72. Ознаки та характеристики постіндустріального суспільства

Е. Тоффлер виділяє три "хвилі" у розвитку суспільства:

1) аграрна при переході до землеробства,

2) індустріальна під час промислової революції

3) інформаційна при переході до суспільства, заснованого на знанні (постіндустріального).

Д. Белл виділяє три технологічних революції:

1) винахід парової машини в XVIII столітті

2) науково-технологічні досягнення в області електрики і хімії в XIX столітті

3) створення комп'ютерів в XX столітті

Концепція «постіндустріального суспільства» Деніела Белла створена для теоретичного опису можливого шляху розвитку капіталістичного суспільства.

Визначення.

Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи»

Центральна ознака - панування науки, наукових знань. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації.

Зміна конфліктуючих сторін. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма ознаками:

1) перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

2) переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

3) провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4) орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

5) прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

Основні поняття: інтелектуальна власність, інноваційні технології, «економіка послуг», нетократія (форма панування, коли основна цінність – не гроші, а інформація), медіакратія (влада ЗМІ)

73. Поняття "терор" та "тероризм".

Необхідно розрізняти два споріднених, але різних за змістом поняття — терор і тероризм. Терор — насилля влади з її державним апаратом проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про спротив. Іншими словами, терор — насилля з боку сильного. Вперше системний політичний терор було розгорнуто якобинцями під час Великої французської революції. Прямими їхніми ідеологічними нащадками були більшовики, які розгорнули «червоний терор» з метою придушення політичної опозиції і поширення більшовицької влади за межі захоплених ними Петербургу і Москви. Жертви владного терору обчислюються багатьма тисячами і навіть мільйонами людей. Натомість тероризм — насилля «з боку слабшого», насилля, що виходить від опозиційних прошарків суспільства, радикально налаштованих і, як правило, вельми нечисленних. Тероризм носить політичну, соціальну чи національну ознаку в залежності від цілей своїх носіїв. Тероризм як явище переслідує дві основні знакові мети. Перше — вчинити тиск на органи влади, залякати, посіяти страх і непевність. Другою метою і водночас ознакою тероризму є бажання викликати співчуття в своїй цільовій аудиторії, тобто в тому прошарку суспільства, який, як вважається, піддається гнобленню або дискримінації, але поступається в радикальності терористам. Таким чином, тероризм неможливий без того, щоб терористи не оголосили про свою відповідальність за здійснений акт насилля. Форми і прояви тероризму Закрити цей розділ Історія тероризму Заходи проти тероризму Див. також Виноски Джерела Література Читати іншою мовою Терористичний акт 11 вересня 2001 року проти Пентагону [1] Руїни Всесвітнього торгового центру після теракту 11 вересня Терори́зм (від лат. terror — жах) —суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей [2][3] . Визначення поняття «тероризм» —питання проблемне, оскільки в наш час існує понад 100 визначень цього явища. Однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Українські юристи В. Ємельянов та С. Гавриш зазначають у диспозиції проекту законодавчого акту України, що тероризм розглядається сучасною наукою в трьох аспектах: як злочинне діяння, як терористичні групи (організації) та як терористичні доктрини. В. Ліпкан пропонує розглядати тероризм ще і як негативне соціально-правове явище і не зводити його лише до вчинення вибухів і підпалів, а ті дії, про які йдеться охоплювати поняттям «терористичний акт». Також варто розрізняти тероризм від лат. terror —жах, страх від терору — політики залякування, придушення політичного супротивника насильницькими засобами. Тероризм як соціальне явище обумовлений соціальними, політичними й економічними чинниками. Найповніше визначив ознаки терористичної діяльності Брюс Хоффман у книзі «Тероризм зсередини». Ознаки такої діяльності: — Виключно політично вмотивована — Насильницька, або така, що погрожує використанням насильства — Призначена для того, щоб мати довготривалий психологічний вплив, не лише для знищення конкретної жертви чи об'єкта — Така, що проводиться організацією з ланцюжком управління, що розпізнається, або конспіративною сотовою структурою, чиї представники не носять уніформу та знаки розрізнення —Така, що чиниться позадержавним угрупуванням. Діпак К. Гупта у книзі «Тероризм та політичне насильство: як їх розуміти» аналізує кілька обставини, які в основному вважають сприятливими для появи терористичних рухів всередині держави: 1) Бідність Здавалося б, важко посперечатись, що зв'язок бідності та тероризму в державі цілком очевидний. Проте, якщо розглянути учасників терористичних організацій, виявляється, що лише невеликий відсоток терористів належать до найбідніших верств населення, як правило це представники upper middle класу. Тим більше, дослідження соціологів у мусульманському світі довели, що індивідуальна бідність громадянина дуже слабо корелює із підтримкою терористичних угрупувань. Якщо розглядати бідність не як індивідуальну, а як групову проблему суспільства, то найвища кількість смертей від терористичних акцій трапляється у країнах, де за межею бідності перебувають 20-40 % населення, найменша — 80 %. Тобто, попри усталене уявлення, що бідність населення прямопропорційна вірогідності виникнення терористичної організації, це не так. Бідність не є визначальною. 2) Брак демократичних свобод Після атак 11\09 адміністрація Джорджа Буша швидко знайшла пояснення діям терористів — мовляв «вони ненавидять нас за нашу свободу». Проте, якщо розглядати тероризм не лише як релігійний екстремізм, легко побачити, що у демократичних Великобританії.

74. Особоивости та прояви масвого терору.

Терор — найгостріша форма боротьби проти політичних і класових супротивників із застосуванням насилля аж до фізичного знищення [Джерело?] . Необхідно розрізняти три споріднених, але різних поняття — терор, державний тероризм і тероризм. Терор — це законодавчо або судово виправдані насильницькі дії з боку влади проти окремих політичних або класових угрупувань, або народу в цілому з метою придушення спроб спротиву опозиції, або всього загалу шляхом формування відчуття жаху. Вперше системний політичний терор було розгорнуто якобинцями під час Французської революції. Державний тероризм — це терор з боку влади, що не має законодавчого або судового забезпечення, та може практикуватись державними силовими структурами як всередині держави (проти внутрішніх ворогів), так і за її кордонами — аж до проведення спеціальних операцій проти інших держав. На відміну від терора (при застосуванні всередині держави) або війни (при застосуванні проти інших держав) участь або мета участі державних силових структур в акціях державного тероризму старанно приховується. Наймасштабніші прояви державного тероризму: бомбування території Ічкерії (Чечні) в 1994 р. літаками «невідомої держави», штурм Грозного «невідомими танковими підрозділами». [1] Тероризм — це силові дії, які проводяться окремими політичними, соціальними або етнічними угрупуваннями проти влади, жертвами тероризму часто виявляються випадкові суб'єкти. Наймасштабніші прояви тероризму: захоплення заручників в Будьоновську та в «Театрі на Дубровці», проведене чеченськими бойовиками. + див. Пит.73