1.2 Проблема суспільних змін в контексті шокових технологій

В рамках соціальних наук склалася традиція за якою, місце та сутність шоку в політиці напряму пов’язане із поняттям «політичних змін». В рамках даної традиції зміни вважають ключовим джерелом, механізмом та рушійною силою, що породжують дезорганізацію, невизначеність та шок в межах політичної дійсності.

В таких умовах політична свідомість індивідів не встигає оговтатися і пристосуватися до швидкоплинних змін оточуючого середовища. Звична система політичного життя втрачає стабільність і виходить з-під контролю. Тому, не лінійність політичного розвитку можна вважати ключовою характеристикою сучасності. Відбувається викривлення всіх уявлень про оточуюче середовище і про внутрішній світ людини. Стрімко руйнується звичне уявлення про життя, в минуле відходить те, що ще недавно було сенсом нашого буття. Змінюються орієнтації громадян в політичній системі, що відбивається на загальній політичній ситуації в світі та у відношенні людей до політики. Людина відчуває себе самотньою перед невідомою дійсністю, яка стрімко накочується на її органи відчуття та сприйняття [48, c. 4].

Елвін Тофлер загострює увагу на нечуваному темпі сучасних політичних змін. Для нього зміни – це процес, за допомогою якого політичне майбутнє проникає у наше життя. Ці зміни породжують у людей відчуття шоку, яке викликає психологічне оніміння і стає найбільшою небезпекою, що чекає на людство. Тому, шок він називає головною загрозою цілісності та єдності політичних систем сучасності. Шок стає чинником реорганізації існуючих норм, принципів та суспільства в цілому, він конструює нову політичну реальність. Тофлер так говорить про природу сучасних радикальних змін: «Несамовиті, неконтрольовані, нестримні та прискорені зміни пригнічують не лише механізми фізичного і психологічного захисту людини, а й впливають на процес прийняття рішень. Такі зміни ворожі та руйнівні по відношенню до людини» [48, c. 529].

Зростаюча швидкість політичних змін порушує нашу внутрішню рівновагу. Зовнішнє прискорення перетворюється у прискорення внутрішнє. Прискорення змін скорочує довжину багатьох політичних ситуацій. В таку епоху швидкоплинності всі взаємовідносини людей, всі їх зв’язки з оточуючим середовищем стають короткочасними і нетривалими. Простій людині доводиться вирішувати не лише проблеми швидкоплинності подій, але й проблему пристосування до нового типу буття. К. Сноу – «Швидкість змін виросла на скільки, що наше уявлення за ними просто не встигає» [48, c. 35]. Внаслідок цього, складається ситуація, в процесі якої людина поступово втрачає свободу вибору в межах політичної системи. Оскільки свідомість людини зазнає «бомбардування» хаотичним набором альтернатив, зроблений вибір може бути лише випадковим. До того ж, жоден вибір не може бути повністю незалежним. Кожний наступний обумовлений попереднім.

Для того, щоб обґрунтувати і продемонструвати характер сучасних політичних змін, їх вплив на функціонування суспільства професор Каліфорнійського університету Томас Холмс створив дослідницьку методику, яку назвав «шкалою життєвих одиничних змін» [48, c. 354]. Дана методика дозволяє виміряти кількість радикальних політичних змін, які впливають на поведінку індивіда в певний проміжок часу. Це допомогло експериментально виявити пряму залежність між інтенсивністю радикальних політичних подій і падінням рівня раціональності людей, під час реагування на дані зміни. Він розглядає зміни оточуючого середовища, як певний механізм збудження те, що в експериментальній психології називають «орієнтованою реакцією». Люди можуть зламатися, загинути, помилятися та зазнавати маніпуляції внаслідок такого психологічного навантаження.

В сучасному світі оточуюче середовище (політична система) набуває все більшого значення як для окремого індивіда, так і для суспільства в цілому. В залежності від швидкості рішень та змін самої політичної системи, змінюється і суспільство. Тофлер назвав таке суспільство, в якому рішення засновуються на шоку, «надіндустріальним суспільством» [48, c. 62]. Схожої думки дотримується Н. Луман, який визначає суспільство шоку як «постсучасне». Для такого суспільства характерною рисою є інтерес до крайніх і радикальних альтернатив розвитку, які руйнують умови для суспільного консенсусу й підривають основи політичної комунікації [31, c. 10].

Звичайна людина дуже болісно реагує на зростання темпу політичного життя. Не дивно, що до сучасного суспільства застосовують термін «Скажена гонка». Будь-яке прискорення радикальних змін дає ефект втискування все більшої кількості ситуацій в один інформаційний канал. Разом із прискоренням політичних змін зростають небезпеки, які можуть загрожувати цілісності всієї системи.

Постійне використання принципів шоку в політиці призводить до зміни структури та природи суспільства. В суспільстві, яке переживає швидкі зміни, потреби також змінюються відносно швидко. Чим швидше в суспільстві відбуваються зміни, тим більш тимчасовими і непостійними стають потреби [48, c. 81]. Елемент неочікуваності, змін та невизначеності, доводив Ф. Найт, зустрічається зазвичай у всіх системах, у яких багато рішень залежать від прогнозування майбутнього.

В такому випадку, можна говорити про переворот всієї системи знання у суспільстві. Поняття і терміни, якими ми звикли оперувати і мислити змінюються прискореними темпами. За схожим принципом в суспільстві зростає швидкість формування і руйнування образів. В політиці, економічній теорії, міжнародних відносинах нові образи – хвиля за хвилею – руйнують наш підсвідомий захист і звичну розумову модель політичної реальності. Результатом цього несамовитого бомбардування новими образами стає прискорене витіснення старих образів, збільшення розумової «пропускної здатності» і нове глибоке відчуття самого знання. Така недовговічність стає характерною для всього, що відбувається у суспільстві, яке Тофлер називає «надіндустріальним». Значну роль у цих процесах відіграють сучасні ЗМІ.

Якщо для індустріального суспільства характерне прискорення обміну інформацією, то в «надіндустріальному» суспільстві цей процес ще глибше. Хвилі кодованої інформації чинять вплив на зламану внаслідок шоку нервову систему людини. Все це відображає ступінь тиску спроектованих і закодованих інформаційних повідомлень на сприймаючі системи людини [48, c. 190].

Події проходять в скаженому темпі, змушуючи людину пристосовуватися та переглядати власні уявлення та сформовані образи реальності. Тобто, шок як засіб політичної інженерії призводить до структурування та фрагментації суспільства, збільшуючи розриви між нашими уявленнями і тим, що є насправді, між образами і реальністю, яку ці образи репрезентують. Коли цей розрив відносно не великий люди можуть раціонально мислити і пристосовуватися до прийдешніх змін та можуть розумно реагувати на нові обставини політичної реальності. Натомість, в умовах радикальної політичної інженерії, підкріпленої шоковими методиками, люди втрачають здатність до адаптації, неадекватно реагують на оточуючу дійсність, зазнають невдач, впадають в паніку. Американські дослідники зазначають, що в самому крайньому варіанті, внаслідок такої політики у людини може розвитися психоз і вона може померти від надмірного психологічного навантаження [59, p. 203].

На думку Тофлера, сьогодні суспільство постійно зазнає радикальних змін ціннісної системи власного функціонування внаслідок руйнівної дії шоку [48, c. 508]. Внаслідок такої психологічної депривації думки стають туманними та непідконтрольними раціональним основам мислення. Індивід, який внутрішньо відчуває принцип прискорення, який приймає розумом і серцем, швидкоплинність руху рішень в його житті, автоматично несвідомо стає відкритим та уразливим для їх дії. Тимчасовість та непостійність стають головними характеристиками політичної та соціальної інженерії в умовах шоку. Створивши найпотужнішу техніку, людина змінила ритм і напрямок власного життя. Це можна назвати радикальною динамікою сучасного світового розвитку.

Шок в політиці створює для сучасного суспільства якісно нові альтернативи та можливості життєвого розвитку. В той же час цей процес викликає у багатьох людей дезорієнтацію, невизначеність уявлень та примарність власного майбутнього. Розрив раніше встановлених зв’язків, злам уявлень викликають відчуття тимчасовості навколишнього світу. Виникає дезорієнтація соціальної ситуації і відчуття невизначеності, що супроводжується підвищенням психологічної напруги. В таких умовах суспільство, соціальні групи та індивіди стали розглядатися як об’єкти та засоби для досягнення цілей одними людьми за рахунок маніпулювання іншими. Це призвело до того, що в суспільстві зникло відчуття впевненості і безпеки, яке замінили відчуття нікчемності та беззахисності більшості людей [10, c. 108].

Масове розповсюдження і використання шокових технологій стає характерною особливістю соціально-політичних та інформаційно-комунікативних процесів в сучасному суспільстві. Внаслідок такого систематичного впливу у населення формується стійка психічна напруга, яка унеможливлює активну участь у політичному житті широких груп населення. Використання шокових технологій стає яскравим зразком маніпулювання свідомістю громадян, об’єднаних страхом перед невідомою та могутньою загрозою, з метою вироблення єдиної національної позиції та безапеляційного схвалення наступних дій влади на всіх рівнях [25, c. 57].

Поширення шоку та його вплив на корінну трансформацію суспільства пов’язаний з становленням постмодерністських принципів існування, зародження яких припадає приблизно на 1950-і рр., що прямо пов’язано з розвитком нових засобів комунікації (в першу чергу, телебачення), та переорієнтацією економіки та соціальної політики на цінності споживання. Ситуація Постмодерну розкриває колажність сучасної епохи з точки зору епістемологічних, так й ідеологічних характеристик, коли «нічого неможна знати напевно», і «ніякої версії прогресу неможна переконливо захищати».

М. Дуглас вважає, що в усі часи світ завжди був моралізованим та політизованим. Катастрофи, наслідком яких стає забруднення середовища, завжди інтерпретуються політично: хтось має бути звинуваченим у тому, що вона відбулася. Дуглас вводить у науковий обіг поняття «засуджуюча модель небезпеки», коли члени певного співтовариства шукають винних для пояснення власних бід. Тому, в сучасному світі концепція шоку в політиці може використовуватися як «засуджуючий ресурс по відношенню до певної групи людей [13, c. 24]. У зв’язку з цим О.Є. Висоцька зазначає, що реакцією на невдалий «раціоналістично-інструменталістський оптимізм» Модерну стає поширення некласичних ірраціоналістичних течій, що зосереджуються на критиці раціональності, а головну увагу приділяють пошукам місця людини в новому, раціонально необґрунтованому світі. Усі ці постмодерністські напрямки вивчення об’єднує те, що шок і суспільство є сутнісне і нерозривне ціле [20, c. 14]. Шок може розумітися як соціальне явище – шок пояснює, формує, змальовує і визначає суспільство і навпаки. Лише завдяки шоку ми можемо розуміти суспільство і лише з суспільством ми можемо розуміти шок.

Розглядаючи приклади використання шоку у політичних цілях в різних куточках планети ми можемо відзначити, що в більшості випадків основними компонентами шоку були: люди, ідеї, організації, місця та речі [48, c. 58]. Руйнівний вплив шоку на життя індивіда підтверджується дослідженнями доктора Марка Фріда з Центру суспільних досліджень Головної лікарні Массачусетса. Він стверджує – «Цілком можливо розцінювати реакцію людей на шок, як відчуття трагедії та біди. Вони переживають відчуття втрати, суму, страху, загальної депресії та роздратованості, ідеалізують попередній стан. Все це дуже схоже на жаль з приводу смерті близької людини» [48, c. 103].

В сучасних умовах шоком для суспільства стає систематичне зниження і розпад зв’язків в його межах. З кожним днем середня тривалість міжособистісних відносин в житті людей стає все меншою. Натомість, одночасно з падінням тривалості відносин між індивідами та групами швидко зростає кількість таких зв’язків. Такі корінні зміни супроводжуються певним рівнем стресу. Людина втрачає старі звички, зв’язки, вміння і повинна швидко навчитися новим. Звичним явищем в умовах шоку являється криза адаптації. Вона проявляється у випадку формування політичної системи і умов дуже швидкоплинних, мінливих, незнайомих, що спричинює у мільйонів людей падіння адаптаційних можливостей [48, c. 350].