3 Міграції:види.

Основні міграційні

Потоки

Міграція –

Переміщення

Населення по

території світу

зі зміною постійного місця проживання.

Види міграції

1.Внутрішня –

міграція в середині

країни.

2.Зовнішня –

Міграція за межі

Країни.

Еміграція-виїзд

з країни.

Іміграція-в*їзд в

Країну.

Маятникова-з

одного міста в

інше.

Сезонна-виїзд

або в*їзд на

певний час

Легальна-законна

Міграція.

Нелегальна-

Незаконна.

Міжнародна

(«відтік умів»)-

Виїзд або в*їзд

Кваліфікованих

Людей в іншу

Країну.

Міграційні потоки-

Коли в певну

Країну мігрує

Велика к-ть

Населення. Основні міграц

Потоки:США,

Канада,Італія,

Німеччина,

Туреччина.

4

Урбанізація.

Її види

Урбанізація –

Збільшення ролі

Міст тапоширення міського населення.

Види:

1.Рівномірна

(Україна,Німеч)

2.Столична-основна

маса міського

населення

зосереджена в

столиці країни.

3.Крапкова-

Населення

зосереджено в

найбільших містах

країни.

5

Форми сільського розселення.

Приклади

Розрізняють дві основні форми сільського розселення: групову різних видів і розкидану (дисперсну).

Для групової форми характерні досить великі села в

поєднані з маєтками великих землевласників (країни Західної Європи, Японія);

Групові форми розселення переважають в Україні, Росії, у зарубіжній Європі, Японії, Китаї, в більшості країн, що розвиваються.

у дисперсній

формі великі землевласники, орендатори живуть окремо на фермах і хуторах (США, Канада, Австралія).

Розки­дана форма розселення (фермерський тип) переважає в таких розвинутих країнах, як США, Канада, Австралія.

Поширені й мішані форми розселення. У розвинутих країнах значна кількість людей працюють у місті, а живуть у приміській зоні, де оселилися з екологічних та соціально-економічних причин. Водночас у країнах з низьким рівнем еко­номічного розвитку частина міських жителів займається сільським господарством.

6

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ

У світі налічується близько 4000 народів.

За національним (етнічним) складом населення всі країни поділяють на

однонаціональні та багатонаціональні. Однонаціональні країни виникають тоді, коли збігаються етнічні межі та політичні кордони. Такі країни переважають в Європі, Латинській Америці, південно-західній Азії. Та більшість у світі становлять багатонаціональні країни (Індія, Пакистан, Китай, Росія, США, Індонезія тощо). Є і двонаціональні країни: Бельгія, Канада. Для багатонаціональних країн характерним є федеративний адміністративно-територіальний устрій. Унітарні країни, як правило, є однонаціональними.

Расовий поділ населення світу відбувається переважно за зовнішніми ознаками. Сучасний вид людей охоплює чотири раси: європеоїдну (євразійську), монголоїдну (азіатсько-американську), негроїдну (африканську), і австралоїдну (океанійську). Раси формуються під впливом природного середовища, а зовнішні відмінності передаються у спадок наступним поколінням і закріплюються у генотипі людини.

Усі раси є рівноцінними за фізичними, психологічними та інтелектуальними

6П

можливостями. Більш як третина населення світу належить до змішаних рас.

Виділяють сім найбільших за чисельністю

населення народів (понад 100 млн. чол.):

1. Китайці (хань) - понад 1 млрд. чол.

2. Хіндустанці (Індія) - 220 млн. чол.

3. Американці США - 190 млн. чол.

4. Бенгальці (60% - Бангладеш, 40% - Індія) - 180 млн. чол.

5. Росіяни - 146 млн. чол.

6. Бразильці - 140 млн. чол.

7.Японці - 120 млн. чол.

Бувають одно національні( і багатонаціональні країни:

7

Релігійний склад населення світу

Релігія— система вірувань і ритуалів, за допомогою яких група людей пояснює та реагує на те, що вважає надприродним і священним. Релігійний склад населення світу має таку структуру: приблизно 1800 млн. осіб — християни, 900 млн. — мусульмани, 700 млн. — індуїсти, 300 млн. — буддисти, 180 млн. — конфуціанці, 90 млн. — синтоїсти, 30 млн. — даосисти, 13 млн. — іудаїсти.

Із християн найчисленніші — католики (1000 млн. осіб), за ними — протестанти (570 млн.). Православні разом із послідовниками інших східних церков налічують приблизно 155 млн. осіб.

Християнська цивілізація — найпоширеніша в

світі. Вона охоплює Європу, Америку, Австралію, значну

7П

частину Африки та Азії. Її духовним підґрунтям є християнство (християнська релігія з канонами життя й діяльності людей).

Ісламська цивілізація порівняно молода. Вона розпочала свій переможний поступ на початку VII ст. з Аравійського півострова на країни Близького Сходу, Північну Африку, а далі — в інші регіони світу.

Індійська цивілізація склалася в Південній Азії на засадах системи релігійних учень, відомих як індуїзм. Його прихильники — більшість населення сучасної Індії (а також частково Непалу, Шрі-Ланки та Малайзії).

Пов'язаний із вшануванням богів Брахми, Вішну, Шиви.

З індуїзмом та індуїстською цивілізацією взагалі тісно пов'язаний буддизм .Буддизм поширений у Шрі-Ланці, країнах Індокитаю, Японії, Кореї, частково в Китаї, Монголії.



8

Трудові ресурси.Зайнят

Населення

Трудові ресурси-

Це частина населення країни,яка володіє необхідними фізичними й духовними здібностями,

Загальноосвітніми та

Професійними

знаннями для роботи

в господарстві.

Зайнятість- це

Суспільно-корисна діяльність,пов*язана з задоволенням особистих і суспільних потреб,яка зазвичай приносить їм заробіток.Держава несе відповідальність

за здійснення політики зайнятості,

Спрямованої на створення умов для

8П

реалізації права громадян на працю.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманіт­них послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих із безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, Яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

• особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

• особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;

• особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

- • особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, ви­черпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

• інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтво­рення, яке перебуває у взаємозв'язку із відтворенням суспільного продукту.

9

Особливості демографічної політики у країнах з різними типами відтворення населення

Останнім часом більшість держав зосереджує свою увагу на управлінні приростом населення, тобто проводить визначену урядом демографічну політику. Природно, що спрямованість демографічної політики в різних країнах залежить від характеру проблем у державі в цілому. В країнах з дуже високим показником приросту населення вона спрямована на його зменшення. Так, мета влади Китаю — найчисленішої країни планети — різке зменшення приросту населення. Для цього вживають адміністративних,

економічних та пропагандистських

заходів щодо планування сім'ї. У результаті річний приріст населення знизився з 28% (1968 р.) до 8—10% (1999 р.), тобто став нижчим за середньосвітовий. Більшість країн Азії — Індія, Бангладеш, Індонезія, Шрі-Ланка, Пакистан та інші пішли шляхом Китаю. Але зусилля державних органів цих країн щодо вимушеного зменшення рівня народжуваності та планування сім'ї значних результатів покищо не дали. Демографічна політика більшості європейських та північноамериканських держав спрямована на заохочування тих, хто бажає мати дітей. Для цього створюється система державної підтримки багатодітних сімей. Країни Азії, що розвиваються, впливають на

9П

кількість і відтворення населення в світі і визначають демографічну політику планети. Для стабілізації кількості населення необхідно цілеспрямовано проводити демографічну політику. Це сприятиме підвищенню життєвого, культурного рівнів, розвитку науково-технічного прогресу, стабілізації соціально-економічних відносин між країнами.

10

.Агломерація.

Мегаполіс.

Приклади

Агломерація –

Місто з приміськими зонами.Наприклад:

Токіо(Японія)37млн, Нью-Йорк—Філадельфія (США) 29,9млн, Мехіко (Мексика) 21,0млн,

Сеул (Республика Корея) 19,8; Сан-Паулу (Бразилія) 18,5млн.

Мегаполіс – об*єднання декількох міст в один економічний район.

Наприклад:

Токайдо (від Токіо до Осаки і Кобе) в Японії;

Босваш (від Бостона до Вашингтона) у США;Чіпітс -Район Великих озер в США і Канаді;«Блакитний банан» в Європі;

Лондон-Ліверпуль

у Великобританії

11

ПРОБЛЕМИ ВІЙНИ ТА МИРУ

Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій і національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагає розвиток світового господарства, відбувалися шляхом створення велетенських наддержав - імперій, де можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішується за допомогою воєн.

Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Надій, що трансформувалась після Другої світової в Організацію Об'єднаних Націй.

Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній і релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від

11С

Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан,

13П

прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульманських країнах посилюється ісламський фундаменталізм, який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності.

Докладаються величезні зусилля, щоб ліквідувати вогнища релігійних конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миротворчих організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки - військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Наслідком військово-політичних конфліктів є консервація розвитку багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.

Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему - міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у

11С

літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.

Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при виясненні їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режимів, національному, релігійному і соціальному гнобленні.

12

Демографічна проблема людства:

Причини

,сутність,шляхи подолання

Причини:

Нерегульований приріст населення в багатьох країнах світу,швидка урбанізація населення зі

Стрімки

Зростанням агломерацій та створенням гігантських мегаполісів.

Сутність:

Демографічна проблема-сукупність соціально-

12

демографічних проблем сучасності

,що зачіпають інтереси всього людства.Найважливіші проблеми народонаселення,які загрожують украй негативними наслідками:стрімке зростання населення,або демографічний вибух,у країнах,що розвиваються,і загроза депопуляції,або демографічна криза,

в економічно розвинутих країнах.

Шляхи вирішення

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.)

12П

зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2025—2050 pp. завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню

думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концепції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисельності світового населення, як одна з умов вирішення проблем народонаселення, являє собою природньо-історичний процес: нульовий ріст

населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки в процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності

12П

народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної

політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються. Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

13

Продовольча проблема

Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, то харчування є фізіологічною потребою людини.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають.

10П

Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території.

Зонами критичної продовольчої ситуації у світі є територія у центральній Африці (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинена промисловість, і у Північно-Східній та в південній Африці (за винятком ПАР). Найбільш критичне становище склалося у 20 країнах "зони голоду", що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво продовольства. Середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у цих країнах на 80-85 % від рекомендованих ФАО норм (не менше 2400 ккал на добу).

Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60 %, тоді як у Німеччині 17%. у США - 19%, у країнах Дніпровсько-чорноморського субрегіону, Російській Федерації, через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70 %, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі.

Серед чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, с земля. Однак не вся земля с придатною для

10П

вирощування сільськогосподарських культур.

Тільки 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн. га (12% поверхні суші) може бути освоєна під орні землі та багаторічні насадження.

В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці та Латинській Америці розораність становить усього 6,0, 6,7 та 8,9 % відповідно. У структурі використання земель у різних регіонах світу найбільшу питому в Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у Латинській Америці - ліси (48,1 %). Серед земель Близького Сходу переважають пустелі, які придатні для землеробства.

Чималі площі родючих земель вилучаються у світі під забудову, особливо міську, яка в XXI ст. може значно зрости.

Особливою проблемою є деградація (погіршення) землі. Це не лише виснаження грунтів, їх ерозія, а й забруднення різними хімічними сполуками, що вносяться при удобренні. За даними ООН, площа орних земель лише у країнах "третього світу" на початок XXI ст. скоротиться на 17,7 %, а їх потенційна продуктивність - на 28,9 %.

Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності оброблювальних земель, тобто збільшення збору врожаїв. Спеціалісти вважають, що цього можна досягнути, поєднавши апробовані форми землеробства із

10П

сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці у країнах, то розвиваються, у 2-3 рази. Цього було б достатньо для задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах.

Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20 % харчових білків тваринного походження.

Особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.

Світові природні ресурси