Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
pit_52-68_groshi_i_kredit.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
62 Кб
Скачать
☆

Пит65.Походження,функції та операції центральних банків.

Інституційні основи центр. банків світу закладались упродовж століть. Попередниками центр. банків можна вважати емісійні банки . Їх виникнення спричинила об’єктивна потреба в централізації банкнотної емісії, концентрації емісії банкнот у межах 1 банку

На початок XX ст. централізація банкнотної емісії була завершена головним чином в Європейських країнах.

Для XX ст. характерним є процес демонетизації золота і перехід від грошової системи золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, не розмінних на золото.

Центр. банку держава надає особливий статус і делегує специфічні функції, спрямовані на забезпечення стабільності як вартості грошей, так і банківської системи.

Створення центр. банків відбувалося 2 шляхами. Перший шлях – еволюційний – це поступове перетворення банку, який мав статус емісійного, у центр. банк. Другий шлях – це створення центр. банку на основі спец. закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування.

Головне призначення центр. банку – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центр. банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в ек. системі особливу роль, а саме роль: емісійного банку; банку банків; органу держ. управління, який відповідає за монетарну політику.

Правовий статус центр. банку можна охар-вати таким чином: це держ. орган управління з покладеними на нього функціями у сфері грош.-кредитних відносин і банківської діяль-ності. Для реалізації цих функцій центр. банк наділяється відповідними держ.-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юр. особою; його майно видокремлено від майна держави; центр. банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерц. орган-цією.

Організаційна структура центр. банку значною мірою визначається формою держ. устрою країни (федерація чи унітарна держава), нац. традиціями й особливостями банк. зак-ва.

Хар-ка функцій центр. банку:

Емісійний центр готівкового обігу. Емісія банкнот в істор. плані – найдавніша функція центр. банку. Центр. банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети.

Банк банків. Центр. банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до центр. банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне рег-ня центр. банком грош. ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. До основних повноважень центр. банку, як регулятивно-наглядового органу, належать:

• регулювати доступ до банк. с-ми; • забезпечувати розумне регулювання діяльності банків; • регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду; • здійснювати інспекційні перевірки в банках; • застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків; • брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд.

Банкір і фін. агент уряду. Центр. банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фін. ор­ганами. Центр. банки, виконуючи роль фін. агента уряду беруть участь в організації випуску держ. боргових зобов’язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Провідник монетарної політики. Проведення монетарної політики є вінцем діяльності центр. банку, оскільки саме в цій функції найповніше реалізується призначення центр. банку і в тій чи іншій формі проявляються усі інші його функції. Крім осн. функцій, центр. банки виконують додаткові функції. Вони здійснюють аналіз і прогнозування ек. ситуації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектора економіки на мікрорівні, складають банківську та монетарну статистику, інформують громадськість та дають роз’яснення щодо монетарної політики, представляють інтереси держави у взаємовідносинах з центр. банками інших держав, з міжнар. валютно-фін. організаціями і банками..

Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків.

Центр. банк відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

• розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функція платіжної системи;

• організації і проведенні міжбанківських розрахунків;

• наданні комерційним банкам надкоротких кредитів на завершення міжбанківських розрахунків;

• ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбанківських розрахунків;

• проведенні остаточних розрахунків за операціями між учасниками розрахунково-клірингових центрів.

Центр. банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує:

• мінімізацію банківських ризиків;

• концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових резервів комерційних банків;

• належний рівень безпеки системи розрахунків;

• ефективне регулювання грош. ринку завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грош. коштів і стан банк. рахунків;

• нагляд за функц-ням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

• оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілізації фінансового стану банків–учасників ринку платіжних послуг;

• взаємодію системи міжбанк. розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із системою обігу цінних паперів тощо.

Центральний банк, користуючись підтримкою держави, має можливість забезпечувати платіжну систему потужними засобами телекомунікацій і впроваджувати у міжбанківські розрахунки системи термінових переказів великих сум у режимі реального часу класу.

Пит66.Федеральна система США.

Федеральна резервна система (далі - ФРС) була створена відповідно до Федерального резервного акта, що був прийнятий Конгресом у 1913 році для забезпечення більш безпечної і гнучкої банківської і грошово-кредитної системи. Після прийняття даний закон багато разів уточнювався і кінцеве становлення ФРС відбулося після прийняття у 1980 році Закону "Про дерегулювання депозитних установ і монетарний контроль".

З самого початку діяльності Федеральної резервної системи її першочергове завдання співпало з напрямами національної економічної і фінансової політики.

Федеральна резервна система робить свій внесок у досягнення нацією економічних і фінансових цілей, впливаючи на фінанси і кредит в економіці. Як центральний банк країни, ФРС на довгостроковій основі забезпечує зростання економіки в межах її можливостей, гарантуючи при цьому відповідну стабільність цін.

ФРС складається з трьох рівнів і включає в себе Раду керуючих, 12 федеральних резервних банків із 49-ма філіями, приблизно 3 000 банків-членів ФРС та банки-нечлени ФРС, які поділяються на ті, що входять у Федеральну корпорацію страхування депозитів (далі - ФКСД), та ті, чиї внески не застраховані у ФКСД. Також до складу ФРС відносять Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку (ФКОВР) та федеральні консультативні ради (ФКР

Центром організації Федеральної резервної системи є Рада керуючих у Вашингтоні. Рада - вищий адміністративний орган управління ФРС. Основною функцією Ради є формування грошово-кредитної політики. Крім того, Рада регулює і контролює діяльність банківських установ та операцій Федеральних резервних банків. Рада також виконує функції у сфері національного платіжного механізму і федерального регулювання кредиту. Повний термін роботи члена Ради - 14 років. Вони обираються з різних федеральних резервних округів. Не можна бути повторно призначеним після повного терміну роботи.

Голова і віце-голова Ради призначаються Президентом США на 4 роки з числа членів. Вони можуть бути призначені повторно, якщо термін їх роботи як членів Ради не закінчився. Такі повторні призначення також повинні бути затверджені Сенатом.

Федеральна резервна система - незалежна організація. Вона не може бути скасована за бажанням президента, конгрес також не може змінити ЇЇ роль і функції. Тривалі строки повноважень членів Ради мають на меті захистити й ізолювати їх від політичного тиску.

Рада виконує широку контролюючу функцію над операціями 12 федеральних резервних банків. Ця функція включає контроль за їх діяльністю з обслуговування депозитних установ, а також перевірку і контроль деяких банківських установ. Кожний банк зобов'язаний представити Раді свій бюджет для затвердження. Деякі статті витрат (наприклад, на будівництво або реконструкцію будівель банку, виплату заробітної плати президенту і першому віце-президенту) підлягають спеціальному затвердженню з боку Ради. Призначення президента і першого віце-президента кожного федерального резервного банку затверджує Рада.

Провідний керівник відповідає за ефективне управління і контроль за роботою грошової і банківської системи країни. Широко визнано, що голова Ради - найвпливовіший керівник центрального банку у світі. Ефективність заходів Ради, які повинні відповідати інтересам держави і сприяти економічному добробуту, досягаються за допомогою певної техніки управління грошовою масою.

У формуванні основ банківської політики Раді керуючих допомагають два важливі органи. Один орган - Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку - складається із семи членів

Ще одна системоутворююча ланка ФРС - консультативні ради: Федеральна консультативна рада, Консультативна рада з питань стану споживачів та Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ.

Федеральна консультативна рада складається з 12 провідних керівників комерційних банків, обраних по одному від кожного з 12 федеральних резервних банків. Федеральна консультативна рада була створена згідно із законом про ФРС - це консультативний орган, він не має повноважень для формування політики, але проводить наради з Радою керуючих щодо економічних та банківських питань, дає рекомендації стосовно діяльності ФРС. Рада повинна збиратися у Вашингтоні щонайменше чотири рази нарік. '

Основні функції ФРС здійснюються через мережу дванадцяти Федеральних резервних банків. Кожний резервний банк має свою власну Раду, що складається з 9 директорів, які не є службовцями даного банку. За законом 3 директори класу А, що представляють банки-члени ФРС, 3 директори класу В, що представляють громадськість, обираються в кожному районі банками-членами ФРС. Крім того, Рада керуючих призначає трьох директорів класу С, які представляють громадськість.

Директори кожного резервного банку здійснюють контроль над операціями свого банку (при остаточному контролі Ради керуючих). ФРБ отримують прибуток в основному від відсотків з внесків Системи в цінні папери і меншою мірою з прибутків від відсотків за наявну валюту, а також від відсотків за позиками, депозитними вкладами.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]