Конкретні переваги фін. Посередництва виявляються у такому:

1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення вир. чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції;

2) скороченні витрат базових суб’єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів;

3) послабленні фін. ризиків для базових суб’єктів грош. ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників;

4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фін. ризиків, скороченню витрат на здійснення фін. операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу;

5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники.

Однозначної класифікації посередників досі не існує. Більш правомірною є класифікація всіх фін. посередників за 1 критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

– банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

– небанківські фін. посередники, які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фін. посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії тощо.

Пит61.Банки як провідні фінансові посередники.

Банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування н/г та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

У 1993 р. у закон були внесені уточнення, що забороняли небанківським установам відкривати рахунки, приймати вклади, здійснювати розрахунки та кредитування. Але й це уточнення остаточно не вирішило питання про те, що ж розуміє під банком укр. зак-во – чи установу, яка виконує всі 4 операції, заборонені для небанківських установ, чи тільки одну з них.

Серед фін. посередників ключове місце займають банки. Це проявляється в такому:

• на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фін. посередників;

• банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон’юнктуру й ек. зростання, а інші посередники такої можливості не мають;

• банки мають можливість надавати ек. суб’єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фін. операціях.

Виділення банків в окрему групу характерне для всіх наявних класифікацій фін. посередників. Така одностайність базується на 2 їхніх функціональних особливостях:

• банки приймають гроші на поточні депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами;

• розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки.

Банки виконують такі функції: • трансформаційну; • емісійну.

Трансформаційна функція полягає в зміні таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування. У зв’язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції:

• трансформація ризиків;

• трансформація строків;

• трансформація обсягів;

• просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів

Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фін-ня проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей

З функціями банків безпосередньо пов’язана їх роль, в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності сусп. вир-ва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в госп-ві, удосконаленню та зміцненню грош. обороту.

Пит62.Банківська система:принципи побудови та її структура.

Більш правомірним є формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та скоординованої сукупності фін. посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємозв’язані в самостійну ек. структуру.

Банк. система виконує 3 функції:

1. Трансформаційна функція У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації – більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків.

2. Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового об-роту банківська система управляє пропозицією грошей.

3. Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грош. ринку пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності.

Дворівнева побудова – ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити 1 держ. банк і він може здійснювати на адмін.-командних засадах і емісійно-касову функцію, і кредитно-розраху-нкове обслуговування госп. клієнтури.

При дворівневій побудові на першому рівні перебуває 1 банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроек. завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості нац. грошей та забезпечення сталості функціонуван-ня всієї банківської системи.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в У. прийнято називати комерційними банками. Комерційні банки покликані обслуговувати ек. суб’єктів – учасників грош. обо­роту: фірми, сімейні госп-ва, держ. структури.

Дворівневість банківської системи характеризується також чітким законодавчим розмежуванням прав і обов’язків кожної ланки системи, а також небанківських фін. посередників.