42."Народний фронт" у Франції

СФЮ і ФКП у 1936 р. ці партії розробили спільну програму і, отримавши на виборах 330 з 612 місць у палаті депутатів парламенту, одержали право сформувати уряд. Очолив його соціаліст Леон Блюм Таїким чином, першим завданням нового уряду стало улагодження найбільшого у Франції трудового конфлікту.Підсумком переговорів стало підписання угоди, за: якою страйки припинялись, підвищувалась заробітна плата, підприємці укладали колективний договір з профспілками і зобов'язувались не застосовувати санкцій проти страйкуючих Влітку 1936 р. парламент Франції прийняв 133 закони, які в! основному реалізували програму Народного фронту. Так, були заборонені фашистські ліги, прийнято закон про 40-годинний робочий тиждень, про двотижневу оплачувану відпустку, підвищувались пенсії, надавалася допомога по безробіттю. Для покращання становища селян уряд став закуповувати сільгосппродукцію за підвищеними цінами. Встановлювався контроль держави над Французьким банком і залізницями. Л.Блюм прагнув спочатку закріпити попередні досягнення і в лютому 1937 р. оголосив про "перерву" в реформах,а потім продовжувати їх.Зростаючі державні витрати призвели до спаду виробництва. Щоб активізувати його і стимулювати експорт, уряд вдався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку, а відтак і більш конкурентоспроможними.Економічне становище Франції тим часом почало погіршувалось. Французькі підприємці, занепокоєні можливістю введення високих податків, переводили свої капітали за кордон, що відразу відбилось на темпах зростання економічного розвитку. З іншого боку відбулось збільшення прибутків громадян. При відносно стабільному виробництві це означало виникнення диспропорції між грошовою і товарною масою і, відповідно, до зростання цін - інфляції.Економічні негаразди викликали у населення розчарування діями Народного фронту. Еономіка так і не вийшла на докризовий рівень. Це ще більше ускладнило відносини між партіями у НФ. У червні 1937 р. Л.Блюм подав у відставку; криза НФ стала очевидною. Наступник Блюма прем'єр К.Шотан бездіяв. У квітні 1938 р. посаду прем'єра зайняв лідер радикалів Даладьє. Його уряд відразу скасував низку соціальних програм. У зовнішній політиці він повністю слідував у фарватері Англії. Підписання мюнхенської угоди призвело до остаточного розпаду НФ. У жовтні 1938 р. з нього офіційно вийшли радикали.НФ був насамперед засобом боротьби проти фашизму.

43. Режим м.Прімо де Рівери в Іспанії.

Прімо де Рівера утворив військову директорію (хунту), яка заступила уряд, розпустив кортеси (парламент), ввів надзвичайний стан, призупинив дію конституції. Владу на місцях було передано військовим губернаторам. Диктатура оголосила своєю метою "оновлення" Іспанії. Але оновлення вилилось у фашизацію суспільства за зразком Італії. Проводилась насильна іспанізація каталонців і басків. У зовнішній політиці було взято курс на створення "Великої Іспанії".Стабілізація економічного становища на певний час зміцнила військово-монархічний режим. У 1925 р. Прімо де Рівера замінив військове правління цивільним, але сутність режиму від цього не змінилася. Позитивним здобутком режиму стало забезпечення відносного соціального миру і стабільного становища робітників. Це було досягнуто завдяки співробітництву з профспілками. Але початок економічної кризи 1929-1933 рр. підірвав опору диктатури. Від неї відвернулася навіть армія, і 28 січня 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку. У країні розгорнувся масовий рух за встановлення республіки. 12 грудня 1930 р. сталася невдала спроба повалити монархію. Повсталих та організаторів було заарештовано.

44. Республіканська Іспанія. 12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулись муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XIII втік з країни, і в той же день Іспанію було проголошено республікою. До влади прийшов тимчасовий уряд на чолі з А.Саморо. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи, ліквідація поміщицького землеволодіння (поміщикам належало 67% земель); вирішення національного питання. На цей час на території Іспанії склалися 4 нації- іспанська, каталонська, баскська, галісійська. Останні три добивалися автономії. На порядку денному стояло ще й врегулювання стосунків з католицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи армії, офіцерський склад якої становили виключно вихідці з землевласників, треба було розв'язати низку соціальних проблем.Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв закони, спрямовані на вирішення нагальних питань.Президентом обрали А.Самору. Була прийнята нова демократична конституція. Церкву відокремили від держави. Ліквідовувались чернецькі релігійні ордени. Каталонія отримала автономію. Було оголошено проведення аграрної реформи.Але нерішучість уряду призвів до того, що на виборах 1933 р, перемогли партії правого блоку. Вони згорнули проведення реформ. Баскам було відмовлено у наданні автономії. Проти противників уряду застосовувалась військова сила.У кінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе-Антоніо Прімо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної держави з сильною владою, за розширення прав католицької церкви.У 1934 р. проти політики уряду розпочались масові виступи! населення. Каталонія оголосила свою незалежність, в Астурії почалось збройне повстання. Через відсутність єдності лівих сил всі ці виступи були придушені.Не змирившись з поразкою, ліві сили у січні 1936 р. утворили Народний фронт, який виступив з широкою програмою реформі підтриманою на виборах у лютому 1936. Програма передбачала амністію всім політв'язням, відновлення демократичних прав і свобод, надання автономії Каталонці підвищення заробітної плати, зменшення податків, проведення аграрних перетворень тощо. Народний фронт прийшов до влади!Спираючись на армію, праві сили почали готувати заколот. Ня чолі заколотників стояли Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, генералі Санхурно, який безпосередньо готував заколот, і генерал Франко І.