Теорії керівництва:

Девід МакГрегор наприкінці 50-тих років розробив теорії Х та Y, що характеризують стилі управління. Спираючись на класифікацію А.Маслоу та на ту обставину, що керівники організацій не використовують повністю творчу енергію підлеглих, МакГрегор виявив дві концепції поведінки людей.

Теорія Х виражає класичний підхід до влади. Ця теорія базується на традиційному підході до управління, підпорядкуванні дій людей вимогам організації. Мотивація праці, контроль, виконання посадових обов’язків вимагають активних дій керівника. «Людина не хоче працювати, уникає відповідальності, її треба змушувати до виконання будь – чого». Примус і контроль вимагають значних зусиль від керівника.

Теорія Y виражає демократичний підхід до влади, вона представляє її як співробітництво керівника і виконавців. Колектив прагне до виконання спільної мети , трудові зусилля , результати і винагороди взаємопов’язані, люди не бояться і не уникають відповідальності.

Незважаючи на різноманітні індивідуальності керівників (ділові, моральні, соціальні та психологічні якості), їх можна розрізнити три типи керівника в залежності від стилю поведінки керівника:

1. Авторитарний тип керівника

Відрізняється схильністю до одноособового керівництва, надмірною централізацією влади, такий керівник особисто вирішує більшість питань, обмежує контакти з підлеглими. Керівник автократичного типу догматичний, прагне підпорядкувати весь колектив своїй волі, не здатний спокійно відноситись до заперечень. Не враховує думки інших, втручається в роботу, жорстко контролює підлеглих. Наради мають формальний характер, вимоги керівника іноді можуть перевищувати його повноваження, виходити за межі трудового законодавства;

2. Демократичний тип керівника

Такий керівник прагне до надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації, залучає їх до прийняття рішень, оцінки роботи, визначення цілей. Керівник – демократ створює необхідні умови для роботи, справедливо її оцінює, з повагою ставиться до людей. Він особисто займається тільки найбільш складними питаннями, радиться з підлеглими, адекватно реагує на їх критику, доводить до них об’єктивну інформацію. Отже, керівник – демократ орієнтується на можливості підлеглого, на його прагнення до самореалізації. Цілі організації сприймаються підлеглими як власні. Функціональна діяльність керівника поєднується з виховною роботою, він зміцнює довіру і повагу в колективі;

3. Ліберальний тип керівника

Він відрізняється безініціативністю, небажанням приймати на себе відповідальність, очікуванням вказівок зверху. Він мало втручається в діяльність підлеглих, часто не достатньо компетентний, не здатний приймати рішення. Такий керівник може бути несподіваним в діях, потрапляти під вплив оточення. У взаєминах з підлеглими він, як правило, ввічливий, добродушний, спокійно ставиться до критики, але не здатний адекватно реагувати на неї. Він недостатньо вимогливий до підлеглих, уникає рішучих заходів. Здатний поступитися своїми принципами заради популярності в очах керівництва або серед підлеглих. Заради утримання авторитету може надавати пільги, премії, обіцяти, відміняти попередні вказівки.

Спеціалісти розрізняють дві протилежні категорії керівників:

1. кращі серед кращих за професійною ознакою:

• ненавидять некомпетентність, легко звільняють нездатних прцівників4

• в випадку необхідності самі виконують найскладніші завдання;

• недипломатичні (занадто прямі);

• цінують в підлеглих ініціативу, професіоналізм;

2. типові політикани:

Це керівники з посередніми професійними і організаторськими здібностями, вони мають особисті амбіції, шарм, талант налагоджувати особисті стосунки. Найголовніше для них – не втратити власну репутацію, створити власний мікроклімат в організації, перекладання відповідальності на підлеглих та на «об’єктивні причини».

В ідеалі керівник повинен поєднувати риси професіонала і адміністратора. На практиці він повинен володіти всіма стилями керівництва в залежності від ситуації та особистості підлеглого.

Р.Лайкерт класифікував стилі керівництва шляхом порівняння автократичного і демократичного стилів. Згідно з Лайкертом існує два крайні протилежні стилі керівника:

Зосереджений на роботі Зосереджений на людині

(основну увагу приділяє (основну увагу приділяє

створенню системи людським стосункам, надає

мотивації праці, підвищенню свободу підлеглим і т.п.)

продуктивності праці і т.п.)

За теорією Лайкерта будь – який керівник тяжіє до однієї з крайнощів. Він визначив чотири стилі керівництва:

1. автократи з диктаторськими нахилами – жорстка експлуатація підлеглих, вимогливість;

2. прихильні автократи – поєднують тоталітарні риси з ініціативою підлеглих. Мотивація досягається не тільки примусово, але й через винагороди;

3. консультанти – довіра до підлеглих , спілкування, врахування думки підлеглих при прийнятті рішень;

4. демократи – рішення приймаються спільно після конструктивних обговорень, стосунки з підлеглими дружні, На думку Лайкерта цей стиль керівництва найдієвіший.

Американські спеціалісти Р.Блейк і Дж. Мутон прийшли до висновку, що керівники організації знаходяться в умовах вибору між виробництвом і гуманним ставленням до персоналу.

Якщо не зважати на людські потреби, то результат роботи буде незадовільним, а якщо всю увагу зосередити на потребах людей – це не піде на користь виробництву.

Блейк і Мутон визначили п’ять основних типів управлінської поведінки:

1. диктатор;

2. демократ;

3. песиміст;

4. маніпулятор;

5. організатор.

3. Щоб знайти залежність між стилями керівництва, продуктивністю праці і задоволенням потреб персоналу, необхідно враховувати ситуаційні фактори організації.

Найбільш визнаними є наступні ситуаційні моделі керівництва: