1.8. Фізико-хімічні, хімічні, технологічні, спеціальні та експлуатаційні властивості будівельних матеріалів.

1.8.1. Фізико-хімічні властивості.

Дисперсність характеризується ступенем тонкого подрібнення твердого тіла та оцінюється показником питомої поверхні, тобто відношенням сумарної поверхні всіх частинок до одиниці маси (м²/кг) або об’єму. Наприклад, для цементів питома поверхня 350...500 м²/кг (3500...5000 см²/г).

В’язкість зумовлюється внутрішнім тертям у рідині під час переміщення одного шару рідини відносно другого. В’язкість характеризується коефіцієнтом динамічної в’язкості , Пас. Відношення  до істинної густини  називається коефіцієнтом кінематичної в’язкості , м²/с .

Пластичність мінерального тіста - це здатність тістоподібної маси деформуватися без порушення суцільності під впливом механічних дій.

Мінеральним тістом називається висококонцентровані водяні суспензії глини, вапна, цементу та інших дисперсних мінеральних матеріалів.

Когезія - це показник внутрішнього зчеплення матеріалу, зумовлений міжмолекулярними силами зчеплення (наприклад, у затверділому цементі).

Адгезія - це показник зовнішнього зчеплення один з одним на поверхні їх контакту (наприклад, у бетоні - це зчеплення між новоутвореннями цементного каменю й заповнювачами, арматурою; при склеюванні - зчеплення клею та склеюваних матеріалів).

Здатність до твердіння мінеральних в’яжучих - це здатність їх внаслідок змішування з водою утворювати в’язке тісто, яке з часом самочинно переходить до каменеподібного стану, тобто твердне, набуваючи при цьому певної міцності. В результаті дістають будівельний розчин, бетон, залізобетон.

Здатність до емульгування характеризується властивостями деяких матеріалів утворювати з рідиною рідкі дисперсії - емульсії. Емульсія - система з двох нерозчинних рідин. Для того щоб емульсія не розшаровувалася, до неї під час приготування вводять емульгатори - поверхнево-активні речовини (ПАР), які адсорбуються на поверхні поділу фаз, знижуючи її поверхневий натяг. Наприклад, емульсії на основі бітумів, масел.

1.8.2. Хімічні властивості.

Стійкість щодо мінералізованих середовищ (морські, ґрунтові та дренажні води з підвищеним вмістом солей) характеризується здатністю матеріалу працювати в таких середовищах без або з частковим зниженням міцності та маси, що допускається відповідними нормами.

Кислотостійкість - це здатність матеріалу чинити опір дії кислот, яка оцінюється втратою маси зразка матеріалу, витриманого в кислоті певної концентрації. Наприклад, кислотостійкість керамічних каналізаційних труб становить не менше як 92% (тобто втрати за масою - до 8%).

Лугостійкість - це здатність матеріалу чинити опір дії лугів практично без руйнування. Методика визначення лугостійкості така сама як і кислотостійкості.

Умовна оцінка стійкості матеріалів у кислих і лужних середовищах здійснюється за допомогою модуля основності М_о, %:

(28)

Токсичність - це здатність матеріалу в процесі виготовлення, а особливо експлуатації за певних умов, виділяти шкідливі для здоров’я людини (отруйні) речовини. Деякі будівельні матеріали не дозволяється використовувати, наприклад, у житлових приміщеннях, дитячих закладах тощо. Зокрема, це стосується ряду матеріалів, виготовлених на основі синтетичних матеріалів (полімерів).