4. Поняття про зміст освіти. Основні джерела змісту освіти.

Зміст освіти — система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості. Методологічною основою визначення змісту освіти є загальнолюдські, духовні і національні цінності, сконцентрованість на актуальних і перспективних інтересах дитини. Головне в змісті освіти — фундаменталізація, науковість і системність знань, їх цінність для соціального становлення людини, гуманізація і демократизація шкільної освіти, ідеї полікультурності, взаємоповаги між націями і народами, світський характер школи.

Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у навчальних планах, програмах, підручниках і навчальних посібниках.

4. Структура діяльності вчителя у навчальному процесі:

Планування, організація, стимулювання, поточний контроль, регулювання діяльності, аналіз результатів.

5. Структура процесу засвоєння теоретичних знань.

6. Мотиви учіння.

Рушійна сила — це психологічне відчуття труднощів у вирішенні поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності (чому? як?) і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом знань, умінь та навичок, щоб вирішити поставлене завдання.

Процес навчання характеризується наявністю багатьох суперечностей — зовнішніх і внутрішніх, суб'єктивних і об'єктивних, істотних і неістотних.

Мотив навчання (від фр. motif — рухаю) — внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує рух особистості до активної пізнавальної діяльності. З психологічного погляду мотиви є внутрішніми рушіями навчальної діяльності.

У системі пізнавальної діяльності виокремлюють такі мотиви навчання:

1) соціальні — прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний статус — у суспільстві, у певному соціальному колективі (сім'ї, класі та ін.);

2) спонукальні — пов'язані із впливом на свідомість учня певних чинників: вимог батьків, авторитету вчителів, думки однокласників;

3) пізнавальні — проявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів.

4) професійно-ціннісні — відображують прагнення учня отримати професійну підготовку для участі в продуктивній сфері життєдіяльності;

5) меркантильні — пов'язані з безпосередньою матеріальною вигодою особистості. Вони не є вирішальними, діють лише вибірково залежно від індивідуальних психологічних особливостей конкретної людини.

7. Закономірності навчання.

Закони дидактики – це її об'єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв'язки, які виявляються під час організації та проведення навчального процесу.

Закономірності навчання — стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є:

1.Закономірність зумовленості педагогічного процесу потребами суспільства й особистості, можливостями (матеріально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.).

2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі.

3. Закономірність управління педагогічними процесом.

4. Закономірність стимулювання.

5. Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі.

6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності.

7.Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання.

8. Закономірність динаміки педагогічного процесу.

9.Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу.