5. Українська козацька держава Богдана Хмельницького.

Основні ознаки Української козацької держави. Козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для будь-якої держави ознаки, як-от: 1) політичну владу; 2) територію; 3) політико-адміністративний устрій; 4) право, суд і судочинство; 5) фінансову систему та податки; 6) соціальну структуру населення; 7) власне військо; 8) активну зовнішню політику.

Політична влада. На звільнених територіях України та Запоріжжя влада перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції (видавав універсали, накази, розсилав листи). З часом у руках гетьмана зосередилася необмежена влада.

Територія. Спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорізької Січі. Під час Національно-визвольної війни території, які були під владою козаків, значно розширилися. І хоч за українсько-польськими договорами цього періоду визволені території переходили з рук у руки, Середня Наддніпрянщина залишалася в центрі державотворчих процесів.

Політико-адміністративний устрій. На всій території, яку зайняла козацька армія, були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість них започатковано сотенно-полкову систему, яка виникла ще на Запорізькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані).

Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам, у найважливіших - отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами - сільські отамани. 

Найвищим органом влади залишалася генеральна (військова) рада, яка розв’язувала політичні, військові та господарські питання.

Право, суд та судочинство. На звільнених від Речі Посполитої територіях не діяло польське судочинство. Використовувалися юридичні норми звичаєвого та козацького права, магдебурзького права тощо. Зберегли силу й Литовські статути, які захищали інтереси української шляхти та козацької старшини. Усі види польського гніту були ліквідовані, скасовано суворі покарання за протиправні вчинки проти королівської влади та магнатів, шляхти, католицького духовенства. Установлювалися покарання за зраду українському народові, за відмову надати допомогу в битвах, непокору та шкоду, заподіяну козацькій старшині.

Відбулася певна зміна судової влади. Із зростанням ролі й авторитету гетьмана під час Національно-визвольної війни до нього перейшли найвищі судові функції. Гетьманські та полковницькі універсали, рішення козацьких рад визначали правовий характер відносин в Україні.

Фінансова система та податки. Український гетьман увів до обігу власну монету, яку карбували в Чигирині. На одному боці цієї монети була зображена шабля, на іншому викарбуване ім’я гетьмана.

З часів Національно-визвольної війни при гетьмані запроваджено посаду генерального підскарбія, який відповідав за стан фінансів гетьманської держави, за розподіл натуральних і грошових податків, установлював мито та ін. Систему податків і повинностей установлювали й регулювали універсали Б. Хмельницького.

Соціальна структура населення. В умовах визволення України з-під магнатсько-шляхетського гніту поступово складалася нова соціальна структура держави. У Гетьманщині визначалося п’ять станів: 1) козацтво; 2) шляхетство; 3) духовенство; 4) міщанство; 5) селянство.

Стани поділялися на окремі соціальні групи, які розрізнялися правовим та економічним становищем. До привілейованої групи належали: 1) українська шляхта; 2) козацька старшина; 3) найвище православне духовенство; 4) міська знать.

Їм значно поступалися в правах і соціальному становищі рядові козаки, міська біднота, селянство. В умовах Національно-визвольної війни козацтво отримувало помітну підтримку та увагу з боку Б. Хмельницького. Щоб розширити соціальну базу Гетьманщини, він надав право селянам переходити в козацький чи міщанський стан.

Наявність власного війська. У роки Національно-визвольної війни українське військо нараховувало до 300 тис. осіб. Воно складалося з представників різних верств суспільства й уперше в історії носило загальнонародний характер. Українська армія була однією з найкращих у Європі за військовою організацією й тактикою. Під проводом Б. Хмельницького вона завдала поразки найкращим польським полководцям - Потоцьким, Вишневецькому, Чарнецькому.

Активна зовнішня політика. Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. За роки Національно-визвольної війни Україна Б. Хмельницького постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.

6. Воєнні дії 1654-1657 pp.

Навесні 1654 р. військова боротьба між Україною та Польщею ще тривала, але тепер разом з козацькими частинами активно діяли й російські війська. 40-тис. царська та 18-тис. козацька армія на чолі з Іваном Золотаренком звільнили з-під панування Речі Посполитої Білорусь.

Царський уряд намагався приєднати Білу Русь до своєї держави. І. Золотаренко ж, виконуючи накази Б. Хмельницького, намагався зробити визволені землі частиною Гетьманщини. Це спричинило серйозний конфлікт між росіянами та українцями. Урешті після Білоруського походу Олексій Михайлович став писатися царем усієї Великої, Малої та Білої Русі.

У серпні 1654 р. на р. Шкловці біля Борисова було розгромлене польсько-литовське військо, очолюване литовським гетьманом Янушем Радзивіллом, після чого поранений гетьман ледве врятувався. У руках російсько-українських військ опинилася частина Литви, до росіян перейшов Смоленськ.

Союз України з Москвою зумовив союз Криму з Польщею. Восени 1654 р., щоб запобігти активності українських військ, татари та поляки вдерлися на Брацлавщину й Поділля. Зупинити польську навалу, очолювану новим коронним гетьманом С. Потоцьким, удалося полковникові І. Богуну під Охматовом у 1655 р.

1655 р. Б. Хмельницький разом з російським військом розпочав похід у Галичину. На р. Серет біля Бучача козацька армія загнала поляків у річку, де загинуло багато шляхтичів. Б. Хмельницький оточив Львів, але руйнувати його не став, узявши з міста великий викуп, поквапився до Гетьманщини боронити її від татар. Російський уряд був незадоволений діями гетьмана.

У цей час змінилася міжнародна ситуація. На Польщу, скориставшись її слабкістю, напала Швеція. У польській історії цей період сприймають як «потоп». Б. Хмельницький неодноразово робив спроби зблизитися з Карлом X Густавом для походу проти Польщі, хоч союзник Росія, перебуваючи в стані війни зі Швецією, зовсім не хотіла зміцнення свого могутнього північного сусіда. Деякі військові підрозділи козаків разом зі шведами завдали поразки полякам, невдовзі після чого гетьман Станіслав Потоцький був змушений визнати себе васалом Карла X Густава. Проте на зміну перемогам прийшли невдачі. Уже в 1656 р. шведський король зазнав ряду поразок, що змусило його покинути Варшаву й відступити до бранденбурзького курфюрста.

Улітку 1656 р. у м. Вільні між Польщею та Росією розпочалися переговори про припинення війни. На цих переговорах також обговорювалося питання про призначення після смерті Яна II Казимира королем Польщі Олексія Михайловича, який, у свою чергу, зобов’язувався боронити Річ Посполиту від шведів. У вересні 1656 р. між Польщею та Росією, але без участі представників гетьмана, було підписане Віленське перемир’я. Тож українсько-російський союз проти Польщі фактично втрачав свою силу.

На Чигиринській раді гетьман і козаки присягли один одному боротися за українську справу до останнього подиху. Не розриваючи остаточно відносин з Москвою, Б. Хмельницький вдався до спроби утворити нові коаліції проти Польщі та Криму: зі Швецією, Семиграддям, Молдовою, Волощиною та Литвою. Він уклав антипольський договір із семиградським князем Юрієм II Ракоці, після чого до Галичини на допомогу Ю. Ракоці вирушило 20-тис. козацьке військо на чолі з Антоном Ждановичем.

Спільний українсько-семиградський похід зазнав поразки, у якій козацтво звинуватило свого гетьмана. 6 серпня 1657 р., вражений звісткою про поразку, Б. Хмельницький помер у Чигирині, був похований у Суботові. Україна втратила одного зі своїх найвидатніших діячів.