1.8.3. Технологічні властивості.

Технологічними вважаються будівельні матеріали, для виготовлення яких можна використовувати різноманітні технологічні прийоми (методи). До числа технологічних матеріалів можна віднести, наприклад, полімерні матеріали, деревину тощо.

Полірувальність - це здатність матеріалу сприймати обробку тонкими абразивними матеріалами (полірування), при цьому створюється гладенька блискуча поверхня та яскраво виявляються декоративні властивості матеріалу. Найчастіше поліруванню піддають природні кам’яні матеріали (мармур, граніт, дерево).

Подрібнюваність характеризує здатність матеріалу подрібнюватися внаслідок механічної дії переважно ударних навантажень, утворюючи зернистий матеріал у вигляді щебеню та піску.

Гвоздимість виражає здатність матеріалу утримувати цвяхи й шурупи за певних умов висмикування. Гвоздимість - особливо важлива для стінових матеріалів, застосовуваних у житловому будівництві. Висока гвоздимість притаманна деревині.

Формувальність характеризує здатність матеріалу набирати (заданої) форми внаслідок різних механічних впливів (пресування, видавлювання, прокатування, вібрування).

Розшаровуваність - це здатність пластично-в’язких матеріалів змінювати (погіршувати) однорідність будови при тривалому зберіганні (суспензії, емульсії), перевезенні (бетонна суміш), ущільненні та інших операціях.

Злежуваність - характерна для зернистих матеріалів, особливо порошкоподібних, які під час тривалого зберігання схильні до грудкування, ущільнення, втрати сипучості (гіпс, цемент).

1.8.4. Спеціальні властивості будівельних матеріалів.

Для багатьох, особливо опоряджувальних, будівельних матеріалів, важливе значення мають оптичні (естетичні) властивості: колір, блиск, прозорість. Ці властивості зберігаються тривалий час у процесі експлуатації.

Колір матеріалів фізично можна пояснити вибірковим поглинанням видимої області спектра. Розрізняють ахроматичне (чорно-біле) і хроматичне (кольорове) забарвлення. У зв’язку з асоціативним сприйняттям кольорів розрізняють відтінки льоду (короткохвильові - голубі, сині, фіолетові) і вогню (довгохвильові - червоні, оранжеві, жовті).

Блиск - властивість матеріалів відбивати світло, що на них падає. Для надання блиску застосовують полірування до дзеркальної поверхні, нанесення глазурі (кераміка ), емалі (скло) і т. ін.

Прозорість - це здатність матеріалу пропускати світлові промені, яка забезпечує наскрізну видимість. До прозорих матеріалів належить віконне листове скло, світло пропускна здатність якого 84...87 %, деякі полімерні матеріали: оргскло, склопластики, плівки.

1.8.5. Акустичні властивості.

Розрізняють такі акустичні властивості: звукопоглинання, звукоізоляція, звукопроникність.

Звукопоглинання - це здатність матеріалу поглинати звукові хвилі, що падають на нього, оцінюється коефіцієнтом звукопоглинання :

де Е_погл- кількість поглинутої звукової енергії; Е_пад- загальна кількість звукової енергії, яка падає на матеріал за одиницю часу (0<<1).

Звукопоглинальні матеріали характеризуються великою пористістю.

Звукопроникність - це здатність матеріалу пропускати звукові хвилі.

Електропровідність характеризує здатність матеріалу проводити електричний струм і оцінюється питомою електричною провідністю - відношенням густини струму до напруженості електричного поля (сименс на метр, См/м).

Властивістю оберненою до електропровідності є електричний опір. Переміщення газів крізь пори й тріщини матеріалу при різниці тисків або температур, називається газопроникністю. Газопроникність оцінюється коефіцієнтом газопроникності К_Г, кг/( ), який визначається масою газу, що пройшов крізь 1 м² площі поверхні шару матеріалу товщиною 1 м за одиницю часу 1 с коли різниця тиску газу 1 МПа.

Газопроникність матеріалу залежить насамперед від кількості й характеру пор та вологості. Для керамічної цегли у попереку – 1,27  10^-6, сосна (впоперек волокон) – 0,82  10 ^-6, бетон важкий – 0,11 10^-6.

Радіаційна непроникність - це здатність будівельного матеріалу бути захистом від радіоактивних впливів (іонізуючого випромінювання). Іонізація діє на структуру матеріалів, що приводить до розриву хімічних зв’язків та іонізації молекул, зміщення атомів у кристалічній гратці та її деформації. При цьому матеріал може нагріватись, обпалюватись й переходити з кристалічного стану в аморфний.

Хорошим поглиначем нейтронів і -випромінювання є матеріали, що містять значну кількість хімічно-зв’язаної води і надважкі матеріали (гідратні бетони, магнетит, барит), а також свинець.