13. Зазначте причини та наслідки козацьких повстань першої половини XVII ст.

Посилення феодального, національного, релігійного гніту в Укра¬їні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань, почи¬наючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593). Загони повсталих захопили Білу Церкву, Переяслав. Полякам не вдалося У пою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним пере¬мир'я. Після цього Косинський пішов на Запорожжя і у травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрадницькому вбив його (замурував у стіну монастиря).

1594-1596 рр. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острозького. Він ходив у похід у Молдавію та Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Креме¬нець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але У травні 1596 р. через неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їхні керівники разом з Наливайком були захоплені у полон і страчені.

До цього ж часу належить діяльність одного з найвизначніших політичних і військових діячів у історії України Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Він був родом з Га¬тчини, з м. Самбора, навчався у найкращій тоді в Україні православній школі у м. Острозі. На початку XVII ст. він діяв на Запорозькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а 1015-1622 рр. (з невеликими перервами) він — гетьман Війська запорозького. Швидко Сагайдачний виявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. 1615 р- він взяв турецьку фортецю Варну, 1616 р. — Кафу (Феодосію), де звільнив понад 15 тис. невільників, що зробило його знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини — Стамбула і підпалити під самими вікнами султанського палацу дві при стані.

1618 р. Сагайдачний на прохання польського королевича Владислава разом з 20 тис. козаків ходив походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московське військо князя Волконського і взято в облогу Москву. Але остаточно Москви їм взяти не вдалося через великі морози, до того ж Польща замирилась з московським царем.

Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, допо¬міг відновити її керівництво в Україні (митрополита у Києві та 5 єпископів). Саме під час урядування Сагайдачного Речі Посполитій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права політичним інститутом договори (1617 р. — Вільшанський, 1619 р. — Роставицький). Це мало істотне значення для піднесення ролі козацтва у політичному житті, створювало передумови для становлення національної державності України.

П. Сагайдачний з козацьким військом у 40 тис. людей взяв участі у турецько-польській війні, зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином 1621 р., де турецька армія зазнала поразки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.

Польський уряд намагався обмежити зростання впливу козацт¬ва, що призвело до нової хвилі повстань.

1625 р. — повстання під керівництвом М. Жмайла. Битва під Крюковим закінчилася внічию. Була підписана Куруківська уго¬да, де реєстр встановлювався у 6 тис, а їхня платня — у 60 тис. злотих на рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі воло¬діння.

1630 р. — повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. 15 травня 1630 р. під Переяславом повсталі розгромили до¬бірний загін поляків — Золоту роту («Тарасова ніч»). Нова угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис.

1635 р. — повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запорі¬жжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили.

1637 р. — повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута). Повстанці зазнали двох поразок — під Кумейками і Боровицею. Павлюка схопили і стратили. 1638 р. було проведено так звану «Ординацію війська запорозького реєстрового», що дуже урізала права реєстровців, зменшила їхню кількість до 6 тис. Це виклика¬ло нове повстання.

1638 р. — повстання під проводом Я. Острянина. Повстанці за¬йняли Кременчук, Хорол. Але серед повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д. Гуня, але після двомісячної оборони біля гирла р. Сули (оборона Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків відступив Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати ординацію.Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний характер, вони свідчили про зростання опору українського народу проти гніту з боку Польщі, підготували ґрунт Визвольної війни.

Процес відродження українського державотворення у ХУІ-ХУІІ ст. Мав свої етапи та характерні риси. Почався він з утворення козацтва, яке стало виконувати військово-охоронну функцію. Самійло Кішка відновлює козацтво як організовану, офіційно визнану національну військову силу; Петро Сагайдачний не тільки робить цю силу потужною але й проголошує спілку козацтва, православної церкви та мі¬щанства із зміцненням власної системи освіти. Михайло Дорошенко пробив легітимним не лише існування козацького війська, але і козацького землеволодіння, закріпивши за козаками певну територію. у ж належить заслуга в організації городових полків, що мало велике значення як передумова утворення у подальшому української автономії. Таких полків було утворено шість. На цій території було козацьке військо, своя адміністрація, хоча і залежна від польської,— управа полків і гетьмана; панувала єдина православна віра, своя судова і освітня система, тобто певні початки і підстави автономного краю, що входив до Речі Посполитої.