74.Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх ( ст.. 97)

1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

У ст. 97 передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності - із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного. Їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності.

Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися і як один із специфічних видів звільнення від кримінальної відповідальності, і в порядку звільнення таких осіб від кримінального покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається із дотриманням комплексу умов, які стосуються особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки. Відповідно до ч. 1 ст. 97 умовами такого звільнення є:

1) неповноліття особи.

2) вчинення вперше злочину невеликої" тяжкості.

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання. яка повинна визначатися з урахуванням особи винного, його поведінки після вчинення злочину.

Звільнення неповнолітнього, що вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру не є остаточним. Можливі два наслідки застосування ст. 97 - позитивний і негативний.

Позитивний має місце тоді, коли неповнолітній сприймає застосовувані до нього виховні заходи, виконує покладені обмеження, вимоги, обов'язки. У такому випадку після реалізації виховного заходу разового характеру (проголошення застереження, відшкодування заподіяних майнових збитків) або ж спливу строку, на який були призначені триваючі виховні заходи (обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки, завершення перебування у спеціальній навчально-виховній установі), звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є остаточним і безповоротним. Незалежно від його подальшої поведінки він не може бути підданий відповідальності за раніше вчинений злочин.

Негативний для неповнолітнього наслідок передбачений ч. З ст. 97 і полягає у скасуванні раніше призначених примусових заходів виховного характеру і притягненні його до кримінальної відповідальності.

75.Співучасть у злочиніУмисна спільна участь у виконанні злочину кількох осіб, як правило, становить більшу суспільну небезпеку, ніж вчинення злочину однією особою. В Особливій частині КК України конкретні склади злочинів описані, виходячи з припущення їх вчинення однією особою - виконавцем злочину. Проте навмисні злочини можуть бути вчинені не лише однією особою, а й у співучасті кількома особами. Як зазначається у ст. 26 КК, співучастю у злочині є умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Зміст цього визначення дає змогу стверджувати, що обов'язковими умовами (ознаками) співучасті у злочині є: 1) наявність двох або більше осіб (співучасників); 2) спільність дій співучасників у вчиненні одного й того самого злочину; 3) наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину; 4) наявність причинного зв'язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом. За сукупності цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин.

Зазначимо, що виконавець злочину є головною постаттю, оскільки дії всіх інших співучасників підпорядковуються його діяльності. Виконавець злочину завжди підлягає відповідальності безпосередньо за статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Норми Загальної частини про співучасть охоплюють однотипну для всіх злочинів діяльність організатора, підбурювача і пособника. Тому ці співучасники злочину підлягають відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК і тією статтею (частиною статті) Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Виняток з цього правила становить своєрідна співучасть (sui generis), за якою відповідальність співучасників злочину передбачена безпосередньо у певній статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Інакше кажучи, деякі види спільної злочинної діяльності описані в Особливій частині КК як окремі конкретні злочини (різновиди таких злочинів). Це означає, що при кваліфікації такої спільної злочинної діяльності положення Загальної частини про співучасть не застосовується. Так, загальні норми закону про співучасть не поширюються на осіб, що вчинили дії організаційного, а за певних умов і пособницького характеру, відповідальність за які передбачена, зокрема, ст. 255 (створення злочинної організації); ст. 257 (бандитизм); ст. 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань); ст. 304 (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність). Норми про співучасть не застосовуються при кваліфікації злочину і у тих випадках, коли спільна участь (співвиконавство) кількох осіб у вчиненні злочину, передбаченого Особливою частиною КК, надає такому злочинові кваліфікованого виду. Наприклад, викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб кваліфікується за відповідними статтями Особливої частини (ч. 2 ст. 185-189) без застосування ст. 27 КК.

76.Покарання та його види.Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Види покарань

1. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна; .

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Основні та додаткові покарання

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

4. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.

Основні покараная є найбільш суворими позбавленнями й обмеженнями прав і свобод, що застосовуються тільки самостійно і не можуть приєднуватися одне до іншого або поєднуватися.

Додаткові покарання, якими є позбавлення військового, спеціального знання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна, не можуть застосовуватися самостійно. Вони приєднуються до основного покарання.

Покараннями, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові, є штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Ці покарання як основні застосовуються на загальних підставах.

Штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу можуть застосовуватися як додаткові покарання і у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77).