2.3 Шок як головна складова економічної і безпекової політики Китаю та Ізраїлю

Наприкінці 80-х років ХХ століття Китай став ще одним центром проведення експериментів пов’язаних із шоковою терапією та шоковою політикою. В цей момент Китай потребував корінних змін суспільно-політичного устрою для проведення стрімкої модернізації але партійна верхівка боялася втратити монополію на владу, внаслідок можливої лібералізації життя. Тому, з самого початку Ден Сяопін прагнув провести модернізацію, яка б з одного боку розширювала можливості для вільного ринку та економічної свободи для обраних, а з іншого – робила політичні свободи другорядними і навіть непотрібними. В таких умовах зручним засобом розмежування політичних та економічних свобод мав стати масовий шок серед звичайного населення. Для втілення у життя політики шоку було створено Народну озброєну поліцію чисельністю 400 тисяч чоловік, яка була покликана придушувати виступи незгодних з політикою партійної верхівки та сіяти паніку і шок серед людей. Це було спланованою схемою досягнення вільного ринку жорстокими репресивним засобами, в сукупності із авторитарним політичним контролем.

Ден Сяопін розумів, що за своєю природою шок явище не постійне, тому його дію потрібно постійно підсилювати. Для цього вдало було використано події 1989 року на площі Тяньаньмень, що стала центром організованого виступу людей за свої права. Для придушення непокори та дезорганізації всієї країни китайська влада застосувала грубу військову силу, розстрілюючи мирних демонстрантів. В результаті загинули тисячі людей, поранення отримали близько 30 тисяч осіб, ще 40 тисяч були затримані та кинуті до в’язниць. Сотням із затриманих людей був винесений смертний вирок [41, c. 134]. Для посилення шоку в межах усієї країни почали проводити численні тортури та залякування простого населення. Таким чином, площа Тяньаньмень стала символом розведення по різні боки барикад політичних та економічних свобод. Шок такої кривавої і жорстокої розправи прокотився всією країною і зробив можливим подальше поглиблення економічної шокової терапії та шокової політики, за рахунок катастрофічного обмеження політичних прав та свобод [26, с. 250].

В Китаї влада досягала шокового стану суспільства шляхом постійного терору, залякування та прямого насилля. Саме шок допоміг уряду Китаю нав’язати суспільству реформи, які призвели до відмови від контролю над цінами та заробітними платами для розширення зони вільного ринку. Жорстоко придушувалися ті, хто не сприймав такі перетворення і виступав за проведення виборів та отримання громадянських свобод. Головним завданням для Політбюро КНР стало досягнення радикальних економічних перетворень без реформування політичної складової. Особливу роль у цьому процесі відіграв шок від масштабного терору на площі Тяньаньмень. Він дозволив досягти свободи торгівлі, за рахунок притиснення політичних свобод. Щоб подолати будь-який опір радикальному реформування економічної системи посилювалися репресивні міри, а самі реформи проводилися в стилі шокової терапії: дуже швидко, безжально та найбільш антидемократичним чином. Таким чином, загрожуючи постійним політичним насиллям Ден Сяопін зміг здійснити свої масштабні реформи. Він постійно нагадував суспільству: «За потреби всі можливі засоби будуть задіяні для подолання опору в майбутньому, якщо він виникне. Може бути введений військовий стан або прийняті більш суворі міри» [59, p. 250].

Ми можемо помітити пряму залежність між використанням шокових технологій в політиці Китаю та перетворення цієї країни на місце, де майже кожна корпорація прагне відкрити свої представництва через причину низьких податків та тарифів, корумпованих чиновників та доступності низькооплачуваної робочої сили у великій кількості. Наявність в Китаї робітників, які знаходяться в постійному шоковому стані і бояться вимагати достойної заробітної плати чи соціального захисту є ключовим чинником, що відкриває вікно нових можливостей перед транснаціональними корпораціями.

Ще однією країною, яка вдало використовує шок та кризи для власного політичного, економічного та військового розвитку являється Ізраїль. Політичні групи та ринок цієї країни так звикли до постійної нестабільності та криз, що навчилися використовувати їх для власного зростання. Внаслідок цього Ізраїль став ключовим місцем, в якому постійна політична нестабільність давала стабільний економічний розвиток. Таке явище отримало неформальну назву «давоська дилема», яка полягала у тому, що війни і теракти ставали частішими та інтенсивнішими, але ділове життя на біржі Тель-Авіва встановлювало небачені рекорди, незважаючи на постійну ескалацію насилля. Внаслідок цього, в 2007 році Ізраїль за темпами економічного розвитку майже зрівнявся з Індією та Китаєм.

Ізраїль побудував таку модель економічного розвитку, в якій внаслідок ескалації насилля, поширення шоку та кризи відбувається стабільне зростання. Використовуючи стан шоку від війни з Ліваном 2006 року та захопленням Гази «Хамасом» в 2007 році ізраїльські технологічні фірми створили потужну індустрію захисту і безпеки, яка підживлювалася атмосферою шоку та насилля в суспільстві. За підрахунками Ізраїльського інституту експорту, в країні існує 350 корпорацій, які реалізовують продукцію пов’язану із сферою безпеки. З точки зору цих корпорацій, Ізраїль став прибутковою моделлю, яку слід використовувати на ринку, до тих пір, поки продовжуватиметься ескалація насилля. Тому економіка почала будуватися і розвиватися використовуючи постійне відчуття шоку та напруги від непереривної війни та поглиблення катастрофи.

З приводу потреби використання можливостей, які відкривають шокові технології перед економікою Ізраїлю, яскраво висловився Дан Гіллерма, президент ізраїльських торгівельних палат 1993 року: «Ізраїль може бути звичайною державою, а може стати стратегічним ринковим центром всього регіону, близькосхідним Сінгапуром або Гонконгом де будуть розташовані офіси головних транснаціональних корпорацій. В такому випадку, ми зможемо говорити про економіку нового типу, в якій Ізраїль буде пристосовуватися і діяти швидко, в протилежному випадку ця доленосна можливість для нашої економіки буде втрачена і нам залишиться лише із жалем говорити, що ми втратили перспективний шанс» [26, c. 563].

Помітивши значні переваги, які виникають від використання стану шоку та дезорганізації ізраїльська економіка переорієнтувалася і її головним предметом реалізації стали накопичений досвід і торгівля пристроями пов’язаними з контртероризмом та гарантуванням безпеки. Це можна назвати поворотним моментом у відмові Ізраїлю примиритися з палестинцями. Вони не бажали досягати мирних домовленостей, бо ведення безкінечної та масштабної війни з терором збільшувало їхні прибутки. Це зробило ізраїльську економіку самою технологічно-орієнтованою економікою у світі, в якій доля високотехнологічної продукції була в двоє вищою ніж у США. Швидке економічне зростання на основі продукції пов’язаної із безпекою Шломо Бен-Амі назвав: «Однією із найвдаліших епох економічного зростання за всю історію Ізраїлю [26, c. 568].

Коли після цього Ізраїль зайняв власну нішу в глобальній економіці виявилося, що головним товаром являються інформаційні технології безпеки, а тому цій державі не потрібно мати гарні відносини із сусідніми арабськими державами, бо це вдарить по стабільності економічного зростання. Тобто, зароджувалася ситуація, за якої свідомо затягувалося розв’язання конфліктів, які ставали джерелом шоку в регіоні, внаслідок чого стрімкими темпами зростав попит на технології безпеки. Тому, шок від терору та насильства відігравав ключову роль у розвитку економіки Ізраїлю. На думку аналітиків, без його дії близько 300 фірм, які займаються технологією безпеки збанкрутують і без роботи залишаться десятки тисяч людей. Новий поштовх для розвитку економіки Ізраїлю на основі технологій безпеки та стеження спричинили події 11 вересня в США. Це створило бум економіки національної безпеки і на таку продукцію миттєво з’явилися нові ринки. Уряди всього світу відчули потребу в новітніх технологічних засобах безпеки від тероризму, що дало потужний економічний поштовх розвитку ізраїльської економіки, яка станом на 2004 рік за темпами зростання випереджала будь-яку західну країну. На сьогодні технічний експорт Ізраїлю, основа якого технології безпеки та боротьби з тероризмом, складає 65% від усього експорту країни. Це доводить, що Ізраїль використовуючи ситуації шоку та політичної кризи реалізовує власну економічну доктрину. Люди почали прагнути досягти безпека, а рівень насилля лише підсилював попит на дану продукцію.

Таким чином, можна з впевненістю сказати, що індустрія війни проти терору врятувала економіку Ізраїлю від спаду, завдяки можливостям шоку, який постійно підживлювався цим же терором. Ізраїль почав позиціонувати себе як володаря безцінного досвіду боротьби з терором та забезпеченням безпеки в кризових суспільно-політичних умовах. Так, наприклад, коли заможні жителі новоорлеанівського району Одубон після урагану «Катрина», вирішили, що їм потрібна приватна поліція, вони звернулися до приватної ізраїльської фірми Instinctive Shooting International. Це доводить визнання ізраїльської індустрії безпеки в усіх куточках світу.

Політики та корпорації відчули переваги, які надає їхній економіці шок та відчуття постійної кризи. Це створює умови для виникнення потужного сектора економіки, заснованого на неприливному насиллі. Найбільші корпорації, виробники технологій безпеки, не просто підтримували наростання конфлікту, вони фінансували війну. Така війна дала шанс розгорнутися одній з найбільших ізраїльських компаній стеження, яка влаштувала собі в цих умовах рекламну кампанію. В таких умовах війну не зможе виграти жодна держава, але тут і не є ціллю. Головною ціллю являється підтримка і постійне нарощування «безпеки» всередині країни-фортеці, яка оточена постійними конфліктами незначного масштабу. Ось яким стає суспільство, коли воно втрачає економічні стимули до мирного життя, вкладає значні ресурси в боротьбу і отримує прибуток від безкінечної війни проти терору, в якій неможливо перемогти. Саме тому, припинення бойових дій на Близькому Сході між Ізраїлем та Палестиною невигідне для ізраїльських корпорацій, які займаються економікою високотехнологічної безпеки. Для них вигідно, щоб війна та шок були нескінченними але незначних масштабів. Тобто, безпека почала значити більше ніж мир.

Висновки до розділу 2

Розглянутий світовий досвід використання шокових технологій в кризових, катастрофічних та руйнівних умовах дозволяє нам зробити висновок про стрімке поширення таких методів маніпулювання громадською думкою в світовій політичній практиці. Варто зазначити, що значний поштовх до поширення шоку в політиці здійснили події 11 вересня 2001 року в США та їх довготривалі наслідки.

В даному розділі було розглянуто особливості застосування шокових технологій та постшокової політики на прикладі таких держав як: США, Ірак, Шрі-Ланка, Китай та Ізраїль. Це дало змогу помітити, що використання шоку як інструменту для досягнення політичних цілей притаманне усім політичним режимам, незалежно від рівня їхньої демократичності чи авторитарності. Відмінність між різними країнами полягає лише у методах досягнення шокового стану, масштабності або локальності його прояву та характеру переслідуваних цілей. Схожість полягає у тому, що шок завжди стає інструментом (ресурсом) влади, за допомогою якого в життя втілюються політичні програми, які не користуються громадською підтримкою. В усіх розглянутих випадках, використання шоку дозволило уникнути або подолати опір громадськості і втілити у життя певні політичні проекти. Таким чином, де б не використовувався шок, він завжди відкриває додаткові можливості для певного кола людей, але найчастіше за своєю природою вони недемократичні.