

CD16 (Fc-y Rill) є маркером, який ідентифікує природні кілери (CD16+ клітини) і перебуває на по­верхні макрофагів. Цей рецептор до Fc-фрагмента імуноглобулінів зв'язується з антитілами, приєдна­ними до клітин-мішеней, і таким чином обумовлює здійснення антитілозалежної клітинно-опосередко­ваної цитотоксичності (АЗКОЦ) і фагоцитозу.

CD21 (CR2 або CR) - це маркер зрілих В-лімфоцитів, що є рецептором до СЗсІ-компонента комплементу. Вірус Епштейна - Барр використовує CD21 молекули для проникнення в В-лімфоцити.

CD28 - це маркер активованих Т-хелперів, може перебувати також на В-клітинах. CD28 молекула Т-хелпера приєднується до білків В7-1 і В7-2, роз­ташованих на поверхні АПК. Таким чином, CD28 передає до Т-клітини костимуляційний сигнал. Це означає, що Т-лімфоцит активується у 2 етапи. Спо­чатку відбувається взаємодія ТАГРР з комплексом "антигенний пептид - МНС II" на мембрані АПК. По­тім цей Т-лімфоцит повинен бути додатково активо­ваний за рахунок взаємодії CD28 - В7 і цитокіново-го сигналу (ІЛ-1, ІЛ-2). Тільки після цього Т-хелпер починає рости і секретувати ІЛ-2. Якщо після пер­винної стимуляції зазначена костимуляція не відбу­вається, до Т-клітини надходить інгібіторний сигнал, який призводить до анергії (відсутності реагування на антиген) або загибелі клітини шляхом апоптозу.

CD31 є адгезійними молекулами, що перебувають на поверхні фагоцитів (нейтрофілів) та ендотеліоци-тів судинної стінки. За рахунок цих молекул ендоте-ліоцити з'єднуються один з одним. Під час діапедезу (проходження фагоцитів між ендотеліоцитами) CD31 молекули з'являються на фагоцитах і зумовлюють їх проникнення до ендотеліального шару.

CD35 (CR1 або CR,) - це маркер В-лімфоцитів і моноцитів, який є рецептором до СЗЬ і С4Ь-компонента комплементу.

CD40 - це рецептор В-лімфоцитів, що необхідний для їх повноцінної активації. Після первинної акти­вації антигеном формується недостатньо потужний стимуляційний сигнал і В-лімфоцит повинен отри­мати додатковий костимуляційний сигнал. Він гене­рується при контакті CD40 молекули В-лімфоцита з СО40-лігандом (CD40L) активованого Т-хелпера.

CD40L (ліганд) - це маркер Т-хелперів, що є ре­цептором до CD40.

CD80 (білок В7-1) і CD86 (білок В7-2) є рецеп­торами АПК, які реагують з CD28 рецептором ак­тивованих Т-хелперів і таким чином передають до Т-клітин костимуляційний сигнал.

CD95, або Fas-рецептор, знаходиться на по­верхні клітин багатьох типів. Взаємодія Fas-ліганда (FasL), який є рецептором цитотоксичних Т-лімфоцитів, із Fas-рецептором клітини-мішені ініціює її апоптоз.

CD152 - це рецептор деяких Т-хелперів, який перешкоджає активації Т-хелпера при взаємодії його ТАГРР з комплексом "антигенний пептид -МНС II" на поверхні АПК. CD152 бере участь у створенні імунної толерантності. Це стає можли­вим тому, що CD152 має більшу спорідненість до білків В7-комплексу (CD80 і CD86), ніж молекула CD28, і успішно конкурує з нею.

Окрема клітина має характерний набір різ­них CD-рецепторів, тобто фенотип. Наприклад, В-лімфоцити мають рецептори CD19-23, CD35, CD40, а Т-лімфоцити з фенотипом CD4⁺CD25⁺ ма­ють супресивну активність. Вони пригнічують імун­ну відповідь завдяки здатності синтезувати ІЛ-10 і ТФР-В. На різних етапах диференціації клітин їх фенотип змінюється завдяки появі та зникненню певних CD-рецепторів.