- •1.Предмет і завдання педагогіки. Основны педагогічні категорії.
- •2. Становлення педагогіки як науки. Джерела педагогіки.
- •3. Структура педагогічної науки та її взаемозвязок з іншими науками.
- •Зв'язок педагогіки з іншими науками
- •4. Суть і етапи педагогічного дослідження. Характеристика методів науково-педагогічного дослідження.
- •5. Поняття про особистість і її розвиток. Теорії розвитку.
- •Персоналізм
- •Атрибути особистості Воля, Свобода, Розум, Почуття
- •6. Основні чинники формування і розвитку особистості.
- •9. Закономірності і принципи педагогічного процесу.
- •10. Поняття про дидактику, її предмет і завдання. Становлення і розвиток дидактики.
- •11. Сучасні проблеми дидактики. Загальні засади реформування освіти в України.
- •12. Сутність процесу навчання, його структура та рушійні сили.
- •2.1. Сутність, функції і структура процесу навчання
- •13. Основны фактории і функції навчання.
- •14. Основні компоненти цілісного процесу навчання. Структура діяльності учителя в навчальному процесі. Компоненти процесу навчання
- •15. Характеристика процесу учіння. Мотивація учіння школярів.
- •16. Основні ланки процесу засвоєння учнями знань.
- •17. Види навчаня (підходи до організації навчального процесу). Догматичне та поясньювально ілюстративне.
- •Пояснювально-ілюстративне навчання.
- •18. Програмоване навчання.
- •19. Проблемне навчання.
- •20. Диференційоване навчання.
- •21. Модульно-розвивальна система навчання.
- •Тлумачення
- •22. Поннятя закономірностей і принціпів навчання.
- •23. Характеристика закономірностей навчаня. . Характеристика закономірностей і умов виховання
- •24. Характеристика принципів навчання.
- •25. Зміст освіти в середньому загальноосвітньому навчальному закладі. Взаемозвязок загальної,політехнічної, професійної освіти.
- •26. Документи, що визначають зміст освіти в середній школі. Державний стандарт освіти.
- •27. Підручники та навчальні посібники сучасної школи.
- •28. Поннятя про про методи навчання, їх функції та структуру.
- •1. Поняття методу навчання
- •2. Класифікація методів навчання
- •3. Сутність і функції методів навчання
- •30. Характеристика методів навчання за джерелом знань.
- •31. Методи навчання за характером пізнавальної діяльності учнів, їх характеристика.
- •32. Характеристика методів стимулювання і мотивації навчання вчителем.
- •33. Поннятя про форми навчання. Розвиток класно-урочної системі навчання та її альтернативи.
- •34. Активні методи навчання.
- •35. Засоби навчання. Комьпютер у навчальному процесі.
- •36. Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
- •37. Урок – форма навчання. Вимоги до уроку. Сутність та основні класифікації уроків
- •Питання типології уроків
- •38. Типи і структура уроку. Підготовка вчителя до уроку.
- •39. Неурочні форми організації навчання.
- •40. Нестандартний урок та його різновиди, особливості його підготовки і проведення.
- •41. Поннятя про конроль в навчальному процесі.
- •42. Види, форми і методи контролю.
- •43. Особливості контролю с сучасній школі.
- •42. Суть процесу виховання, його теоретичні основи та особливості. Процес виховання, його специфіка, компоненти і рушійні сили
- •43. Оцінювання навчальних досягнень школярів, загальны критерії.
- •44. Суть процесу виховання, його теоретичні основита особливості. Суть процесу виховання
- •2. Процес виховання як система
- •2. Критерії вихованості
- •46. Закономірності виховання.
- •47. Принципи виховання.
- •48. Мета і завдання національного виховання в Україні.
- •Навчання як провідний чинник інтелектуального розвитку особистості
- •50. Загальне поннять про колектив, його основні ознаки і шляхи формування.
- •Сутність, ознаки, функції, структура колективу
- •51. Педагогічне керівництво процессом розвитку колективу на різних стадіях.
- •52. Виховна діяльність класного керівника.
- •53. Планування виховної роботи класним керівником.
- •55. Поннятя про методи виховання, їх класифікація.
- •56. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •58. Мета, завдання і зміст громадського виховання особистості.
- •3. Підходи та принципи виховання громадянина
- •4. Мета й завдання громадянського виховання та освіти
- •5. Зміст громадянського виховання
- •6. Форми громадянського виховання
- •7. Інститути, що забезпечують громадянське виховання
- •8. Основні шляхи реалізації концепції
- •59. Мета, завдання і зміст морального виховання.
- •61. Основны компоненти виховання у національный школы. Формування наукового світогляду.
- •1. Поняття мети виховання. Загальна мета і завдання виховання.
- •2. Мета виховання в сучасній українській школі. Ідеал національного виховання.
- •3. Програма виховання особистості як система цілей виховання.
- •4. Зарубіжні напрямки педагогіки про мету виховання.
- •62. Мета, завдання і зміст розумового виховання.
- •65. Характеристика методів стимулювання і мотивації діяльності та поведінки школярів.
- •66. Завдання, зміст та основні напрямки сімейного виховання.
- •67. Педагогічні основи виховної діяльності громадських організацій дітей, підлітків і дорослих.
- •68. Естетичне виховання.
- •69. Форми і методи спільної роботи школи і сім’ї. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї
- •70. Економічне виховання.
- •71. Технології особистісного орієнтованого виховання.
- •72. Мета, завдання і зміст виховання у школярів екологічної культури.
- •73. Фізичне виховання.
- •74.Формування у підростаючого покоління потреб у здоровому образі життя.
- •75. Структура і принципи управління освітою в Україні.
- •3. Органи освіти: їхні функції і структура
- •Структура освіти
- •2. Органи освіти: їх функції та структура.
- •3. Управління освітою: принципи, методи та функції
- •77. Стратегічні напрямки розвитку освіти в Україні.
- •78. Методична робота в освітніх закладах.
- •79. Середній загальноосвітній заклад як педагогічна система і об’єкт управління. Внутрішньошкільне управління.
- •2.Керівництво навчально-виховною роботою школи.
- •4. Планування роботи школи.
- •5 Особливості внутрішньо шкільного контролю.
- •80. Взаємодія соціальних інтересів в управлінні педагогічною системою.
- •1. Школа як організуючий центр спільної прикладної діяльності школи, сім'ї та громадськості
- •2. Педагогічний колектив школи
- •2.2 Організаційне будова (структура) педагогічного колективу
- •2.3 Конфлікти у педагогічному колективі
- •3. Сім'я як специфічна педагогічна система. Особливості розвитку сучасної сім'ї
- •4.Психолого-педагогические основи встановлення контактів із сім'єю школяра
- •81. Єдність загальнолюдського і національного у моральному вихованні підростаючого покоління.
- •82. Всебічний гармонійний розвиток особистості – ідеал українського національного виховання.
- •83. Виховання в сімї як першооснова розвитку дитини як особистості.
- •84. Підвищення кваліфікації та атестація пед. Працівників.
- •85. Технологізація педагогічного процесу.
- •86. Сучасні уявлення про сутність та особливості «педагогічної технології».
- •87. Технології особистісного оріентованного навчання.
- •Особистісно орієнтована технологія навчання
- •88. Народні-педагогічні уявлення про основні чинники розвитку і формування особистості.
- •89. Загальна характеристика педагогічної професії.
- •1. Загальна характеристика педагогічної діяльності
- •90. Характеристика цілей виховання у світовій педагогіці. Значення цілей виховання для педагогічної теорії і практики.
Навчання як провідний чинник інтелектуального розвитку особистості
Стратегічне завдання виховання — забезпечити всебічний гармонійний розвиток особистості, що передбачає формування росте, формується покоління зі споживацькою філософією як у соціальному, так і в психологічному сенсі. Стратегічне завдання виховання — забезпечити всебічний гармонійний розвиток особистості, що передбачає формування в неї певних якостей відповідно до вимог морального" розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання, забезпечуючи при цьому інтегративні зв'язки і гармонію. Розумове виховання передбачає розв'язання таких завдань: а) набуття знань, умінь і навичок; б) розвиток інтелектуальних здібностей особистості; в) формування наукового світогляду; г) оволодіння методами пізнавальної діяльності. Традиційно серед цих завдань перше місце посідають завдання набуття знань, умінь і навичок. Проте це не зовсім так. Знання, які людина набуває у процесі навчання в освітньо-виховних закладах і шляхом самоосвіти, мають здатність "випадати", забуватися. Дослідження вчених показали, що з усієї суми знань, які передбачені для засвоєння в загальноосвітній школі впродовж 11—12 років, врешті-решт надбанням випускника залишається лише незначна її частина. Але цей факт не є фатальним. Одним із головних багатств людини є розвинений інтелект. І не лите окремої людини, але й суспільства загалом. Тому закономірно, що важливим завданням навчання є забезпечення розвитку в людини інтелектуальних здібностей. Зосередження уваги суспільства лише на процесі накопичення великої кількості знань та умінь — небезпечна помилка. Головним недоліком усього попереднього періоду історичного розвитку є сцієнтистська парадигма пріоритетності знань і упослідженість до виховання. Вихід з такого становища — це зміна пріоритетів. Виховання, педагогіка мають стати абсолютною домінантою, а освіта, знання, наука, політика та всі галузі людської діяльності мають бути підпорядковані вихованню. Тоді виховання розв'яже величезне за значимістю і труднощами завдання — допомагати людині в становленні свідомості щодо служіння вищим цілям і обов'язку перед людством.
Виходячи з цієї закономірності, у процесі навчання треба передусім забезпечити передумови для примноження основного багатства людини — її інтелектуальних можливостей і високої душевної культури. Дихотомія розуму і душі, гармонія інтелекту і чуттєвості — єдино можливий шлях поступального розвитку людства.
50. Загальне поннять про колектив, його основні ознаки і шляхи формування.
|
Педагог в своїй роботі має справу не лише з кожним учнем окремо, але і головним чином з різними групами і колективами. Це може бути класний колектив, комсомольська група, сім'я, в якій виховується той або інший учень, а інколи і тимчасова вулична група, під вплив якої підліток попав, або група учнів, що об'єдналася довкола якого-небудь ватажка усередині класу. З випадкової сукупності учнів, зібраних в клас, педагог повинен в можливо коротший термін створити колектив. У зв'язку з цим педагогові потрібно знати ряд основних соціально-психологічних закономірностей, що відносяться до вчення про групи і колективи. Основою цього учення є розуміння суспільного єства людини. "Індивід, - говорив Маркс про людину, - є суспільна істота. Тому всякий прояв його життя - навіть якщо воно і не виступає в безпосередній формі колективного, здійснюваного спільно з іншими, прояви життя, - є проявом і затвердженням суспільної жизни". Умовні і контактні групи У соціальній (суспільною) психології розрізняють двох типів груп: умовні і контактні. Умовна група людей об'єднана дослідником за визначеною, виділеною ним ознакою. Це може бути віковою, половою, національний, професійний або який-небудь інша ознака. Особи, що включаються (що саме включаються, а не що входять) в умовну групу, незрідка не мають жодних ні прямих, ні непрямих об'єктивних взаємин і можуть не лише ніколи не зустрічатися, але і не знати нічого один про одного. Але вони знаходяться у визначених, більш менш однакових стосунках з іншими членами своїх реальних груп. Тому особи, об'єднані в умовні групи, і є об'єктами вивчення соціальною психології. Так, щоб вивчити психологію дошкільника, тобто членів умовної вікової групи, треба вивчити ряд дошкільників відповідних віків в їх реальних групах. Контактна група - це група людей, що існує в загальному просторі і часі і об'єднана реальними стосунками. Учні одного класу, піонерська ланка, комсомольська група, так само як і педагогічний колектив школи, бригада робітників, військовий підрозділ або сім'я, - все це контактні групи. Для суспільної психології вони представляють великий інтерес, оскільки без їх вивчення обідняється вивчення і умовних груп. Людину створила праця, і, отже, історично першими людськими групами були трудові групи. Сім'я - природна людська група, що розросталася у первісних народів до розмірів племені. В той же час сім'я і первинна трудова група. К. Маркс в "Капіталі" досліджував найбільш типову форму праці, тобто дія багатьох робітників в один і той же час, в одному і тому ж місці для виробництва одного і того ж вигляду товару. "Та форма праці, при якій багато осіб планомірно працює поруч і у взаємодії один з одним в одному і тому ж процесі виробництва або в різних, але зв'язаних між собою процесах виробництва, називається кооперацией"2. Кооперація - найбільш типова трудова група, але зовсім не єдина форма людських груп. Види контактних груп Будь-яка людська спільність завжди прагне отримати ту або іншу внутрішню організацію або неофіційну внутрішню структуру. Навіть у купе поїзда далекого дотримання через деякий час хтось вибігатиме за покупками, а хтось розважатиме сусідів розповідями, над кимось жартуватимуть, а хтось стане докучати попутникам моралями. Іншими словами, в цій випадково виниклій групі почнуть складатися певні стосунки. Інколи така група сама зі свого складу виділяє лідера, що бере на себе організацію діяльності, що виконується вже не одночасно, а разом (коли цілі діяльності лише частково збігаються), а може бути навіть спільно (коли цілі виконуваної діяльності збігаються в основному). Так виникає внутрішня структура групи, яка створюється самою групою і усередині неї і закріплюється особистими, хоча і погодженими спонуками. У багатьох випадках група отримує організацію і структуру ззовні (зовнішня, офіційна організація). Найбільш виразним прикладом зовні організованих груп є військові групи (підрозділи). Інколи зовнішня (офіційна) і внутрішня (неофіційна) структури групи збігаються або доповнюють і взаимоукрепляют один одного. Прикладом можуть служити виробничі бригади, що одночасно є і бригадами комуністичної праці. Група, як правило, не буває паритетною, тобто побудованою на основі рівних міжособових стосунків між її членами, без елементів керівництва і підпорядкування. Будь-яка група завжди має керівника, ватажка, лідера. Він може бути призначеним, офіційно вибраним або неофіційно, але фактично висунутою більшістю членів групи, що визнають його авторитет і що за власною ініціативою прислухаються до нього. Найбільш міцною буде група, в якій її фактичний ватажок (лідер) є її офіційно вибраним або призначеним керівником. Але часто такого збігу немає, і тоді виникає небезпека, що група розпадеться на ряд окремих, неофіційних груп. В цьому випадку загальний психологічний стан офіційної групи в цілому визначатиметься стосунками між її неофіційними і офіційними лідерами. Якщо всі ці міжособові стосунки кінець кінцем підпорядковані загальній меті, наявність лідерів неофіційних груп може не лише не заважати, але навіть допомагати колективу. Так, зазвичай в класі, що представляє групу з тридцяти, - сорока учнів, окрім старости ' і комсорга, буває декілька лідерів, виділених самими учнями, довкола яких утворюється ряд неофіційних груп. Знаючи міжособові стосунки, що реально склалися в них, педагог повинен зуміти зорієнтувати ці взаимодоповнюючі один одного групи в одному напрямі. Протиріччя, що виникають між окремими групами, дослідний педагог завжди зуміє використовувати як рушійну силу розвитку колективу в цілому. Інша справа, якщо цілі діяльності окремих груп перестають бути підлеглими загальної мети класу і замикаються усередині цих груп. Тоді колектив класу, по суті, замінюється рядом груп, біля яких не лише лідери, але і всі члени вступають у більш менш антагоністичні міжособові відносини. Якщо педагог це вчасно відмітить, він зуміє змінити міжособові стосунки. Бажано також усунути протиріччя між офіційною і неофіційною груповою структурою колективу. Якщо цього удається досягти, то колектив, який почав розпадатися, знов об'єднається. |
|
