Микола Зеров

(26.IV.1890-3.XI.1937)

Народився в м. Зінькові на Полтавщині в сім'ї учителя Костя Зерова, сини якого стали видатними людьми України:

Микола Зеров — пост і перекладач, історик літератури, літературний критик і полеміст, талановитий професор Київського універ­ситету; Дмитро Зеров (1895—1971)— видатний український вчений-ботанік, академік; відомий гідробіолог Кость Костьович Зеров та Михайло Зероп (Ми­хайло Орест) — пост і перекладач-Микола Зеров навчався в Охтнрській гімназії (1900 — 1903) та в Київській гімназії (1903 — 1908). Закінчив істо-рико-філологічний факультет Київського університету (1914). Дипломна робота про літопис Г'.Граб'янки не втратила наукової цінності і сьогодні. До 1917 р. вчителював у Злотопільській та 2-й Київській гімназіях-У цей час починає виступати з публікаціями

(1911—1912) в ж. „Світло", з 1913 р. — співробітник газети „Рада**. З поезіями виступив 1918 р., друкує рецензії, стає редактором бібліографічного журналу „Книгар" (1919—1920), навколо якого групувалися вчені, що їх називали „неокла­сиками". У 1920 р. М.Зеров залишає Київ і поселяється в Баришівці, де разом із Освальдом Бурггардтом і Віктором Петро­вим учителює в соціально-економічній школі. З 1 жовтня 1923 р. розпочинає про-фесорсько-викладаньку роботу в Київ­ському університеті, стає співробітником Академії наук, редактором багатьох літера­турних видань. У 1935 р. був репресований і висланий на Соловки, розстріляний З листопада 1937 р-

За життя М.Зеров опублікував книги:

„Антологія" (Римської поезії, 1920), збірку оригінальних поезій „Камена" (1924), „Нове українське письменство" (1924), „До джерел" (1926), „Від Куліїна до Винниченка" (1928); М.Зеров уклав дві антології — „Нова українська поезія" (збірник) та „Слово" (декламатор, 1923). У діаспорі заходами брата Михайла було видано „Sonnetarium" (1948), „Cataleplon" (1952), „Corollarium" (1958) —три збірки друкованих і не друкованих за життя Миколи Зорова поезій.

В Україні після реабілітації Перова вийшли твори поета і вченого:

Микола -Зероа. Вибране.—К., 1966 (Упорядкування С.Зерової. Примітки Г.П.Кочура та В.Петрова, редакція і вступна стаття М.Рильського).

Микола Зеров. Твори в двох томах. Упорядники Г.П.Кочур та Д.В.Павлич-ко. — К.. 1990.

Про письменника:

„Безсмертні". Збірник спогадів про М-Зерова, П.Филиповича, М.Драй-Хмару. — Мюнхен- 1963.

Брпхивсцькии В'ячеслав. Микола Зе­ров. — К.,1990.

Білокінь Сергій. Закоханий у вроду слів. -- К.: Час, 1990.

Про письменника:

ер/тіні". Збірник спогадів про

42

Микола Зеров

З циклу "Київ" КИЇВ 3 ЛІВОГО БЕРЕГА

Вітай, замріяний, золотоглавий На синіх горах... Загадався, спить, І не тобі, молодшому, горить Червлених наших днів ясна заграва.

Давно в минулім дні твоєї слави, І плаче дзвонів стоголоса мідь, Що вже не вернеться щаслива мить Твого буяння, цвіту і держави.

Але, мандрівне, тут на пісках стань, Глянь на химери бароккових бань, На Шеделя білоколонне диво:

Живе життя, і силу ще таїть Оця гора зелена і дрімлива, Ця золотом цвяхована блакить. 1923

З циклу "Будівництво" ЧЕРНІГІВ

Могутніх ферм мереживо прозоре, Залізний ляск і двоколійна путь В широкий світ непереможно звуть, Де йде життя і довгу ниву оре.

Де Болдині дрімали тихі гори,

Де плавав сіверський рибалка Круть,

Б'ють молоти, нові часи кують

І будять лугу займище просторе.

А там, позаду, на валу міськім Біліють вежі, золотом густим Горять хрести — і тиша залягає.

Плекаючи, що в давнині жило, Останні дні дрімотно досинає Олегів мужніх прастаре кубло. 11.05.1930

43

Неокласицизм

З циклу "Культуртрегеры" КУЛІШ

Давно в труні Тарас і Костомара, ' Грабовський чемний, лагідний Плетньов... Сивіє розум і холоне кров;

Літа минулі — мов бліда примара.

Та він працює. Феніксом з пожару Мотронівка народжується знов;

Завзяттям віє від його промов, І в очах — відблиск молодого жару.

Він боре тупість і муругу лінь, В Європі хоче "ставляти курінь", Над творами культурників п'яніє;

І днів старечих тягота легка, І навіть в смертних муках агонії В повітрі пише ще його рука.

11.05.1926

З циклу "Образи і віки" ОЛЕКСАНДРІЯ

Коїла мне говорят: Александрия...

М.Куэмия Згасає день, і море вечоріє, Пасатний вітер нам вітрило рве, І чорний корабель спішить-пливе До портових огнів Олександрії.

Он в сутіні велике місто мріє, Двигтить і дихає, немов живе;

О серце світу, муз житло нове, Наш Геліконе, наша Пієріє!

Ми скрізь були; нас вабив спів сирен, Сарматський степ, і мармури Атен, І Сапфо чорна скеля на Левкаді;

Але ніщо не хвилювало так,

Як Фарос твій, твій білий Гептастадій

І тінню чорною піднесений маяк.

12.03.1922

44

Микола Зеров

КНЯЗЬ ІГОР

Князь Ігор очі до зеніту звів І бачить: сонце під покровом тьмяним, Далека Русь за обрієм багряним, І горе чорний накликає Див.

Та не вважає князь на віщий спів:

"Нум, русичі, славетні дні спом'янем, Покажем шлях кощеям препоганим До Лукомор'я голих берегів!"

А любо Дону шоломом зачерпти!.. Одважний князю, ти не знаєш смерти, Круг тебе гуслі задзвенять, тебе

Від забуття врятують і полону.

В стременах став, зорить. А кінь гребе

І ловить ніздрями далеку вогкість Дону.

12.09.1921

З циклу "Lucrosa" ОБРИ

Секвестратор іде в село за податками..

Весна цвіте в усій красі своїй, Вже одгриміли Зевсові перуни, Дощу буйного простяглися струни, Зазеленів сподіваний рижій.

На полі котяться зелені вруна, В кущах лящить-співає соловій, А на шляху, немов казковий змій, На зсипище сільське ватага суне.

І в селах плач. Герої саг і рун, Воскресли знов аварин, гот і гунн, Орава посіпацька, гадь хоробра...

Сільської ситості останній трен, — Усюди лемент — крик дулібських жен Під батогом зневажливого обра.

25.05.1921

45

Микола Зеров

З циклу "Олександрійські вірші" АРГОНАВТИ

М. Рильському Так, друже дорогий, ми любимо одно:

Старої творчості додержане вино, І мед аттіцьких бджіл, і гру дзвінких

насталій. Хай кволі старчуки розводять мляві жалі, Хай про сучасність нам наспівує схоласт, Хай культів і фактур неважений баласт У човен свій бере футуристичний тривій, — Ми самотою йдем по хвилі білогривій На мудрім кораблі, стовесельнім Арго, А ти як Тіфій нам, і від стерна свого Вже бачиш світлу ціль борні і трудних

плавань:

Дуб з золотим руном і колхідіиську гавань.

30.04.1924

САЛОМЕЯ

П.Филиповичу

Там левантійський місяць діє чари І колихає в серці теплу кров, Там диким цвітом процвіла любов, І все в крові — шоломи і тіари.

А з водозбору віщуванням кари димлять громи нестриманих промов.. Иоканаан!.. Не ясний шум дібров, — В його словах пустиня і пожари.

І Саломея!.. Ще дитя (дитя!), А п'є страшне, отруєне пиття І тільки меч і помсту накликає.

Душе моя! Тікай на корабель, Пливи туди, де серед білих скель Струнка, мов промінь, чиста Навсікая. 18.06.1922 •

48