12.Світогляд і. Франка, його просвітницька та освітньо-педагогічна діяльність.

Зі сторінок своїх публіцистичних праць І. Франко постає ще й як педагог-просвітитель. У багатьох своїх творах і виступах він гостро крити­кує сучасну йому систему освіти й виховання. Іван Франко разом з іншими педаго­гами стали на шлях боротьби за дійсно народну, по-справжньому демократичну й гуманістичну;, відповідну інтересам народу освіту. Отже, зв'язок навчання з працею, широка освіта, позбавлена будь-яких забобонів, використання всього того кращого, що здобу­то досвідом цілого життя попередніх поколінь, всебічний розвиток мислення дітей — такі широкі завдання, що їх ставить Іван Фран­ки», За ці принципи він готовий боротися до останнього подиху. Свої думки про середню й вищу освіту І. Франко висловив у ряді спеціальних статей (напр., «Середні школи в Галичині»), Зокрема, він бачить їх призначення в підготовці інтелігенції: з цих шкіл ма­ють виходити ті, «що згодом стають духовними провідниками на­роду». У середній освіті значне місце І. Франко відводив рідній мові й літературі. Цьому питанню спеціально присвячена його велик стаття «Кінечність реформи навчання української літератури в на­ших середніх школах». Мету навчання рідної мови він визначає як ознайомлення учнів з живою народною мовою. Щодо літератури, то він домагається від учителів критичного аналізу творів, уміння показати учням зв'язок їх з життям, їх суспільну вартість. І. Франко наполягає на необхідності реформи середніх і ви­щих учбових закладів, щоб, вони були пов'язані з «дійсними умо­вами народного життя. І. Франко глибоко усвідомлював вирішальну роль учителя у початковій, середній та вищій школах.

13.Педагогічні ідеї Лесі Українки.

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871—1913) — видатна українська поетеса, громадська діячка. Народилася у Новоград-Волинському. Померла в місті Сурамі, похована у Києві.

Леся Українка була не просто талановитим поетом, але й дра­матургом, прозаїком, перекладачем, публіцистом. В питаннях освіти її турбував напрямок діяльності українських буржуазних націо­налістів по організації шкіл для народу. У нарисі «Школа” вона виступала проти злочинної політики царизму, що була спрямована на обмеження бюджетних асигну­вань для народних шкіл, на пригноблення вчителів та учнів. ; З раннього дитинства Л. Українка цікавилась питанням освіти і культури. У 19 років вона написала для своїх молодших сестер підручник «Древня історія східних народів”, що був надрукований Після смерті поетеси у 1918 році. Велику увагу у своїх публіцистичних творах приділяла Л. Укра­їнка розгляду ролі вчителя в народній школі. Про ідеал вчителя вона пише в листах до А.С. Макарової: «Уже одно то, что в школе есть человек неплохой, не черствая педантка, и притом честная, есть большая польза для детей». Мету сімейного виховання Л. Українка вбачала у формуванні громадянина-борця. В оповіданні «Помилка» письменниця при­ходить до висновку, що досягти цієї цілі можливо, тільки розви­ваючи природні здібності дитини. Л. Українка також займалася питанням освіти дорослих, на­полягаючи на організації колективних читань для народу. З цією метою нею був складений каталог видань для таких читань. Спадщина Л. Українки є цінним вкладом не тільки в скарбницю україн­ської та світової літератури, 'але й прогресивної педагогічної думки.