Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Театр и кино ОТВЕТЫ-БИЛЕТЫ.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
902 Кб
Скачать
☆

[Ред.]Характерні риси нової хвилі

Перш за все, творці нової хвилі формували іншу концепцію особистості та новий тип героя: на перший план виводять героя-аутсайдера, який ігнорує соціальні норми для максимальної самореалізації. В кіно піднімались теми, характерні дляекзистенціалізму, такі як існування індивіда у ворожому середовищі чи прийняття абсурдності людського буття.

Більшість фільмів цієї епохи були створені в умовах обмеженого бюджету, часто знімались в квартирах, що належали комусь із учасників, в якості акторів виступали друзі та знайомі, режисери імпровізували з обладнанням, оскільки вартість фільму була подекуди вирішальним фактором. Брак коштів став свого роду поштовхом для розвитку стилістичних інновацій. Наприклад, Жан-Люк Годар мав скоротити свій фільм «На останньому подиху» до півтори години. За ідеєю Жан-П’єра Мельвіля він використав різку зміну кадрів, вирізавши решту — з одного боку, суто практичне рішення, а з іншого — стилістична ідея. Цей принцип конфронтував із класичним підходом бо ідеологи Нової хвилі навіть не робили спроби сформувати певну єдність образів. Навпаки, вони прагнули постійно нагадувати глядачеві, що фільм — це лише послідовність зображень, що рухаються. Протягом фільму один актор міг грати кількох героїв, в кадрі можна було побачити звичайних перехожих.

Серед прийомів, характерних для цього жанру, варто згадати також довгі спостережливі кадри, наприклад зйомка трафіку на дорозі з фільму «Уикенд» Годара. Камерою намагались передати «живе життя». Діалоги стали більш імпровізованими, сцени динамічно змінювали одна одну. Кадри перестали бути обмеженими звичним кутом 180º, камера ніби втрачає героя та створює асиметричність внутрішньо кадрових композицій.

Камера стала не інструментом для гіпнотизування аудиторії за допомогою послідовних та ілюзорних образів, а швидше засобом шокування публіки. Пряме звернення героя фільму до глядача сьогодні не є чимось незвичним, натомість в ті часи вважався радикальним. Прийоми, які для цього використовувались, були настільки прямими, що Жан-Люк Годар навіть був звинувачений у зневазі до глядачів. Його стилістичний підхід можна розглядати як боротьбу проти традиційних настроїв тогочасного кіно, яке, на його думку, принижувало глядача.

[Ред.]Течіі всередині Нової хвилі

Але серед представників Нової хвилі також були різні погляди на роль кіномистецтва у соціумі. В рамках нової хвилі можна виділити три основні групи:

  • До першої належали професійні режисери (Ален Рене, Пьєр Каст, Анжей Варда), що прийшли з документального малобюджетного кіно. Вони активно співпрацювали з представниками «нового роману» (Маргеріт Дюрас, Бенмюсса Саррот, Ален Роб-Ґріє) та передавали засобами кінематографу основні елементи цієї літературної естетики: незавершеність оповідання, «фотографічну фіксацію» реальності, заперечення позиція автора як такого, що розуміє краще за глядача і героїв, і саме життя. Режисери відійшли від хронікальної стилістики на сторону суб’єктивного психологізму, естетизуючи не факти та події, а зміну відчуттів та настроїв.

Новаторським у цьому напрямку є фільм Рене «Хіросіма, моя любов». Режисер переплітає реальне та ірреальне, особистісне та історичне, документальне та ігрове, пориває із хронологією і досягає ефекту, коли людське мислення стає сюжетом фільму. Трюффо використовував цей спосіб у своїй картині «Жюль та Джим», Варда у фільмі «Клео: від 17 до 19», апофеозом цієї тенденції можна вважати «фільм про ніщо» - «Корабель-ніч» Дюрас.

  • На протилежній стороні знаходилась група кіноправди (Cinema-Verite), представники якої сповідували фанатичнийоб'єктивізм. У своїх творах Жан Руш, Леон Морін, Кріс Маркер намагалися вхопити реальність без будь-якого втручання, осягнути аутентизм людського існування за допомогою ручної камери та надчутливої плівки, що не вимагала штучного освітлення.

  • Третю групу нової хвилі становлять журналісти та кінокритики, що добре знали кінокласику та виросли, за визначенням Жан-Люка Годара, в Музеї кіно. Вони досліджували молодіжний анархізм. Їх герої відстоювали право на бунт – жорстокий, нещадний символ абстрактної свободи дій.

Таким були Франсуа Трюффо із своїми фільмами «400 ударів», «Стріляй у піаніста», Клод Шаброль «Красунчик Серж», «Кузени», Жан-Люк Годар «Чоловіче-жіноче», «Китаянка», «Пристрасть», Ерік Ромер зняв цикл із 3х фільмів «Моральні історії».

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]