20.Земельна рента сутність, форми.

У сільському господарстві доходом земельних власників є земельна рента. Земельна рента — це плата за користування землею. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю. Отже, земельна рента — це економічна форма реалізації власності на землю. Власність на землю і рента існують давно. Але в умовах рабовласницького і феодального суспільства рента носила натуральний характер" тобто плата за користування землею покривалася продуктами і відробітком (оброк, панщина).

В умовах товарного виробництва рента набирає грошового характеру. В ринковій економіці між власниками землі, з одного боку, і користувачами нею, з іншого, виникають рентні відносини. Найбільш поширеною формою таких відносин в усіх зарубіжних країнах є оренда землі селянами, фермерами або підприємцями в земельних власників або в держави. В умовах командно-адміністративної системи оренди землі не існувало. В Україні оренда відродилася в кінці 80-х — на початку 90-х років.

Оренда — це передача землі однією юридичною або фізичною особою (власником) у тимчасове користування іншій за відповідну плату згідно з договором. Орендою також називають плату, яку одержує земельний власник за віддану в оренду землю.

Джерелом орендної плати є дохід, який отримує орендар унаслідок ведення господарства на орендованій землі. Частину цього доходу привласнює орендар, а частину сплачує земельному власникові у формі орендної плати. Отже, орендна плата виступає формою прояву земельної ренти. А земельна рента, у свою чергу, є джерелом орендної плати. Окрім земельної ренти, орендна плата може включати також амортизаційні відрахування за користування будівлями, спорудами та інше, якщо вони є на орендованій землі.

У сільському господарстві основним засобом виробництва є земля. Вона обмежена в просторі з одного боку, наявними земельними угіддями планети (збільшити їх неможливо), а з іншого — кордонами держав. Водночас потреби в продукції сільського господарства постійно зростають. Це викликається такими постійними факторами, як зростання попиту на сільськогосподарську продукцію з боку промислового виробництва, зростанням населення на планеті в цілому і в містах зокрема, та зростанням грошових доходів населення.

Обмеженість земельних угідь і попит на продукцію сільського господарства, який зростає,роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене обробляти всі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Отже, виробники сільськогосподарської продукції працюють у різних умовах. Крім того, землі розташовані на різних віддалях від шляхів сполучення та ринків збуту продукції.

Сутність цієї монополії проявляється в тому, що вона, є причиною різних за розмірами доходів на однакових за площею ділянках, які мають різну родючість або розташовані на різних віддалях від ринків збуту. Тому на гірших землях виробництво може виявитися збитковим і вони випадуть із сільськогосподарського обороту.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх за родючістю і кращих ділянок буде більшим, ніж на гірших землях. І за рахунок цього надлишку орендар сплатить земельну ренту. Ця рента, яка сплачується за користування кращими і середніми за родючістю землями, та ділянками, що розташовані ближче до ринків збуту, називається диференціальною рентою І.

У сільському господарстві можна досягти збільшення прибутку також шляхом інтенсифікації землеробства, тобто додаткового вкладання капіталу у формі удобрення, зрошування, поліпшення сівозміни, застосування кращих сортів насіння і так далі. Таке збільшення прибутку, яке досягається за рахунок підвищення економічної родючості ґрунту і набуває форми ренти, називається диференціальною рентою II. У ринковій економіці диференціальна земельна рента І і II сплачується земельним власникам. Ними можуть бути приватні і юридичні особи або держава.

За умов державної власності на землю в командно-адміністративній системі диференціальна рента стягувалась на користь держави у формі податків і через систему зональної диференціації цін на продукцію сільського господарства. У такий спосіб реалізувалося державою право власності на землю.

Ми розглянули процес утворення ренти на кращих і середніх за родючістю ділянках землі та землях розташованих ближче до ринків збуту. А чи є додатковий дохід, який набуває форми ренти, на гірших ділянках? Адже навіть найгірших ділянок ніхто в користування безплатно не дає. Не робить цього і держава. За всяку землю потрібно сплачувати земельний податок, якщо вона є власністю фермера, а коли вона береться в оренду, то сплачується й орендна плата. Отже, і за користування гіршими за родючістю та розташованими далеко від ринків збуту ділянками сплачується земельна рента. Вона називається абсолютною рентою, бо сплачується з усіх земель. Основними формами вилучення абсолютної ренти є орендна плата та податок на землю.