64. Обов’язки батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання

За загальним правилом, батьки зобов’язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, тобто 18 років. Разом із тим, існують випадки, коли право на утримання мають також повнолітні діти. Відповідно до нового СК аліментний обов’язок батьків виникає щодо: а) повнолітніх непрацездатних дітей (ст. 198 СК); б) повнолітніх дітей, які продовжують навчання (ст. 199 СК). Як справедливо зазначається в літературі, обов’язок батьків щодо утримання повнолітніх дітей не є продовженням аліментного обов’язку, який батьки несли до досягнення дітьми 18 років. Ці правовідносини мають власні підстави виникнення, строки існування, припинення, а також зміст, права та обов’язки їх учасників.

Батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей (ст. 198 СК). Цей обов’язок виникає на підставі складу юридичних фактів, до якого належать: а) походження дітей (родинний зв’язок батьків і дітей), б) непрацездатність повнолітніх дітей; в) потреба дітей у матеріальній допомозі; г) здатність батьків надати таку допомогу. Сімейне законодавство визначає поняття непрацездатності і нужденності стосовно регулювання відносин подружжя щодо взаємного утримання (ч. 3, 4 ст. 75 СК). При встановленні судом факту потреби дитини в утриманні суд враховує всі джерела, що утворюють її дохід. Дитина вважається такою, що потребує допомоги, якщо вона забезпечена коштами в розмірі нижче прожиткового мінімуму. Певно, непрацездатна дитина має визнаватися нужденною і в тому випадку, якщо забезпечена коштами в розмірі, відповідному прожитковому мінімуму, але потребує додаткових коштів на придбання лікарських препаратів, оплату стороннього догляду тощо.

Обов’язок батьків утримувати повнолітню непрацездатну дитину виникає тільки за умови можливості надання батьками такої допомоги.

Другий випадок, коли батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх дітей, передбачено ст. 199 СК. Відповідно до цієї норми, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Підставою виникнення обов’язку батьків щодо утримання повнолітніх дітей в цьому разі є такий склад юридичних фактів: а) походження дітей (родинний зв’язок батьків і дітей); б) продовження повнолітніми дітьми навчання; в) потреба повнолітніх дітей у зв’язку з продовженням навчання в матеріальній допомозі; г) здатність батьків таку допомогу надавати (ч. 1 ст. 199 СК).

Батьки зобов’язані утримувати дитину, яка навчається, до досягнення нею 23 років. Їхній обов’язок може припинитися і раніш, якщо в повнолітнього відпала потреба в матеріальній допомозі. Після 23 років право вимагати утримання від батьків у зв’язку з продовженням навчання не виникає

Окремі положення, що регулюють відносини щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, поширюються також на відносини щодо утримання дітей повнолітніх. Відповідно до ст. 200 СК суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК. Тобто беруться до уваги стан здоров’я, матеріальний і сімейний стан платника й одержувача аліментів, інші обставини, що мають істотне значення. Суд повинен прагнути до того, щоб в результаті стягнення аліментів одержувач був забезпеченим у розмірі не нижче прожиткового мінімуму, якщо доходи платника дозволяють це зробити. Згідно зі ст. 201 СК до аліментних відносин батьків і повнолітніх дітей застосовуються норми статей 187, 189—192 і 194—197 СК.

65. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органомТрудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації чи перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки з вагітності й пологів, якщо законодавством не встановлено триваліший строк збереження місця роботи (посади) за певного захворювання. За працівниками, які втратили працездатність через трудове каліцтво чи професійне захворювання, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;

9) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого виокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

10) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

11) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи. Окрім указаних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, правовідносини деяких категорій працівників можуть припинятися з інших підстав.

66. Право приватної власностіПриватна власність в Україні, як і в інших державах - республіках колишнього СРСР, має незначну питому вагу в економічному житті

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна однаково з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Так, іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються (ч. З ст. 11 Закону України "Про власність").

Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Майно може належати громадянам на праві спільної власності (сумісної чи часткової). Так, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Важливим аспектом здійснення громадянами права приватної власності є право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності.

67.Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органуКрім загальних підстав розірвання трудового договору законодавство про працю передбачає також додаткові підстави. Вони можуть бути застосовані лише до певних категорій працівників. До них у першу чергу відносяться керівні працівники, з якими трудовий договір може бути розірваний при одноразовому грубому порушенні трудових обов'язків.

До керівних працівників відносяться керівник підприємства (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступник, головний бухгалтер підприємства, а також службові особи митних органів, державних податкових адміністрацій, яким присвоєні персональні звання, і службові особи контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

Працівники, які безпосередньо обслуговують грошові або матеріальні цінності, можуть бути звільненні, крім загальних підстав, передбачених ст. 40 КЗпП, також у випадку втрати до них довір'я. Така підстава розірвання трудового договору передбачена п. 2 ст. 41 КЗпП.

До працівників, які можуть бути звільнені за цією підставою, відносяться перш за все особи, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням грошових і товарних цінностей, наприклад продавці, касири, завідувачі базами тощо, а також особи, які зайняті обробкою дорогоцінних металів і каміння, застосовують в процесі виробництва передані ним цінності, наприклад, шліфувальники або гранувальники алмазів на ювелірній фабриці, монтажники, паяльщики виробів з дорогоцінних металів.

У зв'язку з втратою довір'я можуть бути звільнені і ті працівники, здійснення грошових операцій для яких не становить їх основної функції, але з неї випливає. Це відноситься до екскурсоводів, зобов'язаних розповсюджувати квитки, шоферів таксі, водіїв автобусів, які працюють без кондуктора, та ін. Але їх звільнення можливе лише за порушення, пов'язані з обслуговуванням доручених їм цінностей.

Не можуть бути звільнені в зв'язку з втратою довір'я касири, бухгалтери, контролери та інші працівники, які мають відношення до цінностей, але не пов'язані з їх безпосереднім обслуговуванням. Не може бути підставою для звільнення також разове виконання працівником операцій з цінностями, що не становить його трудових обов'язків.

За втратою довір'я може бути звільнений з роботи також головний бухгалтер підприємства.

Розірвання трудового договору в зв'язку з вчиненням аморального проступку здійснюється саме тоді, коли працівник не може бути звільнений на загальних підставах. Якщо у власника або уповноваженого ним органу є одна із загальних підстав для розірвання трудового договору, то саме ця підстава і повинна бути застосована для припинення трудових відносин. Якщо припустити можливість звільнення за прогул як за аморальний проступок, то це могло б призвести до порушення порядку накладення дисциплінарних стягнень.

68. Право інтелектуальної власності.Право інтелектуальної власності — це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти, визначені чинним законодавством України. Воно є недоторканним: ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановлених законом.

До об’єктів права інтелектуальної власності зокрема належать: літературні та художні твори у сфері літератури, науки та мистецтва; виконання; фонограми, відеограми і передачі (програми) організацій мовлення; комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних); винаходи, корисні моделі, промислові зразки; наукові відкриття; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; позначення: комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення тощо; нерозголошувана інформація (комерційна таємниця). Крім того, до об’єктів права інтелектуальної власності належить захист від недобросовісної конкуренції.

Суб’єктами права інтелектуальної власності є творець об’єкта права інтелектуальної власності (автор, винахідник тощо), тобто фізична особа, та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права на об’єкти права інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства або договору. Якщо об’єкт права інтелектуальної власності створений у результаті інтелектуальної, творчої діяльності кількох фізичних осіб, вони є його співавторами.

Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, які встановлені чинним законодавством або договором.

Права на об’єкт права інтелектуальної власності можуть бути створені у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків або дорученням роботодавця та за договором замовлення.

Авторське право виникає за фактом створення твору і не потребує виконання будь-яких формальностей.

Серед інших прав інтелектуальної власності слід відмітити такі: право на винахід, корисну модель і промисловий зразок; право на наукове відкриття; право на компонування (топографію) інтегральної мікросхеми; право на раціоналізаторську пропозицію; право на сорт рослин і породу тварин; право на комерційне (фірмове) найменування; право на торговельну марку (знак для товарів і послуг); право на географічне зазначення; право на конфіденційну інформацію (комерційну таємницю).

Право інтелектуальної власності є чинним протягом строку, встановленого чинним законодавством. При цьому особисті немайнові права на об’єкти права інтелектуальної власності охороняються безстроково.

Якщо в результаті порушення права інтелектуальної власності особа одержала прибуток, він має бути повністю переданий особі, чиє право порушене. За рішенням суду частина прибутку може бути залишена особі, яка вчинила таке правопорушення, з урахуванням витрат, які вона понесла.

69.Порядок і умови укладення шлюбу Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.