9.Джерела права.

Джерело (форма) права – державно-офіціальний спосіб виразу і закріплення його норм, надання їм загальнообов’язкових юридичних значень. Це офіціальні державні документи, в яких закріплюються юридичні норми. Основні джерела права:

1. Правовий звичай. Це санкціоноване державою правило поведінки, яке склалося в результаті тривалого повторення людьми певних дій.(стійка норма) 2, Юридичний прецедент(судова практика) Це судове або адм-е рішення по конкретному юрид. справі, якому держава надає обов'язкове значення. Розрізняють судовий і адм-й прецедент. (Англія) 3. Нормативно-правовий договір — об'єктивоване, формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлено за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою. Це документ загального характеру, який встановлюється за взаємною згодою кількох суб'єктів і забезпечується державою. Нормативні договори бувають внутрішньодер­жавними і міжнародними, установчими і звичайними, типо­вими і поточними. Найбільш поширений приклад нормативного договору — це колек­тивний договір між адміністрацією підприємства і профспілко­вою організацією, яка представляє трудовий колектив. Він відіграє значну роль при регулюванні трудових відносин.

Основною формою права є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави (а також органу місцевого самоврядування), в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Нормативно-правовий акт — офіційний юридич­ний документ, який приймається внаслідок правотворчості ком­петентним державним органом і містить правові норми. Нормативні акти спрямовані на встановлення, зміну або скасування правових норм.

Нормативно-правовий акт є основною формою права в Україні, оскільки саме ця форма права найчастіше формулює зміст прав та обов'язків, оперативно змінює чи скасовує правову норму у зв'язку із змінами в державі, дає можливість здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними. Нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти.

Інколи зовнішньою формою права вважають релігійно-правові норми та міжнародно-правові акти.

Релігійно-правові норми — санкціоновані державою цер­ковні канони та інші релігійні норми, яким надається загаль­нообов'язковий характер.

Міжнародно-правові акти – документи міжнародних угод, у яких містяться правила відносин нинішніх і майбутніх учасників угоди на невизначений час. Звичайно міжнародно-правовий акт має пріоритетну дію перед нормами національного права.

10. Систематизация нормативно-правових актов

Систаматизация нормативно-правовых актов - это деятельность, направленная на упорядочение законодательства. Цель систематизации заключается в обеспечении удобства пользования и доступности нормативно-правового материала. Кроме того, она способствует изучению законодательства и его усовершенствованию, устранению противоречий между нормативно-правовыми актами, и приведение нормативно-правовых актов к какой-то системе. Систематизация законодательства – это деятельность с упорядочивания и совершенствования нормативно-правовых актов, сведённой их к единой, внутренне согласованной системы. Способы систематизации законодательства: кодификация (способ систематизации, при котором осуществляется существенная переработка и согласование определённой группы юридических норм, связанных общим предметом правового регулирования и объединение их в единый юридический акт; результатом кодификации является кодекс, устав, основы законодательства), инкорпорация (способ систематизации законодательства, который состоит в упорядочивании существующих нормативных актов без изменения содержания норм права, которое их содержит в одном комплексе; результатом систематизации являются алфавитные или хронологические сборники; консолидация (более глубокая обработка нормативного материала, при которой разрознены акты с одного и того самого вопроса объединяются в один новый акт; консолидация – промежуточный этап, когда возможность кодификации отсутствует. При инкорпорации и консолидации новые нормативно-правовые акты не появляются.

11. Поняття та види юрид. відповідальності.

Юридична відповідальність носить ретроспективний характер і наступає за раніше здійснені дії або бездіяльність (на відміну від позитивної відповідальності - відносини особи до здійснюваних дій, усвідомленням їх необхідності і т.п.). Юридична відповідальність є негативною реакцією держави на здійснення правопорушення у вигляді застосування до правопорушника заходів державної дії. Вона, як правило, виражається в обов'язку правопорушника зазнавати несприятливі наслідки - обмеження особистого або майнового характеру. Характер і розміри юридичної відповідальності встановлюються в санкціях правових норм відповідних галузей права. Проте не всяка міра державної дії, навіть примусова, виражає юридичну відповідальність.

Підставою юридичної відповідальності є здійснення правопорушення, тобто винне здійснення дієздатною особою протиправного суспільно шкідливого діяння (у формі дії або бездіяльності).

Види юридичної відповідальності. Основні види юридичної відповідальності відповідають видам правопорушень.

Цивільно-правова наступає за невиконання або неналежного виконання зобов'язань (накладається судом або виконується добровільно), а також за спричинення майнового і іншої шкоди, цивільно-правові санкції носять правовосстановітельний, компенсуючий характер.

Кримінальна застосовується тільки за скоювання злочинів (суспільно небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом під загрозою покарання), це найбільш суворий вид юридичної відповідальності, кримінально-правові санкції найбільш жорсткі, а кримінально-правові стягнення носять характер покарань, кримінальна відповідальність накладається тільки судом.

Матеріальна - особливий вид відповідальності працівників за збиток, винен заподіяний працедавцеві (державі) при виконання трудових обов'язків.

Адміністративна наступає за здійснення адміністративних правопорушень (що не представляють великої суспільної небезпеки, роблять замах, як правило, на суспільний правопорядок, на порядок управління), накладається уповноваженими посадовими особами державних органів, а в деяких випадках - судом.

Дисциплінарна накладається уповноваженою посадовою особою, якій підпорядкований правопорушник, за порушення трудовою, службовою, учбовою, військовою і іншої дисципліни.

12. Поняття та джерела конституційного права.

Конят.право Укр. (К.п.) – це сукупність правових норм якими регулюються відносини пов’язані з основами конституційного ладу, народовладдю, територіального устрою суспільства і держави. Їм закріплюються загальні засади правового статусу людини та громадянина, порядок формування організації та компетенції вищих органів держави, основи взаємовідносин фізичної особи та побудови.

Предмет К.п. є суспільні відносини пов’язані с організацією і здійсненням публічної влади Укр.. як державою так і місцевої.

Метод К.п. хар-є: 1) імперативністю; 2)універсальністю; 3)загальністю;

4) максимально високим юридичним рівнем.

Джерелом є Конституція;закони, кодекси, постанови, розпорядження, правові акти , які містять конституційно-правові норми.

Конституцыя У.- це основний закон, що має ряд особливих юрид. властивостей, що відрізняють її від інших нормативно-правових актів: 1) КУ встановлює принцип організації громадської та державної влади, проголошую державу та юридично оформлює державну владу; 2) КУ має вищу юр. силу, вона є основним законом держави, їй присутнє верховенство 3) КУ є актом прямої дії 4) КУ діє на всій території і є обов’язковою для всіх суб’єктів права, її порушення признається правопорушенням, а винна особа притягується до відповідальності 5)КУ хар-ся особливим порядком внесення в неї змін.

Конституції можна класифікувати на гнучкі та жорсткі.

13. Основні конституційні права та обов’язки людини і городянина Укр..

Питання прав і свобод людини і громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності.

У Конституції Укр. указується, що всі люди вільні і рівні в своїй гідності і правах

У Конституції України визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні. Громадянські права - можливості людей, що характеризують їхнє фізичне та біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб. Основне право людини э право на життя, на недоторканність особи, житла, на вибір місця проживання; на свободу власної думки і слова; на свободу світогляду і віросповідання тощо. Політичні права - можливості людини і громадянина брати участь у громадському та державному житті, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян. До них відносяться : брати участь в управлінні державними та громадськими справами, обговорювати і приймати закони та рішення загальнодержавного і місцевого значення, беручи участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; мати громадянство. Економічні права - можливості людини і громадянина, що характеризують їхню участь у виробництві матеріальних благ. До них відносять: право на приватну власність; право на працю і вибір професії та роду трудової діяльності; можливість вибору роду занять і роботи за своїм покликанням; право на відпочинок тощо. Соціальні права - можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя. Це є: право на охорону здоров'я; право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника та ін.;

Екологічні права - права людини і громадянина на безпечне екологічне середовище. Тобто це право: на безпечне для життя і здоров'я довкілля; на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди і т. ін. Культурні права - можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства, це - право на освіту; право на свободу наукової, технічної та художньої творчості; право на захист інтелектуальної власності; тощо

Сімейні права - можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах. Це означає: право на невтручання в особисте й сімейне життя; на добровільне одруження, рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї тощо.

Основні права громадян нерозривно пов'язані з їхніми обов'язками. Основний обов'язок громадянина - встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов'язкової поведінки.

Основні обов'язки – це конституційно закріплені і захищені правовою відповідальністю вимоги, що відносяться до кожної людини і громадянина, пов'язані з необхідністю його участі в забезпеченні інтересів суспільства, держави, інших громадян. Основні обов'язки кожного: неухильно дотримувати Конституцію і закони, що діють, виплачувати встановлені податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходу, охороняти навколишнє середовище. Одним з почесних обов'язків громадян є захист Батьківщини. Недотримання прав, свобод і обов'язків людини і громадянина створює такі умови, при яких сама система влади і порядку, по суті, не може бути правовою.

14. Підстави виникнення громадянства Укр. та обмеження щодо його набуття.

Громадянство Укр. – це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить своє вираження в своїх взаємних правах і обов’язків.

Громадянство Укр. набувається: 1 за народженням (по праву грунту; по праву крові) 2. за законом (в наслідок відновлення, в наслідок набуття)

Згідно з законом У про громадянство громадянами У є: 1)усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності У постійно проживали на території У; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політ. релігійних та інших переконань, статі, етнічного то соц. походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак, які на момент набрання чинності законом У про громадянство (13.11.1991) проживали в У і не були громадянам інших держав; 3) особи, що прибули в У на постійне проживання після 13.11.91 і яким у паспорті СРСР зразка 1974 р, огранами внутрішніх справ У внесено напис «громадянин У», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками, віком до 18 років; 4) особи, що набули громадянство У відповідно до законів та міжнародних договорів.

Умови для прийняття до гром. Укр.: 1.визнання і дотримання Конституції Укр. і законів; 2. безперервне проживання на законних підставах на території Укр. протягом 5 років; 3. зобов’язання припинити іноземне громадянство; 4.Володіня державною мовою та її розуміння, достатньому її спілкування; 5.одержання дозволу на постійне проживання а Укр.; 6.Наявність законних джерел існування.

До громадянства Укр. не приймаються: 1. людина, яка вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2. засуджена В укр. до позбавлення воли за здійснення тяжкого злочину (до знаття чи погашення); 3. особа, яка вчинила на території іншої держави дії визнані законодавством Укр. тяжким злочином.