43.Міжнародні розрахунки. Зміст і структура платіжного балансу

Міжнародні розрахунки проводяться перш за все у зовнішній торгівлі за надані послуги і продані товари та некомерційні операції при кредитуванні й русі капіталів між країнами, в тому числі пов'язаному з будівництвом об'єктів за кордоном при наданні різноманітних допомог, підтримок.

Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі з зовнішньої торгівлі, кредитів та інвестицій.

Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. Ці рахунки провадяться переважно у безготівковому порядку.

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, які мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Це інкасо, акредитив, банківські перекази. Акредитивна форма розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів. Документарний акредитив пов'язаний із представленням товарних документів, за якими банк бере на себе зобов'язання провести за дорученням імпортера оплату товарних документів експортеру чи акцептувати тратту. Якщо ці стандартизовані процедури не використовуються, то зовнішньоторгові партнери можуть домовитися про "недокументарні платіжні угоди"; такими, наприклад, є:

- попередня оплата (завдаток): оплата при видачі доручення;

- авансовий платіж до або під час поставки;

- чистий платіж

- оплата з відстроченим терміном платежу

Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Використання банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних розрахунків. Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна сума заноситься імпортером на рахунок експортера. Платежі здійснюються за згодою у встановлений період, а остаточне врегулювання заборгованості з відкритого рахунка - через банки, із застосуванням інших форм міжнародних розрахунків. Тому банки, як правило, не виділяють міжнародні розрахунки з відкритого рахунка, а включають їх в інкасо чи через банківські перекази.

44.Банкрутство і фінансова санація.

Банкрутство - визнана Арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Умови та показники відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом подає Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як зауважують західні спеціалісти, в класичній ринковій економіці зовнішні фактори зумовлюють У3, а внутрішні - 2/3 усіх банкрутств. У сучасній Україні характерною є протилежна тенденція, що можна пояснити політичною й економічною нестабільністю, порушенням регулювання фінансового механізму, інфляційними процесами та ін.

Ініціаторами порушення справи про банкрутство можуть бути кредитори підприємства боржника і саме підприємство боржник, які подають на розгляд в Арбітражний суд заяву щодо порушення справи про банкрутство.

Суд приймає рішення про порушення або непорушення справи про банкрутство. При порушенні справи суд складає список кредиторів у разі прийняття рішення про банкрутство

або сенаторів - у випадку прийняття рішення про санацію. Існують такі три альтернативні напрями розвитку справи про банкрутство:

1. Визнання підприємства банкрутом, після чого слідує ліквідація підприємства та задоволення претензій кредиторів у результаті продажу майна.

2. Мирова угода. Під мировою угодою розуміють домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яке оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

3. Санація, після чого слідує прийняття плану санації, задоволення претензій кредиторів настає за рахунок фінансово-господарської діяльності підприємства-боржника.

Санація - система заходів, що здійснюють під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Термін "санація" походить від латинського "sanare" - "оздоровлення", "видужання". Метою фінансової санації підприємств є покриття поточних збитків і усунення причини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованостей, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Упродовж 3-х місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією повинен подати комітету кредиторів план санації, який має містити заходи відновлення платоспроможності боржника.

План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, а також умови участі в санації інвестора.

Заходами відновлення платоспроможності можуть бути:

1) реструктуризація підприємства;

2) перепрофілювання виробництва;

3) закриття неефективних виробництв;

4) відстрочка або розстрочка платежів;

5) ліквідація дебіторської заборгованості;

6) продаж частини майна боржника;

7) зобов'язання інвестора до погашення боргу або частини боргу боржника.

8) звільнення працівників підприємства-боржника, які не можуть бути задіяними в процесі реалізації плану санації;

9) інше.

При цьому розрізняють два види санації:

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми підприємства-боржника.

План санації розглядає комітет кредиторів, він має бути схваленим більш ніж половиною кредиторів.

Процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення причин фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-насліднового аналізу фінансової кризи, на підставі якого визначають зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибину та якість фінансового стану підприємства. З урахуванням результатів аналізу роблять висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймають рішення про ліквідацію підприємства.