- •3.Поняття функціональності та функції.
- •5.Комунікативна регулятивна функція мови
- •10. Індійська мовознавча традиція
- •35. Китайська мовознавча традиція.
- •64Становлення науки про мову в древній Греції. Александрійський період
- •41. Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження
- •7. Передвісники порівняльно-історичного мовознавства
- •62. Основоположники порівняльно-історичного мовознавства:
- •59. Штейнталь і психологізм в історії мовознавства.
- •16. Мовознавство Нового часу: Потебня і Харківська лінгвістична школа. (продолжение 3 вопроса)
- •23. Школа естетичного ідеалізму
- •48. Мовознавство Давнього Риму
- •55. Граматика Пор-рояль
- •1878Р. – стала манiфестом молодограматикiв праця Пауля “Принципи icторiї мови”(1880) та Дельбрюна “Вступ до вивчення мови” з історичного і методологічного порівняльного мовознавства.
- •44. .Теорія когнітивної метафори. Дж. Лакофф і м. Джонсон.
- •15. Знакова природа мови. Двобічність знака: план змісту та план вираження. Види знаків.
- •20. Перша течія – женевська школа
- •50. Соціоліінгвістика ф. Майє і ж. Вандрісса (друга течія Женевської школи).
- •21. Історичні й методологічні основи структуралізмі
- •42, 60. Американський структуралізм (дескриптивізм)
- •2, 27. Генеративізм
- •31, 43, 51. Соціологічний напрям.
- •53. Когнітивна лінгвістика
- •52. Когнітивна теорія категоризації.
- •32. Концептуальний аналіз. Концептосфера. Фрейм.
- •45. Функціональна лінгвістика
- •26. Лінгвістика тексту. Дискурс і текст.
- •37. Комунікативна лінгвістика
- •36. Прагмалінгвістика. Теорія мовленнєвих актів. Пропозизія, інтенція, локація, іллокуція, перлокуція.
- •39. Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми
- •11. Інтерлінгвістика
16. Мовознавство Нового часу: Потебня і Харківська лінгвістична школа. (продолжение 3 вопроса)
Олександр Опанасович Потебня (1835-1891)- відомий психологіст в укр. мовознавстві, засновник Харківської лінгв. школи, визначна фігура в світ. лінгвістиці, філософ, фольклорист, літературознавець.
Вивчав проблеми заг. лінгвістики, фонетики, морфології, синтаксису, діалектології, семасіології та порів.-істор. грам. індо-європ. мови.
Увагу приділяв дослідженню мови худ творів і взаємозв’язку мови і мистецтва. Вплив на Потебню створили ідеї Гумбольдта - геніального провісника нової теорії мови, зокрема теорії мистецтва і науки, що розвиваються в мові. Був прибічником Штейнталя, особливо в поглядах щодо зближення компаративізму з психологізмом.
Його праці: "Думка й мова" (1865), "Мова і народність", "Про націоналізм", "Із записок з руської грам.", "До історії звуків рус. мови", "Замітки про малоруське наріччя", "Слово о полку Ігоревім. Текст і примітки", "Спорідненість малорос. пісень" ...
Наукова діяльність поділяється на 2 періоди:
1) 1860-1865 рр. - дослідження мови в зв’язку з опрацюванням філ.-псих. теорії мови, що базувалась на ідеях Гумбольдта і Штейнталя.
2) 1865-1891 рр. - дослідження фонетики, граматики, діалектології....
Він - "творець лінгвістичної поетики". У роботі "Думка й мова" він дослідж. мову й мислення. Поезія і проза, мислення і наука - явища і мови. Мова це діяльність, що має великі можливості розвитку. Мова - засіб створення нової думки, не відображення сформованого світогляду, а основа створення нового.
Потебня протестував проти підпорядкування граматики логіці. Розвинув положення, що "всяке розуміння = нерозуміння". Почуту фразу всі сприймають не так як мовець - це розуміння залежить від життєвого досвіду, інтелекту, психології особистості.
Деякі вчені вбачали у цьому положенні суб’єктивно-ідеалістичне значення слова, проте він лише констатує, різні люди розуміють висловлене чи почуте однаково і вкладають у нього нюанси. Мова пов’язана з мисленням, однак сфера мови не збігається з сферою думки. На зорі людства думка відставала від мови, на сер. етапі вони розвивались паралельно, а на 3му етапі (етапі абстрактності) думка покидає мову як таку, що не задовольняє її вимог. Саме тому, вважає Потебня, думка художника, скульптора, музиканта реалізується не у мові, а думка математика втілюється в умовних знаках.
При утворенні слова наявне вже вираження набуває нових змін, ніби вдруге сприймається. Це 2 сприйняття - аперцепція. В кожному слові дія думки - порівняння 2 мисленнєвих комплексів: 1)пізнаваного і 2) раніше пізнаного. Спільне між ними - 3, те, що служитиме основою для номінації. Отже пізнання - порівняння.
Потебня переосмислив поняття "внутр. форми" Гумбольдта, звузив його до конкретного поняття "внутрішня форма слова". У кожному слові можна виділити об’єктивне і суб’ективне. Наприклад суб’єктивним для слова "вікно" є рами, скло, форми вікон. Якщо вилучити суб’єктивне то залишиться звук (зовн. форма) і етимологічне значення. Об’єктивне, внутр. форма для "вікно" це "те, через що дивляться"
Вчення Потебні про згущення думки - зведення явищ до порів. не великої кількості знаків чи образів, що яскраво ілюструють байки і прислів’я. Розглядаючи план змісту слова Потебня дійшов висновку, що треба розділяти "ближче" і "дальше" значення слова. "Ближче" - спільне для всіх мовців, містить інформацію, що що потрібна для звичайного спілкування. "Дальше" значення містить енциклопедичне значення. "Очевидно лінгвістика не відхиляється від досягнення своїх цілей, розглядаючи значення слів тільки до певної межі. Так як говорити про всілякі речі, то без цього обмеження мовознавство містило б у собі крім свого незаперечного змісту, про який не міркує жодна інша наука ще й зміст усіх інших наук." Під значенням розуміють 2 речі: одну, що підлягає лінгвістиці - "ближчим", а інше, що підлягає віданню інших наук - "дальше". Тільки "ближче" має дійсний зміст думки у спілкуванні. Слово живе в мовленні де воно має 1 значення (= 1 акт думки) Потебня заперечує існівання полісемії. Найменьша зміна значення слова - інше слова - тому нема полісемії, а лише омонімія.
Потебня досліджував питання етносу і мови, засуджував денаціоналізацію, трактуючи її як спідлення. Всі мови - мають право на розвиток і функціонування.
Психологічний напрям в Україні (українська школа) багато в чому відрізнявся від німецького. Так Потебня наголошував на специфічних рисах грам., її властивостях, а Штейнталь і Вундт акцентували на псих. аспекті, намагаючись виокремити скоріше мову в психології, ніж психологію в мові.
