21. Особливості селянської реформи 1861р.

У другій половині 19 століття Наддніпрянська Україна мала такі особливості економічного розвитку: криза поміщицького господарства, обезземелення селян, криза економіки Російської імперії(поразка в Кримській війні 1853-56 рр.), виступи різних верств населення проти кріпосництва. Через це та багато інших причин російський уряд прийняв рішення провести ряд реформ.

Однією з таких реформ була селянська реформа 1861 року.

Вона мала назву Маніфест і „Положення про селян”. Згідно з цим документом кріпосницької залежності позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам прибуток та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними "уставними грамотами". Община залишалась, як і раніше, недоторканою.

Селяни отримали право набувати у власність нерухоме майно, вести торгівлю, відкривати торгові, промислові, ремісничі заклади, записуватися в цехи, укладати договори, самостійно, без дозволу поміщика брати шлюб, вирішувати сімейні справи. Разом з тим, запропонований урядом механізм здійснення цих, наданих селянам прав і свобод, обмежувався через механізм їх реалізації. Селяни наділялися землею, у значно меншому розмірі, ніж ті, якими вони користувалися до реформи. Відділенням, розмежуванням селянських наділів займалися поміщики, які нарізали їм гірші, непродуктивні землі. Поміщики також залишали право за собою на надра, рибну ловлю, користування лісом, річками тощо. І саме головне селяни були повинні сплачувати поміщикам викуп за отримані землі. Через те, що селяни не могли відразу розплатитися з поміщиками, уряд сплачував землевласникам 75-80% потрібної суми. Селяни були повинні погашати так званий кредит, сплачуючи великі відсотки протягом 49 років.

Наддніпрянська Україна мала свої особливості проведення цієї реформи. Приблизно половина українського сільського населення то були поміщицькі селяни, інша половина – державні селяни. За реформою 1861 р. від кріпосницької залежності були звільненні поміщицькі селяни та, так звані, дворові люди. В укр. губерніях, з їх родючими чорноземами, земельні наділи були набагато менші, ніж в Росії. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на душу населення.

Таким чином селянська реформа 1861 року мала суперечливий характер. З одного боку вона давала селянам особисту свободу, з іншого - зберігала поміщицьке землеволодіння.

№ 26 Діяльність масонів та декабристів

Відсталість Російської імперії вже у 18 ст. ставала все більш відчутною, що добре розуміли передові діячі країни. В результаті на початку XIX ст. оформилася політична опозиція царату. Спочатку опозиційні царизму діячі брали активну участь в таємних організаціях – масонських ложах, які діяли у 1817 – 1822 рр. Масони кінцевою метою ставили об’єднання всіх народів світу в “розумне суспільство, кожний член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для усіх”. У цілому це був поміркований демократизм. Масонські ложі діяли у Києві – “З’єднаних слов’ян” (1818 – 1822 рр.), в Одесі – “Понт Евксинський” (1817 р.), “Трьох царств природи”, у Полтаві – “Любов до істини” (1818 – 1819 рр.). У діяльності полтавській ложі виразно виявилася її національно-визвольна спрямованість. Її засновниками були С. Кочубей, І.Котляревський, Г. Тарновський та ін. У 1822 р. царський указ заборонив діяльність масонських лож.

У 1821 р. у Полтаві було створено таємне “Малоросійське товариство”, яке очолював Василь Лукашевич. Це була громадсько-політична організація, яка ставила за мету просвітництво в масах, піднесення рівня політичної свідомості, ідею ліквідації кріпацтва та обмеження самодержавства. Що ж до України, то товариство прагнуло будь-яким чином здобути її державну незалежність. Членами організації були С. Кочубей, Г. Тарновський, С. Андрущенко та ін. Її осередки діяли у Києві, Полтаві, Ніжині, Чернігові та ін.

З’являються в Україні і організації декабристів – дворянських революціонерів. У 1821 – 1825 рр. діяло “Південне товариство”, керівником якого був Павло Пестель. Воно налічувало 101 члена. Існували три управи товариства: Тульчинська, Васильківська, Кам’янська. Програмним документом була “Руська правда” (автор Пестель). Програмні вимоги: повалення самодержавства, встановлення республіки, скасування кріпацтва, без викупу наділення селян поміщицькою землею, ліквідація станів, надання всім рівних прав та ін. Але Російська держава за устроєм вбачалася унітарною, а національні регіони ніякої автономії чи самостійності не отримували.

№20 Реформи 60-тих – 70-тих рр. у Росії та їх наслідки для України

1861 – Селянська реформа: селяни переставали бути власністю поміщика, на них поширювалися економічні права. Вони не зрівнювалися в правах з іншими станами: паспорти їм видавали на рік, а не безстрокові (як іншим). Вони мусили платити подушний податок, відбувати рекрутську повинність. Земля досі належала поміщикам, але за виконання повинностей вони мали надати селянам садибу чи польовий наділ. Селяни мало право викупити садибу, а польовий наділ лише за згоди поміщика. З 01.01.1883 вони обов’язково повинні були викупати наділи. Розмір наділів такий: де земля приносила незначний прибуток, була норми встановлювалися вищі і навпаки. Поміщики самі обирали які землі виділити. Викуп визначав грошовий оброк селян. Реформа сприяла розвитку капіталістичних відносин.

1862 – Поліцейська реформа: у кожному повіті створювалося повітове поліцейське управління на чолі зі справником (назначав губернатор). Повіт поділявся на стани, дільниці (сотні), селища. У станах були станові пристави (2-4 на повіт)З 1878 у станових приставів з’явилися помічники – поліцейські урядники. У містах створювали міську поліцію на чолі з поліцмейстером. Міста поділялися на частини (очолювали міські пристави), дільниці (дільничні), околодки. Для службовців поліції введено пенсійне забезпечення. Метою цієї реформи було покращення роботи поліції, звуження її компетенції, підвищення професіоналізму. Практична діяльність поліції межувала зі свавіллям та беззаконням, було поширено хабарництво та підробки.

1864 – Земська реформа: створювалися земські установи – збори та управи. Збори складалися з гласних, які обиралися на 3 р. від землевласників, міських та сільських громад. Земства опікували школи, лікарні, в’язниці, шляхти. Їх діяльність була під контролем царської адміністрації. На правобережжі реформа була в 1911р.

1870 – Міська реформа: у містах на 4 р. обирали міські думи. Члені думи - гласні – обирали міську голову і міську управу. У виборах брали участь платники податків, які досягли 25 років. До компетенції міських дум входили ті самі питання, що й до компетенції земств. Також залежали від царської адміністрації.

1864 – Судова реформа: замість станового ввели безстановий суд, замість закритого – «гласний»зі змаганням сторін – захисника і прокурора. Суд проголошувався незалежним. Винність підсудного в окружному суді визначали присяжні засідателі, призначені за жеребом представники населення з урахуванням майнового цензу але справи не всіх верств населення підлягали розгляду: для селян залишався становий волосний суд, для духівництва – консисторії, для військових та державних злочинців – спеціальні суди.

1862–1874 – Військова реформа: країна поділена на 15 військових округів, проведено переозброєння армії, реформувалася система військових навчальних закладів: започаткувалися військові гімназії та юнкерські училища. Вводилася військова повинність для всіх чоловіків, які досягли 21р. (звільнялися лише особи з вищою освітою, духовенство, неросійські народи). Термін служби скорочувався з 20 до 6 у сухопутних військах і до 7 на флоті.

1862 – фінансова реформа: усе управління грошовим господарством зосереджувалося в міністерстві фінансів, великі повноваження надавалися заснованому Держбанку. Ліквідували систему відкупів територій і непрямі податки (за вино, тютюн і т.д.), які стали збирати відповідні державні установи. Установлювалася гласність бюджету.

28Розвиток капіталізму в Україні в пореформений період

Скасування кріпосного права, утвердження приватної власності і розвиток капіталістичних відносин викликали серйозні зміни у суспільному ладі і України, і Росії. Починається розклад колишніх станів феодального суспільства, яким доводилося пристосовуватися до нових умов капіталістичного розвитку. З'являються нові суспільні класи, які прагнуть посісти своє місце у соціальній структурі суспільства.

Згідно із Загальним положенням про селян, які вийшли з кріпосної залежності, селянам і двірським людям надавалися права стану вільних сільських обивателів як особисті, так майнові. Іншими словами, селяни включалися в категорію вільних сільських обивателів. Це означало, що колишній кріпосний селянин, у якого раніше поміщик міг відібрати усе його майно, а його самого продати, віддати у заставу, подарувати, програти в карти, здати поза чергою в рекрути, без усякої з боку селянина вини заслати до Сибіру, не тільки дістав можливість вільно розпоряджатися своєю особистістю, а й набував чимало інших особистих і майнових прав.

Особисті права. Особливу значущість мало надання селянам особистої волі. Як зазначалося у Правилах про порядок введення в дію Положень про селян, які вийшли з кріпосної залежності, вже з моменту оприлюднення Положень, ще до набуття чинності статутних грамот селянам надавалися досить суттєві особисті права: можливість брати шлюб і користуватися усіма сімейними правами на підставі загальних узаконень, не питаючи попередньої згоди поміщика, як це було раніше. Поміщики з цього часу втрачали право переселяти селян з одних земель на інші (переселення могло відбутися лише на підставі правил, установлених місцевими Положеннями); віддавати селян і двірських людей стороннім особам в услужіння або для іншої роботи, а також віддавати малолітніх дітей селян для навчання ремісництву або на виховання без згоди їхніх батьків; віддавати селян і двірських людей без належного дозволу у виправні установи або в розпорядження уряду.