Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Педагогіка семінар.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
771 Кб
Скачать
☆

Навчання як провідний чинник інтелектуального розвитку особистості

Стратегічне завдання виховання — забезпечити всебічний гармонійний розвиток особистості, що передбачає формування росте, формується покоління зі споживацькою філософією як у соціальному, так і в психологічному сенсі. Стратегічне завдання виховання — забезпечити всебічний гармонійний розвиток особистості, що передбачає формування в неї певних якостей відповідно до вимог морального" розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання, забезпечуючи при цьому інтегративні зв'язки і гармонію. Розумове виховання передбачає розв'язання таких завдань: а) набуття знань, умінь і навичок; б) розвиток інтелектуальних здібностей особистості; в) формування наукового світогляду; г) оволодіння методами пізнавальної діяльності. Традиційно серед цих завдань перше місце посідають завдання набуття знань, умінь і навичок. Проте це не зовсім так. Знання, які людина набуває у процесі навчання в освітньо-виховних закладах і шляхом самоосвіти, мають здатність "випадати", забуватися. Дослідження вчених показали, що з усієї суми знань, які передбачені для засвоєння в загальноосвітній школі впродовж 11—12 років, врешті-решт надбанням випускника залишається лише незначна її частина. Але цей факт не є фатальним. Одним із головних багатств людини є розвинений інтелект. І не лите окремої людини, але й суспільства загалом. Тому закономірно, що важливим завданням навчання є забезпечення розвитку в людини інтелектуальних здібностей. Зосередження уваги суспільства лише на процесі накопичення великої кількості знань та умінь — небезпечна помилка. Головним недоліком усього попереднього періоду історичного розвитку є сцієнтистська парадигма пріоритетності знань і упослідженість до виховання. Вихід з такого становища — це зміна пріоритетів. Виховання, педагогіка мають стати абсолютною домінантою, а освіта, знання, наука, політика та всі галузі людської діяльності мають бути підпорядковані вихованню. Тоді виховання розв'яже величезне за значимістю і труднощами завдання — допомагати людині в становленні свідомості щодо служіння вищим цілям і обов'язку перед людством.

Виходячи з цієї закономірності, у процесі навчання треба передусім забезпечити передумови для примноження основного багатства людини — її інтелектуальних можливостей і високої душевної культури. Дихотомія розуму і душі, гармонія інтелекту і чуттєвості — єдино можливий шлях поступального розвитку людства.

50. Загальне поннять про колектив, його основні ознаки і шляхи формування.

Педагог в своїй роботі має справу не лише з кожним учнем окремо, але і головним чином з різними групами і колективами. Це може бути класний колектив, комсомольська група, сім'я, в якій виховується той або інший учень, а інколи і тимчасова вулична група, під вплив якої підліток попав, або група учнів, що об'єдналася довкола якого-небудь ватажка усередині класу. З випадкової сукупності учнів, зібраних в клас, педагог повинен в можливо коротший термін створити колектив. У зв'язку з цим педагогові потрібно знати ряд основних соціально-психологічних закономірностей, що відносяться до вчення про групи і колективи. Основою цього учення є розуміння суспільного єства людини. "Індивід, - говорив Маркс про людину, - є суспільна істота. Тому всякий прояв його життя - навіть якщо воно і не виступає в безпосередній формі колективного, здійснюваного спільно з іншими, прояви життя, - є проявом і затвердженням суспільної жизни". Умовні і контактні групи У соціальній (суспільною) психології розрізняють двох типів груп: умовні і контактні. Умовна група людей об'єднана дослідником за визначеною, виділеною ним ознакою. Це може бути віковою, половою, національний, професійний або який-небудь інша ознака. Особи, що включаються (що саме включаються, а не що входять) в умовну групу, незрідка не мають жодних ні прямих, ні непрямих об'єктивних взаємин і можуть не лише ніколи не зустрічатися, але і не знати нічого один про одного. Але вони знаходяться у визначених, більш менш однакових стосунках з іншими членами своїх реальних груп. Тому особи, об'єднані в умовні групи, і є об'єктами вивчення соціальною психології. Так, щоб вивчити психологію дошкільника, тобто членів умовної вікової групи, треба вивчити ряд дошкільників відповідних віків в їх реальних групах. Контактна група - це група людей, що існує в загальному просторі і часі і об'єднана реальними стосунками. Учні одного класу, піонерська ланка, комсомольська група, так само як і педагогічний колектив школи, бригада робітників, військовий підрозділ або сім'я, - все це контактні групи. Для суспільної психології вони представляють великий інтерес, оскільки без їх вивчення обідняється вивчення і умовних груп. Людину створила праця, і, отже, історично першими людськими групами були трудові групи. Сім'я - природна людська група, що розросталася у первісних народів до розмірів племені. В той же час сім'я і первинна трудова група. К. Маркс в "Капіталі" досліджував найбільш типову форму праці, тобто дія багатьох робітників в один і той же час, в одному і тому ж місці для виробництва одного і того ж вигляду товару. "Та форма праці, при якій багато осіб планомірно працює поруч і у взаємодії один з одним в одному і тому ж процесі виробництва або в різних, але зв'язаних між собою процесах виробництва, називається кооперацией"2. Кооперація - найбільш типова трудова група, але зовсім не єдина форма людських груп. Види контактних груп Будь-яка людська спільність завжди прагне отримати ту або іншу внутрішню організацію або неофіційну внутрішню структуру. Навіть у купе поїзда далекого дотримання через деякий час хтось вибігатиме за покупками, а хтось розважатиме сусідів розповідями, над кимось жартуватимуть, а хтось стане докучати попутникам моралями. Іншими словами, в цій випадково виниклій групі почнуть складатися певні стосунки. Інколи така група сама зі свого складу виділяє лідера, що бере на себе організацію діяльності, що виконується вже не одночасно, а разом (коли цілі діяльності лише частково збігаються), а може бути навіть спільно (коли цілі виконуваної діяльності збігаються в основному). Так виникає внутрішня структура групи, яка створюється самою групою і усередині неї і закріплюється особистими, хоча і погодженими спонуками. У багатьох випадках група отримує організацію і структуру ззовні (зовнішня, офіційна організація). Найбільш виразним прикладом зовні організованих груп є військові групи (підрозділи). Інколи зовнішня (офіційна) і внутрішня (неофіційна) структури групи збігаються або доповнюють і взаимоукрепляют один одного. Прикладом можуть служити виробничі бригади, що одночасно є і бригадами комуністичної праці. Група, як правило, не буває паритетною, тобто побудованою на основі рівних міжособових стосунків між її членами, без елементів керівництва і підпорядкування. Будь-яка група завжди має керівника, ватажка, лідера. Він може бути призначеним, офіційно вибраним або неофіційно, але фактично висунутою більшістю членів групи, що визнають його авторитет і що за власною ініціативою прислухаються до нього. Найбільш міцною буде група, в якій її фактичний ватажок (лідер) є її офіційно вибраним або призначеним керівником. Але часто такого збігу немає, і тоді виникає небезпека, що група розпадеться на ряд окремих, неофіційних груп. В цьому випадку загальний психологічний стан офіційної групи в цілому визначатиметься стосунками між її неофіційними і офіційними лідерами. Якщо всі ці міжособові стосунки кінець кінцем підпорядковані загальній меті, наявність лідерів неофіційних груп може не лише не заважати, але навіть допомагати колективу. Так, зазвичай в класі, що представляє групу з тридцяти, - сорока учнів, окрім старости ' і комсорга, буває декілька лідерів, виділених самими учнями, довкола яких утворюється ряд неофіційних груп. Знаючи міжособові стосунки, що реально склалися в них, педагог повинен зуміти зорієнтувати ці взаимодоповнюючі один одного групи в одному напрямі. Протиріччя, що виникають між окремими групами, дослідний педагог завжди зуміє використовувати як рушійну силу розвитку колективу в цілому. Інша справа, якщо цілі діяльності окремих груп перестають бути підлеглими загальної мети класу і замикаються усередині цих груп. Тоді колектив класу, по суті, замінюється рядом груп, біля яких не лише лідери, але і всі члени вступають у більш менш антагоністичні міжособові відносини. Якщо педагог це вчасно відмітить, він зуміє змінити міжособові стосунки. Бажано також усунути протиріччя між офіційною і неофіційною груповою структурою колективу. Якщо цього удається досягти, то колектив, який почав розпадатися, знов об'єднається.