48. Статус персоналу дипломатичного представництва. Дипломатичні ранги.

Правовий статус глави дипломатичного представництва характеризується двома особливостями. По-перше, глава дипломатичного представництва є єдиною офіційною особою держави, що акредитує, яка представляє її з усіх питань у державі перебування. По-друге, він також є старшою посадовою особою держави, що акредитує, стосовно всіх інших можливих представників цієї держави. У міжнародному праві затвердилася класифікація старшинства (класи) дипломатичних представників (агентів). Віденським протоколом 1815 року, що встановив такі три класи дипломатичних агентів: І клас — посол і папський легат або нунцій; ІІ клас — посланник, міністр та інший уповноважений при главі держави; III клас — повірений у справах, акредитований при міністрі закордонних справ. Зі статтею 14 цієї Конвенції глави представництв розділяються на:а) клас послів і нунціїв, які акредитуються приглавах держав, та інших главах представництв еквівалентного рангу. б) клас посланників та інтернунціїв, які акредитуються при міністрах закордонних справ; в) клас повірених у справах, які акредитуються при міністрах закордонних справ.Від класів глав дипломатичних представництв слід відрізняти дипломатичні ранги. їхня основна відмінність полягає в тому, що класи дипломатичних представників знаходяться в сфері регулювання нормами міжнародного права, а дипломатичні ранги — це службові звання старшинства дипломатів, що установлюються відповідно до внутрішньодержавного права держави, що акредитує. При цьому кожна держава має свою систему дипломатичних рангів. Як правило, клас дипломатичного представника збігається з його рангом. В Україні відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про дипломатичні ранги України» від 31 січня 1992 року встановлені такі ранги:— надзвичайний і повноважний посол; — надзвичайний і повноважний посланник І і II класів; — радник І і II класів; — перший секретар І і II класів; — другий секретар І і II класів;— третій секретар; — аташе.

49. Дипломатичні привілеї та імунітети.

Працівники дипломатичного представництва користаються визначеними иммунитетами (вилученнями з-під юрисдикції держави перебування) і привілеями, тобто пільгами, перевагами, що звичайним іноземцям не надаються. У повному обсязі иммунитети і привілеї надаються членам дипломатичного персоналу і членам їхніх родин. Саме їх иммунитети і привілеї є дипломатичними в точному значенні цього слова. У Віденській конвенції 1961 року дипломатичні иммунитети і привілеї підрозділені на иммунитети і привілею дипломатичного представництва й особисті иммунитети і привілею членів дипломатичного персоналу і їхніх родин. До першої категорії відносяться: недоторканність приміщень дипломатичного представництва, иммунитети майна і засобів пересування, кореспонденції й архівів; фіскальний імунітет; право на безперешкодні зносина представництва зі своїм центром і іншими представництвами своєї держави; митні привілеї; протокольні привілеї. До другої категорії відносяться: недоторканість особи, житла; повний імунітет від карної юрисдикції держави перебування, а також від цивільної й адміністративної юрисдикції у відношенні виконавчих дій; фіскальний імунітет; митні привілеї; звільнення від особистих повинностей. Допускаються три вилучення: можна пред'явити судовий позов із приводу нерухомого майна, яким чи дипломат член його родини володіє особисто, позов по спадкоємній справі, у якому ці особи виступають як спадкоємців, і т.п., а також позов із приводу професійної чи комерційної діяльності, який вони займаються з метою особистої вигоди.