2.Світовий досвід класифікації готельної бази.

Всі існуючі засоби розміщення поділяють на основні та додаткові. До основних відносять готелі та мотелі (у вітчизняній практиці - також пансіонати); до додатко­вих - кемпінги і караванінги, туристичні селища (містеч­ка), бази і табори, молодіжні гуртожитки, вілли і бунгало, гірські будиночки типу шале і притулків, приватні квар­тири, особняки і ферми, мобільні засоби розміщення та ін.

У статистиці туризму, запропонованій ВТО, рекомен­довано всі засоби розміщення класифікувати у дві великії групи: колективні та індивідуальні.

3.Організація виїзду з готелю.

• прийом номеру, перевірка збереженості майна, забуті речі гостя;

• контроль за своєчасним звільненням;

• своєчасна повна оплата чи встановлення погодинної плати;

• перевірка збереженості ключового господарства;

• виніс і відправка багажу гостей;

• організація вільного часу гостей, що залишився до їх відльоту;

• підготовка номерів до наступних гостей.

4.Готельна справа у Середньовічній Європі.

У середні віки (У-ХУ ст.) більшість мотивів для подо­рожей зберігаються, але змінюються умови їх здійснення. Майже зникають подорожі з метою відпочинку, подорожі на лікування набувають вигляду поїздок до «святих джерел». саме цей період настає початок епохи великих гео­графічних відкриттів, появу карнавальних свят, що й досі приваблюють гостей з усього світу до міст Італії, Франції та Німеччини. У середні віки з'являються найстаріші європей­ські університети, такі як Болонський (Італія), Сорбонна в Парижі (Франція), англійські Оксфорд і Кембридж, універ­ситети у містах Іспанії та Німеччини. По Європі подорожу­ють купці, школярі та студенти, майстри та підмайстри, мандрівні артисти та фокусники.

Паломництво набуває масового ха­рактеру. Найчастіше притулок палом­никам надають монастирі або странноприйомні будинки при рицарських та монашеських орденах. Все було практично безкоштовним, хоча по­жертви охоче приймались. Для прийому мандрівників облаштовувались притулки - «Hospes». У X ст. в Іспанії будуються притулки для паломників та інших мандрівників - «альбегерії» та «оспіталії».

В Японії поява перших притулків для подорожніх також пов'язана з паломництвом. Люди, які надавали паломни­кам кімнати для ночівлі («осі»), іноді ставали для них також гідами на шляху до храмів. Навіть у сучасній Японії можна зупинитись у такій нічліжці «осі» на горі Фудзі. У УІІІ-ХІ ст. в Європі починають з'являтися приватні за­їжджі двори та трактири, що спеціалізуються на продажу їжі та напоїв, але також надають відпочинок і ночівлю. Це так звані «інни» та «остерії». Але приватні готельні заклади на комерційній основі особливо поширюються в період пізнього Середньо­річчя. У період пізнього Середньовіччя в Італії з'являються перші «готельні об'єднання» - гільдії та союзи власників трактирів і готелів. У цей же час на великих шляхах з'являються поштові карети, які водночас виконують роль пасажирського тран­спорту. Для відпочинку та ночівлі пасажирів будуються так звані поштові станції - спочатку в Англії, потім - у конти­нентальній Європі. Але регулярний поштовий і транспорт­ний кінний зв'язок (диліжанси) з'являється пізніше, досягає найбільшого розвитку у ХУІІ-ХУШ ст. і зумовлює появу цілої мережі таких станцій.