5. Етапи господарського розвитку первісного суспільства.

Первісне суспільство поділяється на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. (IV- I тис. до н. ери).

Палеоліт. Були примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство, що свідчило про привласнювальний характер. Людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь. З'явилися постійні житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії льодовиковим періодом.

У мезоліті вдосконалювалися знаряддя праці. Винайдені лук і стріли. З'явився водний транспорт - плоти, човни. Зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. Виникає землеробство, перші постійні поселення людей.

Для неоліту притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається «неоліт революція». Відтворююче господарство стає цінуючим. Осн заняття — землеробство, тваринництво, гончарство. З'являється наземний транспорт — віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. З'являється сист обміну.

Мідно-бронзовий вік. Існування відтворюючого господарства, швидкий розв орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці, скотарство, ремесло. Обмін набуває постійного характеру, стає регіональним.

Ранній заліз вік: співіснування бронзових і залізних знарядь праці. Перехід від мотики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються — ковальство, гончарство. Зростає продуктивність с/г, розвив птахівництво. Швидкий розв торгівлі. Вдосконалення знарядь праці, сусп поділ праці і торгівля створили передумови для виник державних утворень — центрів світової цивілізації.

6. Перехід від привласнювального до відтворювального господарства.

В епоху неоліту (X-поч.III тис. до н.е.) відбувся перехід від привласн типу господарства до відтворювального — землеробства і скотарства.

Землеробство виникло зі збиральництва. Свідченням є знахідки зернотерок, серпів, мотик. Скотарство виникло із мисливства. Люди приручили свиню, бика, вівцю, козу. «Неолітична Революція» сприяла подальшому розв племінної організації сусп, зростанню ролі парної сім'ї. Вдосконалюються техніка виготовлення каменю (розпилювання, шліфування, свердлення), крем'яні знаряддя. Широкого розповсюдження знаходять крем'яні ножі, наконечники списів і стріл, знаряддя для обробки дерева. Важливим досягненням стало винайдення глиняного посуду. Це створило умови для зберігання запасів продуктів, вживання вареної їжі і взагалі переходу від кочового до осідлого способу життя. Виникли нові види ремесла: ткацтво, обробка обсидіану (вулканічного скла) і початки металургії. Люди навчились обпалювати глину, перетворюючи її в кераміку з метою надання виробам твердості, міцності, водонепроникності, вогнестійкості. Варіння їжі в глиняному посуді дозволило істотно урізноманітнити раціон. Поява кераміки стала однією з осн ознак неоліт епохи.

7. Риси економіки первісної доби. Розпад первіснообщинного ладу.

Первісно - общинний лад – початковий і найбільш тривалий етап в історії економічного розвитку людства. Основні риси: панування общинного типу суспільної організації, переважання родового устрою, натуральне господарство, примітивні знаряддя праці, вкрай низький рівень розвитку продуктивних сил, найповільніші темпи розвитку економіки, переважно колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва, рівномірний розподіл та соціальна рівність, поступовий перехід від привласнюю чого типу господарства до відновлювального, відсутність приватної власності, експлуатації класів і держави.

Здійснено два великих поділи праці: відокремлення скотарства від землеробства (3-2 тис. до н.е) і відокремлення ремесла від сільського госп. (2-1 тис. до н.е)

Етапи:

• Кам’яний вік (палеоліт, мезоліт, неоліт) – 3 млн.до н.е – 3 тис. до н.е

• Вік міді і бронзи – кіе. 3 тис. до н.е – 1 тис. н.е

• Ранній залізний вік – 1 тис.до н.е – 4 ст. н.е

Причини розпаду: вдосконалення знарядь праці,розвиток суспільного поділу праці, розвиток торгівлі та обміну, виникнення соціальної та майнової нерівності на основі створення додаткового продукту.

8. Типи стародавніх цивілізацій.

9. Основні риси соціально-економічного устрою рабовласницьких держав Стародавнього Сходу.

10. Основні риси соціально-економічного устрою рабовласницьких держав античного світу.

11. Фази еволюції та варіації розвитку рабовласництва (східне та античне рабство).

12. Характерні риси "азіатського" способу виробництва.

Азіатський спосіб виробництва – початкова форма аграрно-ремісничої цивілізації, що базується на антагонізмі общинного селянства і деспотичної держави, яку уособлюють бюрократичний апарат, наймана армія тощо. Виникає з розпадом первіснообщинного ладу. Найвищого розвитку азіатський способі виробництва набув у Китаї, Індії, Туреччині, Персії, Мексиці, Перу та в інших країнах.

Основною формою власності азіатського способу виробництва була державна (на землю, іригаційні споруди, воду). Існували також власність сільських землеробських общин, залишки племінної власності, общинна власність ремісників, починало розвиватися приватне землеволодіння.

Держава здійснювала контроль за спорудженням та функціонуванням іригаційних систем і розподілом води, пересуванням схилів, вирубуванням лісів, зовнішньою торгівлею, створенням страхового фонду, охороною території, будівництвом храмів, фортець, виконувала військові функції тощо. Основним класом безпосередніх виробників, яких експлуатували державні чиновники, були царські землероби й ремісники. Використовувалася також праця рабів, селян-общинників. Експлуатація общинного селянства, що складалося з патріархальних сімей, здійснювалася через вилучення натуральної ренти (що збігалася з податком) та виконання трудових повинностей. Рента, крім додаткового, включала й частину необхідного продукту.

Азіатський спосіб виробництва поєднував у собі певною мірою риси рабовласницького і феодального способів виробництва. В межах азіатського способу виробництва почало зароджуватися товарне виробництво, виник купецький та лихварський капітал. Водночас процес утворення класів не завершився. Землеробська община в деяких країнах Східної Європи та Азії існувала до XIX ст., в інших їй на зміну прийшла община з приватним володінням на землю, що було основою прогресу. Певні елементи прогресу існували і в тих общинах, де поєднувалися колективна власність на землю і приватне володіння нею. Загалом розвиток общинного землеволодіння характеризувався значною консервативністю, застоєм, кастовістю.

Окремі елементи азіатського способу виробництва були властиві й існуючій в СРСР адміністративно-командній системі, зокрема деспотизм державних чиновників, домінування державної власності, наявність деяких рис рабовласницької та феодальної експлуатації.