Література до теми:

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВР України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс [текст] чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 01 вересня 2012 р.

3. Цивільний процес України: Підручник — Х. : Одіссей, 2012. — 496 с.

4. Куйбіда Р.О., Руда Т.В. Путівник для учасника цивільного процесу – Київ, 2011р. - 136 с.

5. Комаров В. В. Предмет цивільного процесуального права. — X., 1992. —С. 34—37.

6. Руснак Ю.І. Постанови та узагальнення судової практики Верховного Суду України в справах господарської юрисдикції [текст] : Станом на 3 вересня 2012 р.

7. Таньков С.О. Процесуальні та договірні документи у практиці роботи юристів.. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2012. – 512 с.

8. Фурса С.Я. Процесуальні документи у цивільних справах: теорія, методика, практика. Науково-практичний посібник. – «правова єдність», 2011 рік.

9. Чечот Д. М. Как защитить своє право (юридические советы гражданам). — М., 1988. —С. 18—20.

10. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. – К.: ВД “Ін Юре”. – 2005. – 621с.

Семінар №9

Рекомендована кількість годин - 2

Тема №14 Доказування і докази в цивільному процесі.

Вид заняття: практичне заняття.

Час: 2 години.

Навчальна мета - у результаті вивчення теми студенти повинні усвідомити поняття доказування; поняття і види доказів; предмет доказування; належність доказів і допустимість засобів доказування, засоби доказування; забезпечення доказів.

План:

1. Поняття й мета доказування.

2. Поняття й види доказів.

3. Предмет доказування.

4. Засоби доказування.

5. Забезпечення доказів.

6. Оцінка доказів.

Перше питання розпочнемо з того, що Судове доказування — це процесуальна діяльність суду й інших учасників цивільного процесу, спрямована на встановлення істини з конкретної справи і вирішення спору між сторонами.

Судове доказування як складна процесуальна діяльність має певні етапи і складається з певних елементів.

Досягнення істини у справі неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права (правової кваліфікації) і висновку про права і обов'язки сторін. Тому в доказовій діяльності слід розрізняти такі етапи:

1) з’ясування фактичних обставин;

2) висновки про правову кваліфікацію встановлених судом фактів і відносин;

3) правовий і фактичний висновок із справи в цілому.

Істина на кожному етапі доказування досягається в процесі використання тих або інших елементів доказування, які складають його структуру.

Елементами доказування в теорії прийнято виділяти:

— збирання доказів — здійснюється судом з особистої ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів може провадитися шляхом передачі запитань заінтересованій особі для одержання доказів і наступного їх подання до суду і шляхом витребування письмових або речових доказів від осіб, які беруть участь у справі, державних і громадських організацій, окремих громадян;

— дослідження — подання доказів здійснюється сторонами та іншими особа­ми, які беруть участь у справі, і означає передачу їх у розпорядження суду. Дослідження доказів — безпосереднє сприйняття, вивчення доказів. Воно провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності та безпосередності.

— оцінка доказів полягає у визначенні достовірності і достатності доказів.

Під час розгляду другого питання слід визначити, що доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Це поняття доказів чітко визначено п.1 ст. 57 ЦПК України

Так, докази можуть класифікуватися наступним чином.

1. Залежно від характеру зв'язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно встановити в тій чи іншій справі, докази поділяються на прямі і непрямі (побічні).

2. Залежно від засобу утворення доказів вони поділяються на первісні й похідні.

3. Залежно від того, чи є джерелом доказів людина або матеріальний об'єкт, виділяють особисті й речові докази.

4. За способом повідомлення відомостей про факти поділяються на усні і письмові.

При розгляді третього питання з’ясуємо, що відповідно до ст.ст.57, 60 ЦПК України предметом доказування виступають:

а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову);

б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення);

в) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

У загальному розумінні ж предмет доказування – обставини, які повинні бути встано­влені як підстави для вирішення спору між сторонами: всі, які відбулися, і наявні юридичні факти та обставини, що мають значення для правильного вирішення для справи.

Відтак, предмет доказування – юридична категорія, на пізнання якої спрямована вся доказова діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі.

Факти, що не підлягають доказуванню:

1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

2. Обставини, визнані судом загальновідомими.

3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

4. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

При розгляді четвертого питання необхідно посилатись на ст.57 ЦПК України в якій дається перелік засобів доказування на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як бачимо ці засоби можуть бути різноманітні і перебувати у різних зовнішніх проявах: показання осіб, що беруть участь у справі, письмові докази, речові докази.

Однак ці засоби не являються для суду остаточними, наперед пріоритетними, тільки після їх вивчення, дослідження суд вправі прийняти конкретне рішення по справі, чи то на користь позивача, чи відповідача.

П’яте питання розпочнемо з того, що забезпечення доказів – це їх процесуальна фіксація судом під час розгляду справи, з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втрачені або подача потрібних доказів стане неможливим. Відповідно до ст. 133 ЦПК способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

Процесуальною підставою позову є заява з клопотанням про вжиття відповідних заходів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені:

• докази, які необхідно забезпечити;

• обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

• обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим,

• справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього розгляду справи. Також суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити докази до пред’явлення нею позову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, - місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

Шосте питання необхідно розпочати з того, що оцінка доказів — невід'ємна частина судового доказування.

Статтею 212 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Причому, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оцінка доказів складається з визначення судом достовірності і достатності доказів.

Визначення достовірності доказів зводиться до перевірки доброякісності джерела доказів, а також самого процесу формування доказів.

Суб'єктами оцінки судових доказів є суд і особи, які беруть участь у справі.

Залежно від суб'єкта доказової діяльності оцінка доказів може бути:

— рекомендаційною є оцінка доказів, що надається особами, які беруть участь у справі. Рекомендаційний характер оцінки, яка дається особами, що беруть участь у справі, міститься, наприклад, в їх клопотанні про витребування певних доказів, у судових дебатах;

— владною є оцінка доказів, яка дається судом. Владний характер такої оцінки випливає з її обов'язковості.

Оцінка доказів судом може бути:

— попередньою. Попередню оцінку доказів здійснює суд (суддя) до виходу до нарадчої кімнати.

— остаточною. Остаточна оцінка здійснюється судом у нарадчій кімнаті і є підставою для винесення рішення по справі.

— контрольною. Контрольну оцінку доказів здійснюють вищестоящі суди при перевірці законності і обґрунтованості судових рішень.

Визначення судом достовірності і достатності доказів складає сутність оцінки доказів у цивільній справі.

Однак для правильного розуміння механізму оцінки доказів необхідно керуватися передбаченими законом положеннями оцінки доказів. Ці положення закріплені у вже згадуваній ст.212 ЦПК України:

1. Судова оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням суддів.

2. Докази повинні бути оцінені судом всебічно, в повному обсязі і об'єктивно.

3. При оцінці доказів суд повинен керуватися тим положенням, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

4. При оцінці доказів суд зобов’язаний керуватися законом.