29. Економічний розвиток України за умов радянської економічної системи.

Прийшовши до влади, революційний уряд здійснив низку радикальних заходів, спрямованих на посилення державного управління економікою.

Практично це означало відмову від ринкових відносин і перехід до централізованої економічної системи. Економічна політика, що її проводили на цьому етапі, дістала назву політики воєнного комунізму. Перша течія в Україні була представлена цілою плеядою відомих українських і тих, що працювали тут, учених-економістів, які після Лютневої революції сподівалися втілити свої наукові ідеї на реформаторських засадах розбудови нового суспільства, а після встановлення радянської влади — на шляхах згоди з нею.

Що ж до другої течії суспільно- економічної думки в Україні, котра склалася в роки радянської влади як офіційна, то вона була представлена переважно державними, партійними та господарськими діячами, які вийшли з лав професіональних революціонерів і тією чи іншою мірою пропагували ідеї та програми Леніна, розробляли відповідні заходи економічної політики тощо, а також нечисленними професійними економістами-марксистами, лави яких у 1920-ті роки інтенсивно поповнювалися науковцями нової формації.

В Україні послідовний перехід до політики «воєнного комунізму» розпочався із відновлення радянської влади на початку 1919 р. Тут одразу ж розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту, зв'язку, промисловості, передусім видобувної, металургійної, машинобудівної, цукрової. Упродовж 1920 р. в Україні було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на які припадало 82 % зайнятих у промисловості робітників.

Найчастіше націоналізація відбувалася без належної підготовки й економічного обґрунтування, здебільшого націоналізовані підприємства не діяли, а робітники, що залишалися без роботи, переїжджали до села.

21 січня 1920 р.створено Українську трудову армію, що мала забезпечити виробництво необхідною робочою силою: у 1920 р. бійці Трудармії відпрацювали майже 3 млн. людино-днів па різних промислових об'єктах. Але ці заходи замість позитивних результатів лише пришвидшували процес господарського занепаду: виробництво основної продукції скоротилося до мінімуму (так, наприкінці 1920 р. виробництво чавуну становила близько 6%, а цукру - менш як 3 % від рівня 1913 р.).

При радянській владі Україна зберегла статус розвиненого аграрного і гірничодобувного регіону. Крім того, розвинулася обробна промисловість, транспорт і сфера послуг.

Незважаючи на значне руйнування під час Другої світової війни, Україна залишилася однією з найрозвиненіших республік СРСР. Все ж у 1945 р. Україна дала 18% загальносоюзного виробництва чавуну і 11,2% сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробничих потужностей. Економіка відновлювалася, але у 1945 р. виробництво у республіці становило тільки 26% довоєнного рівня.

Серед пріоритетних галузей народного господарства була електроенергетика, їй першочергово виділялися кошти, трудові й матеріальні ресурси, транспорт, у найстисліші терміни було відбудовано Дніпрогес, а наприкінці п'ятирічки в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж до війни.

Україна в основному завершила відбудову поруйнованої війною промисловості тільки у п'ятій п'ятирічці (1951–1955 рр.).

Згідно із західними оцінками, національний прибуток України на душу населення в 1970-х роках був вищим, ніж в Італії. У кінці 1970-х років зростання припинилося, в 1980-х роках почався спад, а після 1990 вибухнула економічна криза.

У період існування СРСР економіка України була підлегла диктату Держплану СРСР, який спільно з українським Держпланом розробляв п'ятирічні плани її розвитку як інтегральної частини радянської економіки. Українські підприємства були підлеглі союзним міністерствам у Москві або республіканським міністерствам у Києві.