2. Основні події Національно-визвольної війни 1648-1657 pp.

Битва під Жовтими Водами. У квітні 1648 р. польське військо вирушило у похід. Поляки розділилися на два табори: на чолі з Іваном Барабашем рушили Дніпром, а невеликий загін кінноти, очолюваний сином коронного гетьмана Стефаном Потоцьким та козацьким комісаром Шембергом, - берегом.

Разом польські війська налічували близько 4 тис. воїнів. За авангардом рухалися основні сили польської армії на чолі з Миколою Потоцьким. Усі війська мали з’єднатись біля Кодака.

Б. Хмельницький добре знав, що діється у ворожому таборі, оскільки головним човном флотилії реєстрового козацтва командував М. Кричевський, гетьманів кум.

Щоб не дати можливості польському війську об’єднатися, козаки рушили їм назустріч. Удалим маневром гетьман примусив поляків зайняти незручні позиції біля Жовтих Вод. Оточений загін Стефана Потоцького розраховував на допомогу реєстрових козаків, але ті перебили своїх полковників, серед них І. Барабаша, і, обравши собі наказним гетьманом Филона Джалалія (Джеджалія), перейшли на бік Б. Хмельницького.

5-6 травня 1648 р. повстанці атакували польський табір, до якого змогли увірватися після запеклих боїв. Польський авангард був ущент розбитий; тяжко поранений С. Потоцький був узятий у полон, де й помер від ран. Козаки й татари дістали велику військову здобич.

Битва під Корсунем. Після перемоги під Жовтими Водами 19-тис. козацьке військо рушило до Корсуня, де перебувала 20-тис. армія поляків. Коли в польський табір надійшло повідомлення про розгром під Жовтими Водами, між шляхтою спалахнула тривала суперечка, але в результаті було прийняте рішення про відступ. Розлючені несподіваною поразкою, поляки спалювали на своєму шляху хутори й села, нещадно вбивали селян.

Б. Хмельницький наздогнав ворога, але, враховуючи кількісну перевагу поляків, у відкритий бій не вступив. Гетьман мав хитрий план: козацький полковник Максим Кривоніс із 6-тис. загоном обійшов польське військо й улаштував засідку в урочищі Горіхова Діброва. Козаки перекопали шлях ровом, зробили з дерев завали й загатили річку. Затоплена балка перетворилася на в’язке багновище.

Однак це була лише частина плану. Для здійснення гетьманового задуму був потрібен доброволець, який згодився б прийняти страшні муки, щоб заманити поляків у підготовану для них пастку. Таким сміливцем, що приніс себе в жертву заради народної волі, став козак Микита Ґалаґан. Немовби випадково він потрапив у польську засідку. Спочатку на допиті він мовчав. Урешті, ніби не витримавши тортур, М. Ґалаґан розповів усе, як навчив його Б. Хмельницький: про велику кількість козацького війська та 15-тис. загін Тугай-бея, а також про те, що на підході багатотисячна орда Іслам-Гірея. М. Потоцький наказав польським військам відступати. Ранком 16 травня 1648 р. польське військо увійшло в Горіхову Діброву й потрапило в засідку. Перелякані шляхтичі почали тікали до лісу, але вскочили в болото. Ті, що стали обходити багнюку, потрапили до глибокого яру, де їх зустрів загін М. Кривоноса. По ворогові вдарили козацькі гармати, вступило в бій військо Б. Хмельницького, яке наступало на поляків з тилу. Один з найбагатших волинських магнатів князь Корецький, незважаючи на відсутність відповідного наказу від свого головнокомандувача, наказав очолюваному ним 2-тис. загону відступати. Цей його маневр вирішив долю битви: у таборі шляхтичів почалося сум’яття й хаос, бойові порядки порушилися. У відкритий фланг увірвалися козаки й захопили частину польської артилерії, почалася страшна різанина.

Перемога козаків була остаточною, до рук повстанців потрапили тисячі польських солдатів, шляхтичів та магнатів, серед них і Микола Потоцький та польний гетьман М. Калиновський. Козаки, зібравши раду, вирішили віддати здобич татарам.

Військо Б. Хмельницького переможно вступило в Білу Церкву. Звідси гетьман розіслав по всій Україні універсали й закликав усіх, хто може тримати зброю в руках, іти до козацького війська. Усім, хто приєднувався до нього, гетьман обіцяв волю.

До Білої Церкви поспішали люди. Формувалися нові козацькі загони. Піднялася вся Україна. Хвиля повстань охопила Чернігівщину, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь.

Наростання всенародного руху. Після перших перемог Б. Хмельницький розгорнув велику дипломатичну та військову діяльність. Він зміцнював зв’язок з Кримським ханством і Туреччиною, вів переговори з Молдовою, велику увагу приділяв відносинам з Росією та Швецією.

8 червня 1648 р. гетьман написав московському цареві першого листа, де просив узяти Україну під свій захист, але в цей час Московська держава потерпала від економічних негараздів та викликаних цим бунтів. Цар Олексій Романов не наважувався розв’язати війну з Польщею, проте російський уряд надав значну політичну та економічну допомогу повстанцям, до України безмитно ввозилися продукти й зброя, російські кордони були відкриті для українців, які тікали від польського гніту.

У цей же час Б. Хмельницький надіслав шведському монархові листа, зміст якого зводився до того ж, що й лист до московського царя: український народ хоче бачити його своїм монархом. Проте відповіді зі Швеції не надійшло.

Тим часом народні війни проти магнатів і шляхти розгорнулися на повну силу. Повстанський рух надзвичайно швидко охопив усю Наддніпрянщину. Козаки зуміли здобути всі великі міста й замки Лівобережжя: Лубни, Пирятин, Переяслав, Ніжин, Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб. Скрізь утворювалися полки, які приєднувалися до Б. Хмельницького. Найвидатнішими провідниками стали Мартин Небаба, Матвій Гладкий, Петро Головацький. На території Правобережної України також з’явилося кілька талановитих ватажків, це - Іван Ганжа, піп Степан, Трифон з Бершаді.

Прагнучи за будь-яку ціну зупинити народну війну, один з найбагатших магнатів Речі Посполитої Ярема Вишневецький, власник Лубенщини, організував каральну експедицію на Правобережжя. Убиваючи «винного й невинного», він разом зі своєю 6-тис. армією проклав кривавий шлях через Овруч, Житомир, Бердичів, Костянтинів.

Каральна експедиція Я. Вишневецького розлютила козаків і селян. Під тиском козацьких мас Б. Хмельницький припинив переговори з Польщею, які розпочав після перших перемог.

Щоб підтримати козаків і селян на Правобережжі, 25 липня 1648 р. повстанські війська вирушили на захід. Першим вийшов Максим Кривоніс зі своїми військами, за ним - Іван Ганжа з уманським полком та Іван Гиря з білоцерківським, а потім - головні сили на чолі з Б. Хмельницьким.

Під Махнівкою козацькі війська, очолювані М. Кривоносом, наздогнали військо Я. Вишневецького. 27-31 липня 1648 р. гриміла жорстока битва. Протягом деякого часу повстанці переслідували поляків.

До кінця літа козаки здобули всі великі замки на території Правобережної України: Умань, Брацлав, Вінницю, Красне, Немирів, Тульчин; почалися народні заворушення на Волині та інших західноукраїнських землях. 9 серпня 1648 р. впав Бар, який до того вважався неприступною твердинею.

Битва під Пилявцями. Польському урядові вдалося зібрати велике військо - близько 40 тис. шляхтичів та найманців. Польський військовий табір був розгорнутий біля маленької річки Пилявки (Ікви), неподалік від містечка Пилявці, що на Поділлі.

На польському сеймі було прийняте рішення, що військо очолять 3 регіментарі: князь Владислав-Домінік Заславський, молодий і недосвідчений Олександр Конецпольський та Миколай Остророг.

Незважаючи на рішення сейму, Ярема Вишневецький, як і деякі інші магнати, готувався проводити свою власну воєнну тактику. І замість того, щоб прямувати до генерального штабу Заславського, значна частина шляхти приєдналася саме до Я. Вишневецького. Таким чином, В.-Д. Заславському довелося звертатися до князя із закликом об’єднати війська. Урешті-решт, Я. Вишневецький погодився брати участь у військових радах, але про об’єднання військ не схотів навіть слухати.

Так вийшло, що всі польські війська були роз’єднані, у них не було єдиного командування, що не могло не позначитися на перебігу та результаті наступної битви.

Б. Хмельницький повів своє військо назустріч полякам. Повстанців було близько 80 тис. осіб. До них приєдналися 4 тис. татар.

Для наступу шляхетська армія розділилася на три частини, що дозволило повстанцям бити їх по черзі. 11 вересня 1648 р. поляків атакувала татарська кіннота. Польські воїни, шукаючи слави, кинулися в бій. А в цей час Б. Хмельницький і М. Кривоніс обійшли польське військо й раптово вдарили по ньому з флангів.

Шляхетська армія відійшла до свого табору. На військовій раді було прийняте рішення про відступ.

Зазнали втрат і козаки, у цій битві загинув уманський полковник Іван Ганжа.

Битва під Пилявцями мала велике військове й політичне значення. На Волині та частині Поділля була ліквідована влада польських панів. Для козацького війська був відкритий шлях на Захід.

Похід на Галичину. Взяття Високого замку. Після перемоги під Пилявцями українсько-татарське військо вирушило на Львів, куди тікала шляхта із зайнятих козаками районів. Головною цитаделлю міста був Високий замок, облогою якого керував М. Кривоніс. Облога Львова тривала до середини жовтня. 15 жовтня 1648 р. козаки здобули Високий замок і це вирішило долю міста.

Урешті міська верхівка запропонувала капітуляцію.

З-під Львова українське військо пішло до Замостя. Становище польської армії було дуже складним, вона сподівалася тільки на підтримку польського короля, та новообраний король Ян-Казимир був не в змозі зібрати велике військо. Проте й становище Б. Хмельницького не було простим: не вистачало припасів і одягу, почалася епідемія чуми. Від страшної хвороби загинуло багато козаків, серед них був і видатний козацький полководець М. Кривоніс.

Присутність козацьких військ у Галичині сприяла розгортанню народного повстання на західних землях України та Білорусі. У Галичині було 30 тис. повстанців. Не маючи сил протистояти козацькому війську, Ян-Казимир розпочав переговори з Б. Хмельницьким. Мирний договір був потрібен й Україні.

Гетьман вимагав від польської влади:

• припинення воєнних дій;

• загальну амністію для учасників повстання;

• повернення козацьких вільностей.

Король обіцяв виконати умови козаків і надіслати до України спеціальну комісію. Ян-Казимир благав Б. Хмельницького припинити воєнні дії та відвести козацьку армію в Україну. Б. Хмельницький виконав королівське бажання, його армія почала відступ.

Вступ Б. Хмельницького до Києва. 23 грудня 1648 р. українське військо врочисто увійшло до Києва. До війська Б. Хмельницького вступило дуже багато киян, з яких і був сформований Київський полк, що налічував майже 2 тис. осіб.

Перебування Б. Хмельницького з козацьким військом у Києві мало важливе значення для зміцнення міжнародного становища України, бо на цей час сусідні держави, побачивши силу, яку мав гетьман, стали засилати до нього послів. Шукали порозуміння з Б. Хмельницьким турецький султан, кримський хан Іслам-Гірей, угорський князь Юрій Ракоці, молдовський господар Василь Лупул, московський цар Олексій Михайлович. Перші перемоги сприяли початку формування державних установ України.

Військові дії під Збаражем і Зборовом. Зборівський мирний договір. У лютому 1649 р. в Переяславі розпочалися українсько-польські переговори. Польський уряд спробував зупинити процес утворення самостійної Української держави, надавши українцям певну автономію у складі Речі Посполитої. Але польській делегації був висунутий чіткий ультиматум:

1. ліквідувати в українських воєводствах уніатську церкву;

2. не будувати в Україні будь-яких католицьких чи уніатських церков;

3. сан київського митрополита вважати найвищим після польського примаса;

4. назначати тільки православних воєвод на українські землі;

5. повернути запорізькому війську всі його привілеї та вільності;

6. уважати гетьмана васалом польського короля;

7. виселити орендарів з українських земель;

8. заборонити Яремі Вишневецькому командувати військом.

Українсько-польські переговори велися в гострих суперечках, а тим часом обидві сторони готувалися до нової війни. Король Ян-Казимир видав наказ про посполите рушення й загальну мобілізацію регулярного війська, що дало можливість полякам підготувати для наступу три великі армії:

1. армія, у лавах якої перебував князь Ярема Вишневецький, була сконцентрована на кордонах Галичини й Волині;

2. армія, що була під командуванням самого короля та складалася з посполитого рушення, тобто з мобілізованої шляхти;

3. литовська армія, що мала наступати з півночі. 

Своїми регіментарями Ян-Казимир призначив Фірлея, М. Осторога (пилявецький полководець) та С. Лянцкоронського (талановитий воїн).

Так само й Б. Хмельницький провів велику мобілізацію в Україні. До українського війська увійшли міщани, селяни, студенти, українська православна шляхта.

Улітку 1649 р. Б. Хмельницький атакував польські війська в Галичині та змусив їх відступати до Збаража. Кілька разів козаки йшли на штурм міста, завдавали великих утрат шляхті, але так і не змогли оволодіти фортецею, обороною якої керував князь Я. Вишневецький. У битві загинув полковник Нестор Морозенко, були поранені Кіндрат Бурляй та Іван Богун.

Тоді козаки взяли місто в облогу, що спричинило страшний голод. Шляхті вдалося надіслати послання до короля, у якому вони просили в Яна-Казимира допомоги.

Перед походом на Збараж частину своїх військ Б. Хмельницький вислав на Білу Русь проти литовської армії Яна Радзивілла. Проте козацькі війська під проводом М. Кричевського зазнали поразки під Лоевом, а сам керівник помер від отриманих ран.

Тим часом 30-тис. королівська армія стала просуватися до Збаража. Тоді Б. Хмельницький здійснив блискучий маневр. Залишивши частину війська біля оточеного міста, він разом з основними силами вирушив назустріч полякам. Не чекаючи нападу козаків, 5 серпня 1649 р. польські війська почали переправлятися через р. Стрипу. Коли половина шляхти була на іншому березі, козаки й татари пішли в атаку й усіх знищили. Зважаючи на обставини, король із залишками війська вимушений був стати укріпленим табором під Зборовом. Утримати місто поляки не змогли, козаки й татари почали штурм. Польське військо на чолі з королем було оточене козаками. Та поляки змогли встановити таємний контакт з татарами, яким не була вигідна перемога жодної із сторін. Під загрозою переходу татар на бік Польщі Б. Хмельницький був змушений розпочати переговори з Яном-Казимиром.

Зборівський мирний договір. 8 серпня 1649 р. укладено не вигідний для України Зборівський мирний договір, який згодом мав бути затверджений польським сеймом.

За умовами цього договору:

1. Українську державу - Гетьманщину - польський уряд визнавав у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь і Поділля залишалися під владою польського короля;

2. у Гетьманщині влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалася в Чигирині;

3. західний кордон Гетьманщини проходив уздовж р. Случ (так звана «козацька лінія»), і коронне польське військо не мало доступу на території, що лежать на правобережжі Случі;

4. зберігалися вільності Війська Запорізького;

5. кількість реєстрових козаків установлювалася в межах 40 тис. осіб (насправді військо Б. Хмельницького налічувало до 150 тис.); 

6. проголошувалася амністія всім учасникам Національно-визвольної війни;

7. селяни, які не потрапили до козацького реєстру, мали повернутися до панів;

8. католицька і православна шляхта зрівнювалися в правах;

9. православний київський митрополит мав увійти до польського сенату;

10. питання про унію передавалося на розгляд сейму.

Підписаний з поляками мирний договір не відповідав реальній розстановці сил у Національно-визвольній війні. Український народ не прийняв Зборівського миру й відповів на нього новими повстаннями проти поневолювачів. Було зрозуміло, що цей документ має тимчасовий характер. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

Відновлення воєнних дій. І в Україні, і в Польщі Зборівський договір сприймався як угода, що Б. Хмельницькому після Зборівської битви давала час для нетривалого перепочинку. Магнати Лівобережної України, які втратили свої володіння, заявляли, що угода з козаками досягнута за їхній рахунок, бо саме їхні землі опинилися під владою Б. Хмельницького.

Досить складною була ситуація й для Б. Хмельницького. Козацькі низи, селяни та міщани не визнавали договору з поляками, звинувачували гетьмана в зраді й навіть готові були його вбити. Народна війна тривала. Велика кількість повстанців (понад 40 тис.) зосередилася на Брацлавщині, Волині й Поділлі. їх очолив відомий козацький полковник Данило Нечай.

Воєнні дії розпочалися взимку 1651 р. На початку лютого польське військо, очолюване магнатом М. Калиновським, раптово з’явилося на Поділлі й напало на містечко Красне, де перебував полк Данила Нечая. 20 лютого в жорстокому й нерівному бою загинули всі козаки разом з Нечаєм. Польські війська зайняли прикордонні козацькі міста Шаргород, Чернівці, Ямпіль і оточили Вінницю. У місті був загін козаків на чолі з Іваном Богуном. Залишивши частину війська у Вінниці, І. Богун разом з невеликим загоном ударив по ворогові й нав’язав противникові бій на тонкій кризі. Козаки почали раптовий відступ, заманюючи важку кінноту ворога на середину річки, де пробитий лід був притрушений сіном та снігом. Кілька тижнів вінничани відбивали польські штурми, поки не надійшла підмога. 19 березня під Липівцем передові полки армії Б. Хмельницького вдарили по польських військах, і ті змушені були відступити.

Щоб підірвати ворожий тил, Б. Хмельницький звернувся з універсалами до польських селян, закликаючи їх повстати проти кріпосництва. Повстання під проводом Костки Наперського охопило Велику Польщу, Люблінське воєводство, Мазовію та інші райони. Уряд кинув проти повстанців значні військові сили й придушив виступи. Костка Наперський та інші організатори повстання були страчені.

Битва під Берестечком. Після цього повстання війна між Україною та Польщею розгорілася з новою силою. У середині червня 1651 р. два війська зустрілися на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком. Військо Речі Посполитої налічувало 80 тис. поляків, а також 20 тис. німецьких найманців. Крім цього, польська армія мала велику кількість слуг і челяді, тому історики доводять її загальну кількість до 150 тис. осіб. Українсько-татарське військо складалося зі 100 тис. козаків та 20 тис. татар.

Битва розпочалася 28 червня 1651 р. Протягом перших двох днів битви відчувалася значна перевага козаків. На третій день сталося несподіване: поляки почали обстріл татарського табору, і кримчаки почали відступати, відкриваючи фланги козацького війська. Щоб заспокоїти татар, Б. Хмельницький разом з генеральним писарем І. Виговським поїхав до хана. Проте скоїлася нечувана річ - хан захопив гетьмана й усіх, хто прибув з ним, у полон і відступив разом з військом з-під Берестечка. Козаки залишилися без головнокомандувача. Наказним гетьманом був обраний Ф. Джалалій, за декілька днів на його місце обрали І. Богуна.

Повстанські війська опинилися в оточенні. Тоді повстанці поставили вози в чотирикутник, з трьох боків викопали шанці, один фланг прикривало болото. Десять днів тривали запеклі бої. Уночі 10 липня Іван Богун, який узяв на себе командування, почав виводити армію з оточення.

Під шаленим вогнем польських гармат козаки вимостили шлях через болото. Прикривати відступ залишилося 300 козаків. Маленький загін переправився на один з островів і там цілий день стримував наступ поляків. Усі козаки полягли, хоч ворог, зважаючи на їхню відвагу, обіцяв їм помилування. Так трагічно для України закінчилася битва під Берестечком. Унаслідок Берестецької битви:

• козаки втратили понад 30 тис. осіб;

• до рук поляків потрапила канцелярія гетьмана та багато різної зброї;

• Тугай-Бей захопив українського гетьмана в полон.

Однак знищити козацьку армію не вдалося, більша її частина під командуванням І. Богуна відступила на Київщину. Визволившись із татарського полону, Б. Хмельницький мобілізував нові сили й з великою армією виступив проти ворога. Це послужило сигналом до розгортання партизанської боротьби.

Б. Хмельницький почав організовувати оборону на лінії Білої Церкви, і 13 серпня 1651 р. під Таборівкою козацькі війська спинили прохід поляків на Київщину.

Тим часом у наступ перейшло литовське військо, якому вдалося захопити Київ. Щоб славне місто не дісталося ворогові, кияни підпалили його з усіх боків.

За таких обставин литовські війська, очолювані Янушем Радзивіллом, повели наступ на козаків з півночі. Така складна ситуація примусила обидві сторони піти на переговори. Б. Хмельницький змушений був підписати з ворогами Білоцерківський мир.

Білоцерківський мирний договір. 28 вересня 1651 р. між Б. Хмельницьким та поляками був укладений тяжкий для України Білоцерківський мирний договір. Цей документ ультимативного характеру складався з 24 статей. Головними з них були:

• кількість реєстрового війська зменшувалася з 40 тис. до 20 тис. осіб;

• козацька територія обмежувалася лише Київським воєводством;

• у Брацлавське й Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація;

• магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки в Брацлавському та Чернігівському воєводствах, а також відновлювалася їхня влада над селянами;

• гетьман зобов’язувався розірвати союз із Кримським ханством, крім того, він позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами. Б. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король діставав право призначати й звільняти гетьманів;

• на Поділля, Волинь і Чернігівщину вступало польське військо;

• усю старшину й полковників мав відтепер затверджувати король;

• поляки підтверджували права православної церкви;

• проголошувалася амністія всім учасникам повстання.

Білоцерківська угода, як і Зборівський мир, мала суперечливий і тимчасовий характер, але обидві сторони були так виснажені війною, що сподівалися виграти хоч короткий перепочинок.

Битва під Батогом. Після укладення Білоцерківського договору магнати й шляхта стали повертатися в Україну, відновлюючи феодально-кріпосницькі порядки. Це спричинило нову хвилю повстань на Подніпров’ї, Чернігівщині, Полтавщині і Брацлавщині.

Масове обурення викликала поява в Україні 20-тис. польського війська на чолі з коронним гетьманом М. Калиновським, яке стало табором біля урочища Батіг (поблизу теперішнього с. Четвертинівки Вінницької обл.). Коронний гетьман планував розбити козацькі сили по частинах. Вибір упав на військо, яке вів до Молдови син гетьмана Тиміш. Для того щоб Калиновський не встиг одержати допомогу від короля, 22 травня 1652 р. Б. Хмельницький з усіх боків оточив ворожий табір і атакував його.

Уранці 23 травня Б. Хмельницький розпочав загальний наступ проти польської армії. Польське військо було знищене, загинув гетьман М. Калиновський. Унаслідок Батозької битви 1652 р. майже вся територія України була звільнена з-під ярма Речі Посполитої. Білоцерківський договір утратив свою силу.

Жванецька облога. Наляканий таким розвитком подій польський уряд став збирати нове військо. Це військо, очолюване самим королем, отаборилося під Жванцем на Поділлі. Об’єднане козацько-татарське військо під проводом Б. Хмельницького та Іслама-Гірея зненацька підійшло до табору й почало облогу, яка тривала кілька місяців (вересень - грудень 1653 р.).

Над Польщею нависла загроза військової катастрофи. За цих трагічних обставин король послав до татарського хана таємне посольство й уклав з ним мир. Окрім щедрих дарунків, Іслам-Гірей отримав від польського короля зобов’язання сплачувати ханові щорічну данину розміром 100 тис. червінців і дозвіл на грабунок українських земель протягом 40 діб. Після укладення угоди з поляками татари почали вимагати від Б. Хмельницького припинення воєнних дій, а від короля - виконання умов Зборівської угоди. Уже втретє, як і перед Зборовом та Берестечком, хан зрадив союзника. Б. Хмельницький змушений був відступити.

На початку грудня 1653 р. воєнні дії припинилися, тривали лише незначні сутички в західних районах Поділля й на Волині.

Молдовські походи. Серед дипломатичних планів Б. Хмельницького було закріплення союзу України із сусідніми державами. Це мало забезпечити найкращі зовнішньополітичні умови для боротьби з Польщею й сприяти досягненню воєнно-політичної ізоляції Речі Посполитої. Гетьман прагнув зміцнити стосунки з придунайськими країнами - Валахією і Трансільванією. Особливо важливими були для нього відносини з Молдовою. Тому він задумав одружити свого сина Тимоша з Розандою, донькою молдовського володаря Василя Лупула.

Ще влітку 1648 р. Б. Хмельницький робив спроби через посередництво турецького султана Магомета IV схилити васала Османської імперії молдовського господаря Василя Лупула до встановлення добросусідських відносин з Гетьманщиною. Однак В. Лупул, намагаючись лавірувати між Туреччиною та Річчю Посполитою, і далі підтримував тісні відносини з польським урядом.

У цих умовах улітку 1650 р. Б. Хмельницький для того, щоб перешкодити стратегічним планам польського командування використати Молдову як плацдарм для наступу на Україну й примусити В. Лупула розірвати зв’язки з Польщею, став готувати військовий похід проти молдовського господаря. До цього походу гетьманові вдалося залучити кримського хана Іслама-Гірея III, який за умовою нового українсько-татарського союзу поставив питання про воєнну акцію проти Московського царства.

У другій половині серпня 1650 р. українська армія під проводом Б. Хмельницького й загони кримських татар перейшли р. Дністер і вступили на територію Молдовського князівства. На початку вересня 1650 р. козацькі полки, очолювані Д. Нечаем і Ф. Джалалієм, здобули столицю князівства м. Ясси. В. Лупул був змушений укласти угоду, за умовами якої він мав:

• відмовитися від союзу з Польщею;

• вступити в союзницькі відносини з Гетьманщиною;

• сплатити переможцям контрибуцію в розмірі 600 тис. талерів;

• щоб зміцнити політичні зв’язки з Гетьманщиною, зобов’язався видати свою дочку Розанду за сина гетьмана Тимоша Хмельницького. 

Молдовський господар погодився на шлюб своєї доньки з гетьманичем, незважаючи на її заручини з Дмитром Вишневецьким.

Поразка під Берестечком завадила здійсненню планів гетьмана. В. Лупул відмовився виконувати свої попередні зобов’язання. У цій ситуації Б. Хмельницький підготував новий похід проти Молдови.

Намагаючись перешкодити гетьманові, польське командування вислало на Поділля 60-тис. армію під командуванням коронного гетьмана М. Калиновського. Після розгрому в травні - червні 1652 р. в Батозькій битві польського війська, українська армія, уступивши в Молдову, змусила В. Лупула прийняти умови Б. Хмельницького.

Активна зовнішня політика українського гетьмана в Молдові стурбувала її сусідів і призвела до формування сильної антиукраїнської коаліції, до якої увійшли Річ Посполита, Валахія й Трансільванія. У квітні 1653 р. волоський господар М. Басараб і семиградський князь Юрій II Ракоці при підтримці польського уряду захопили Ясси й посадили на престол С. Георгіцу.

В. Лупул звернувся по допомогу до Б. Хмельницького. 1-2 травня 1653 р. українські війська під проводом Т. Хмельницького розгромили загони С. Георгіцу та повернули владу В. Лупулові.

Намагаючись розвинути успіх, Т. Хмельницький розпочав наступ на Волощину, що було, як показали наступні події, стратегічною помилкою гетьманича. Улітку 1653 р. об’єднані волосько-польські сили примусили українсько-молдовські війська відступити.

У Сучавській фортеці ворог оточив 2-тис. загін В. Лупула. На допомогу молдовському господарю поспішив Т. Хмельницький на чолі 12-тис. козацького війська. 20 серпня 1653 р. він прорвався до Сучави. 12 вересня 1653 р. під час героїчної оборони міста Т. Хмельницького смертельно поранено, через кілька днів він помер.

19 вересня 1653 р. сучавський гарнізон припинив опір, уклавши почесні умови здачі (козакам дозволялося вийти з Сучави й вивезти із собою тіло Т. Хмельницького), залишив місто. На кордоні українське військо зустрів Б. Хмельницький. Гетьман наказав везти тіло до Чигирина, а сам повернувся до війська.