Микола Хвильовий

(13.XII.1893-13.V.1933)

Інигі псевдоніми: Уманець Юлія, Кароль Стефан.

Антонім: Микола Григорович Фітільов. Народився u Тростянці на сучасній Сум­щині в родині робітника. Освіту здобував самоосвітою. У 1914—1916 pp. вою­вав на фронтах Першої світової війни- Із 1917 р. почав друкувати поезії ("Шляхи мистецтва"), а далі — прозу. Був орга­нізатором збройної боротьби проти геть­манських військ на Харківщині. Був ініціатором, організатором і активним членом .низки літературних організацій ("І арт", " Ваплітс". " Проліт-фронт"). Видав три поетичні книги: "В електричний вік" (поема. 1921). "Молодість" (1921), "Досвітні симфонії" (1929). Поезію М.Хвильовий творив у стильовій манері неоромантизму та імпресіонізму. У 1923 р. окремим виданням вийшла славетна збірка оповідань

"Сині етюди". Прозові твори М-Хвильового друкують на сторінках десятків періодичних видань. Вони склали збірку новел та опо­відань "Осінь" (1924) та "Твори в трьох томах" (1927 — 1930). Він створив блис- :

кучі зразки лірико-орнаментальної прози. . Значне місце в творчій спадщині ;

письменника займають памфлети ("Камо грядеіии?", "Думки проти течії", "Апологети ;

писаризму"), полемічні трактати (""Україна \ чи Малоросія?"), дискусійні статті ("Про S сатану в бочці або графоманів")- ^!

Крах комуністичних ідеалів, відсутність \ творчої свободи, насильство "казарменого і соціалізму'' і наближення "розстрілу цілої генерації", безкінечні звинувачення у "бур- | жуазному націоналізмі" штовхнули Хвильо- | вого до самогубства. Куля в скроню була останньою крапкою на творчості М-Хви- | льового. Поставив її 13 травня 1933. | Видання творів М.Хвильового Твори. В п'ятьох томах. — Нью-Йорк — Балтімор — Торонто: Укр. вид-во "Смо­лоскип" ім. В.Снмоненка. 1978—1986.// Загальна редакція Г.Косткжа.

Сині етюди: Новели, оповідання, етюди. //Упор. і передмова І.Ф.Драча. — К-:

Радянський письменник, 1989. Твори. У 2-х т. — К.: Дніпро, 1990. Сині етюди. —- .Львів: Каменяр, 1991. Україна чи Малорос''-^ Памфлети. — К.: Смолоскип, 1993.

Матеріали про письменника

Гречанюк С. — День повернення Ми­коли Хвильового. — Українська мова і література в школі, 1987, 12.

Гриценко О. •— Логіка бунту Проти логіки- — Вітчизна. 1991, 7.

Донцов Д. — Микола Хвильовий. — Українське слово, К., 1994. т. 1.

Укряі'нськии письменник М.Хвильо­вий. 1893 — 1933: Бібліографічний покажчик. — Харків, 1993.

Хорчук Р. — Духовний ренесанс на Україні: Микита Шаповал і Микола Хви­льовий. — Слово І час, 1991, 6.

198

Микола Хвильовий

ПОВІСТЬ ПРО САНАТОРІИНУ ЗОНУ

(Етюд)

Із щоденника хворої: "...І стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить голубе небо в невідомий дальній димок..." І

Над сторожкою тишею санаторійного закутка метнувся молодий голос і — пропав. Але дзвінкий відголосок, затихаючи за дальніми осоками, ще довго стояв над рікою.

— Ма-а-айо!

На зоні конав ніжний присмерк. Вечір стояв стрункий, прозорий і легкий, мов трусиковий пух. Крізь гущавину кучерявих дерев линула тиховійна жура. Стояло глибоке літо. Над верандою жевріла голубоока суєта вечірнього неба, а з безодні виринав молодик: неясні лінії і мідний німий хребет.

На Гралтайських Межах ледве чутно кричав санаторійний дурень.

І тоді ж із-за пишної яблуні вийшов ординатор і пішов по доріжці — суворий, у білому халаті, пенсне в землю. Він провіряв останню лежанку. На другому краю санаторійної зони суетилась сестра з термометром. Потім сестра пішла в березовий куток, підійшла до порожніх койок і сказала:

— Ах, Боже мій! І сьогодні шоста палата? Де ж Майя?.. Де ж, нарешті, анарх?.. А-ах, Боже мій!

Але їй ніхто не відповів. Тільки легенький вітер шамотів у дикому малиннику й виганяв на трави табунці зелених хвиль.

Сестра трохи постояла в роздум"; й раптом кинула, повертаючись до койок з хворими:

— Скажіть, будь ласка, анархові, що я йому цього не пробачу. Це ж неможливо! Який же це режим? — І пішла туди, де стояв суворий ординатор...

ц

Потім хтось вибіг за зону і — в рупор:

— Аго-о-ов!

Насторожилася ріка й понесла озов на низини, на плеса, замираючи. І знову нічого не чути. Тільки зрідка з десятин міської в язниці долітав волохатий гомін: то кричав глухим напруженим криком тюремний наглядач.

199

Неоромантизм

Його оточили дівчата і гості. Сміялися. Танцювали- І от в цей момент крикнула Аганія:

— Любина завісилась! Анолінара

— Завісилась!

Дівчата (заглянули в чуланчик)

— Завісилась!

— Завісилась!.. Мирка!.. Ій-богу!

Знялась тривога. Гості, дівчата кинулись врозтіч, східцями в двері. А г а п і я (до Малахія)

— Ваша донечка завісилась! М а л а х і й

— Не тривожтесь, вірноподанко, вона не завісилась, а потонула в морі... Більш точно — в голубому морі...

9

Оля (вийииіа з чуланчика)

— Зняла... Вона вже мертва... (До Малахія). Чуєте! Це ж ви її довели... до смерті!

М а л а х і й

— Он краще ловіть молодика, бо він мочиться у море. Оля

— Він остаточно збожеволів... Куди ж тепер, після голубих

Мрій? (Сама собі одповіла перекон-шво). Чого Ж ІЩЄ думаєш!.. Туди!.. назад, па службу! (Пов язолась хусткою й пішла, твердо ступаючи).

10

Ускочила Аполінара з невеличкою скринькою, в яку запихала намисто, золоті обручки, шматок шовку тощо.

Аполінара

— Я вже яка, але ж не така, як оцей... (плюнула на Малахія й побігла). М а л а х і й

— І плювали, і били його по ланитах. То він, узявши сурму золотую, подув у ню... (вийняв дудку) і заграв всесвітньої голубої симфонії (заірив на дудку). Я — всесвітній пастух. Пасу череди мої. Пасу, пасу та й заграю...

Агапія засвітила свічечку- Малахій грав- Йому здавалося, що він справді творить якусь прекрасну голубу симфонію, не вважаючи на те, що дудка гугнявила і лунала диким дисонансом. •

Завіса

360