32) Природа людини. Особистість в філософії, соціології і психології

Ставлячи питання про природу людини люди в усі часи припускали наявність щось такого, що складає його сутність. Еріх Фромм з цього приводу зауважує, що ніхто не сумнівався в специфічній природі людини, але при цьому висловлювалися самі різні думки про її зміст. Звідси і безліч визначень людини: то він «розумна істота» (тварина обгрунтування), то «суспільна тварина» (Зун politikon), то «людина уміла» (Homo Faber), то істота, здатне створювати символи, нарешті, всім звичне - гомо розумного. На думку Е. Фромма причина такого стану справ обумовлена ​​тим, що вчені пов'язують специфіку людини з різними факторами його існування. Тому, пропонує автор, краще пошукати загальне уявлення про людську природу ніж відшукувати специфіку людини в окремих чинниках його існування. Однак, перш ніж приступати до такого пошуку, наведемо думку авторів монографії «Теорії особистості» Л. Хьелл і Д. Зіглера. Вони справедливо відзначають, що «жодна скільки-небудь видатна теорія не може бути повністю і правильно зрозумілою» щодо визначення природи людини, що «відмінності між теоріями відображають більш фундаментальні відмінності між їх творцями». Тим не менше ми будемо відштовхуватися від ідей, висловлених Е. Фроммом. Відповідь на це - після короткого представлення його точки зору. На його думку уявлення про власне людській природі покоїться на взаємозв'язку двох фундаментальних біологічних чинниках, характерних для людини: це зменшення частки інстинктивної детермінації поведінки і зростання обсягу мозку і особливо кори головного мозку. Звідси випливає, що власне людина «починає свій розвиток в той момент еволюції, коли інстинктивна детермінація стає мінімальною, а розвиток мозку досягає максимального рівня». Дійсно, не рахуючи елементарних інстинктів самозбереження і сексуального потягу, у людини майже немає інших вроджених або успадкованих програм поведінки. Що ж до мозку людини з його неокортексом, то його обсяг в три рази перевищує розміри мозку людиноподібних предків. Головне ж його відмінність полягає у фантастичному кількості міжнейронних зв'язків - нейрофізіологічної основи асоціативних процесів. Як зазначає Е. Фромм, саме надзвичайна розвиненість мозку до певної міри компенсує низький рівень інстинктивної детермінації поведінки. За рахунок чого? Е. Фромм не дає прямої відповіді. Він говорить, що людину веде по життю його розум. І хоча розум «не тільки не замінює інстинкти, а й здорово ускладнює завдання жити», проте завдяки йому «людина набуває абсолютно нову якість - самосвідомість», що дозволяє йому усвідомити самого себе і виділитися з природи шляхом протиставлення їй. Таким чином порушується гармонія природного природного існування, що властиво всім тваринам. Завдяки самосвідомості людина виявляється вигнаним з природного раю, (він стає вільним) але при цьому «він не знає, куди потрапить» і йому потрібно самому відповідати за себе, за свій шлях (він стає відповідальним). Таким чином, виникає одна з перших, якщо не перша екзистенціальна проблема: свобода і (або) відповідальність (детермінізм). Отже, існування людини (людська природа), вся його вельми суперечлива життя на думку Е. Фромма зводяться до основної біологічної дихотомії між інстинктами, яких мало, і самосвідомістю, якого в надлишку. Цей екзистенціальний конфлікт обумовлює так звані екзистенціальні потреби, кожна з яких може бути задоволена різними способами. Різниця способів залежать від суспільного становища людини, а самі способи задоволення потреб проявляються в різних «пристрастях». Ті чи інші пристрасті, укореняющиеся в поведінці людини, складають той чи інший тип його характеру, що виражає відповідний тип особистості. Таким чином, саме в особистості знаходять своє вираження власне людські якості. Чому ж з безлічі точок зору на природу людини мною обрана ця? По-перше, тому, що вона діалектична. Нерівноважний стан, в якому знаходяться між собою слабка інстинктивна детермінація поведінки і максимально розвинена мозкова організація - суть протиріччя між ними - породжує принципово новий вид психічної діяльності, іншими словами, - свідомість і самосвідомість, що й обумовлює становлення людини розумної. Людина як жівотноесущество завжди прагне до встановлення рівноваги між собою і середовищем, а також всередині себе. Але постійний вплив зовнішніх і внутрішніх стимулів порушують цю рівновагу, якого фактично ніколи й не існує. Але саме завдяки цьому станом динамічного нерівноваги у людини з'являється можливість розвитку, в тому числі і психічного. Слід сказати, що ідея динамічного нерівноваги як джерела розвитку набула широкого поширення і в біології, і в психології. В області теоретичної біології ця ідея узгоджується з «принципом сталого нерівноваги живих систем», сформульованого Е. Бауером в 1935 році. В області психології - це теорія установки Д. Узнадзе, який підкреслював, «що людина ... психічно схильний більше до явищ асиметрії, ніж симетрії », а також теорія білатерального контура регулювання Б. Г. Ананьєва. По-друге, саме Е. Фроммму вдалося найбільш виразно продемонструвати соціальні (культурні) детермінанти особистості, не відриваючи при цьому особистість від її природного індивіда. Особистість - це продукт динамічної взаємодії між вродженими потребами та соціокультурними впливами. По-третє, ідеї Е. Фромма про природу людини, генезис особистості, як мені здається, досить близькі аналогічним ідеям Б. Г. Ананьєва, який розглядав індивіда як природної основи особистості, а особистість як суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Нарешті, в четвертих-, Л. Хьелл і Д. Зіглер, проаналізувавши найбільш відомі психологічні теорії особистості, приводять 9 біполярних шкал, що виражають основні положення про природу людини різних шкіл і напрямів. Ними є: 1. Свобода - Детермінізм (відповідальність). 2. Раціональність - Ірраціональність. 3. Холізм (цілісність) - елементалізм. 4. Конституціоналізм (біологічне) - Інвайроменталізм (соціальне). 5. Змінність (еволюціонізм) - Незмінність. 6. Суб'єктивність - Об'єктивність. 7. Проактивність (внутрішні чинники розвитку) - Реактивність (поведінка - реакція на зовнішні стимули). 8. Пізнаванності - Непізнаваність. 9. Гомеостаз (збереження внутрішньої рівноваги) - гетеростаз (особистісне зростання і саморозвиток). Наведені шкали являють собою крайні полюси, яких дотримуються представники різних психологічних теорій особистості. При цьому ці полюси, як правило, протиставляються один одному, коли одні вчені спираються на один з них, а інші відстоюють переважне значення протилежного. Але можлива інша інтерпретація цих шкал в рамках принципу сталого нерівноваги. Генезис власне людського розвитку обумовлений взаємодією протилежних начал. Така взаємодія породжує складність і суперечливість психічного життя людини та її поведінки. І породжується це взаємодія станом динамічного нерівноваги, в якому знаходяться два протилежних начала, що й обумовлює рух по шляху психічного розвитку людини, її цілісність і цілісність. Можна сказати, що стан динамічного нерівноваги - це потенціал розвитку людини. Крім того, очевидно, що для розуміння людини як цілісного і цілісного утворення необхідно звернення до всіх перерахованих вище шкалами. Разом з тим очевидно й інше - глибина розуміння людини як індивіда, особистості і суб'єкта вимагає послідовного аналізу в рамках кожної окремої взятої шкали. Проведений аналіз природи людини дозволив виявити те, що відрізняє людину від тварини. І ця специфіка проявляє себе перш за все на особистісному рівні. Відомо, що особистість як предмет пізнання цікавить не тільки психологію, але й інші науки, які вивчають людину. Тому має сенс уточнити уявлення про особистість, що склалося в цих прикордонних дисциплінах. Особистість у філософії виступає як сукупність всіх суспільних відносин. Проблема особистості у філософії - це проблема місця, займаного особистістю в суспільстві. Особистість в соціології - це стійка система соціально значущих рис, що характеризують індивіда, це продукт суспільного розвитку і включення індивіда в систему соціальних відносин за допомогою діяльності і спілкування. Очевидно, що поняття особистості збігається з поняттям індивіда і людини. Нас же цікавить насамперед психологічна трактування особистості. У психології особистість вивчається різними галузями психологічної науки. Обумовлено це багатоплановістю проявів особистості, суперечливістю, а часом і загадковістю людської поведінки. Багатоплановість поведінки вимагає в свою чергу різнорівневого психологічного аналізу. Розробка проблеми особистості в загальній психології, як підкреслює Б. Ф. Ломов, необхідна для інтеграції даних про сенсорно-перцептивних, мнемічних, розумових, емоційно-вольових процесах. На особистість як вищий рівень інтеграції системи психічних процесів вказує і Л. М, Веккер. Інтеграція цих даних необхідна для уточнення уявлень про сенсорної організації людини, її інтелект, емоційної сфери його особистості. Таким чином, особистість в загальній психології - це деякий ядро, інтегрує початок, що зв'язує воєдино різні психічні процеси індивіда та надає його поведінці необхідну послідовність і стійкість. Диференціальна психологія робить акцент на вивченні індивідуально-психологічних особливостях особистості та відмінності між людьми, а соціальна, психологія виводить структуру особистості зі структури її взаємодії з іншими людьми і соціальним цілим. Як відзначали Г. Ліндслі і Е. Аронсон, завдання соціальної психології полягає в тому, щоб «зрозуміти і пояснити як актуальне, уявне або передбачуване присутність інших людей впливає на думки, почуття і поведінку індивіда». При цьому соціальна психологія вивчає статус та соціальні ролі особистості в різних спільнотах, її самосприйняття в контексті цих ролей, установки, міжособистісні стосунки і сприйняття, зв'язку особистостей у спільній діяльності. Істотний і цінний вклад в загальну теорію особистості вносять педагогічна, вікова, етнічна психологія, психологія праці, психологія розвитку та ряд інших. Прав і Р. Ассаджиоли, констатуючи важливий внесок в психологію особистості таких дисциплін і напрямків як психосоматична медицина (вплив психологічних факторів на виникнення та перебіг органічної патології), психології релігії (вивчення релігійної свідомості і містичних явищ), парапсихології, досліджень сверхсознательного (інтуїції, осяяння, геніальних здібностей, творчості) і ряду інших. Тим не менш важливо визначити предмет власне психології особистості як самостійної галузі психологічного знання. Слід зауважити, що в двох психологічних словниках, що вийшли послідовно в 1983 і 1985рр. немає статті, присвяченій психології особистості, де визначався б її предмет. Звичайно, це відображення кризи, що переживається психологією в цілому і психологією особистості, зокрема. Деякі аспекти предмета психології особистості можуть бути висвітлені при аналізі умов її виникнення. Як зазначав Е. Штерн психологія особистості як наука виникла у відповідь на кризу традиційної вундтовской психології, що став результатом вичерпав себе атомістичного (елементного) підходу до пояснення особистості людини. «Психологія елементів виявилася безпорадною при розгляді людської особистості» - писав Е. Штерн. Б. Г. Ананьєв, так резюмує вивчення проблеми особистості в психології. «Проблема особистості, будучи однією з центральних в теоретичної та прикладної психології, виступає як дослідження психічних властивостей і відносин особистості (загальна психологія особистості), індивідуальних особливостей і відмінностей між людьми (диференціальна психологія), міжособистісних зв'язків, статусу і ролей особистості в різних спільнотах ( соціальна психологія), суб'єкта суспільної поведінки і конкретних видів діяльності (всі галузі прикладної психології). Цінність такого багаторівневого психологічного вивчення особистості полягає в тому, що всі вони дозволяють розкрити діалектику загального, особливого і одиничного в психологічному складі особистості. Найважливіша теоретична задача такого підходу полягає на думку Б. Ф. Ломова в розтині об'єктивних підстав інтегральних психологічних властивостей, які характеризують людину як індивіда, як суб'єкта, як особистість, нарешті, як індивідуальність. У теж час багаторівневий аналіз особистості вимагає максимальної точності аналізу її поведінки. Оскільки цей аналіз, як правило, проводиться в контексті тієї чи іншої теорії особистості, остання повинна задовольняти ряду вимог, що визначають її конструктивність, можливість її широкого застосування. Тому наступне питання - це питання про вимоги до психологічної теорії взагалі, критерії оцінки теорії особистості, зокрема.