16. Зазначте причини та наслідки антимосковського виступу і. Мазепи

У 1700 р. розпоча¬лася" Північна війна. Втягнута у війну Україна потрапила в тра¬гічну ситуацію. Вже 1700 р. для ведення бойових дій проти шве¬дів було відправлено 17 тис. козаків. У виснажливому протисто¬янні, як правило, гинуло від 50 до 70 % складу козацьких форму¬вань'. Війна принесла збільшення податків, примусові фортифі¬каційні роботи, нескінченні реквізиції харчів, розміщення в Укра¬їні російських військ, фактичне припинення зовнішньої торгівлі. Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протисто¬янні вела до загибелі Української держави. Так, якщо перемога діставалась Карлу XII і його ставленику Станіславу Лещинсько-му, то Україна як союзник Росії дісталась би Польщі, а у разі перемоги Петра І і його протеже Августа II українські землі че¬кав поділ між Росією та Польщею. Отже, в обох випадках Укра¬їна втрачала навіть надію на автономію. Все це відбувалося в умовах зростання невдоволення українського народу, який заяв¬ляв гетьману: "Всі ми за душу Хмельницького Бога молимо, за те, що він визволив Україну з польського ярма, а твою душу й кості діти наші проклинатимуть, якщо ти після себе зали¬шиш козаків у такій неволі". Ситуація вимагала радикальних дій. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союз¬ником Карла XII — польським королем С. Лещинським, а навес¬ні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлен¬ня державної незалежності України. Цього ж року гетьман вис¬тупив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві та зазнав поразки.

Чи можна вважати усі ці кроки зрадою союзу з Росією, зра¬дою українській державності? Шукаючи відповідь на це питання варто пам'ятати, що стрижнем політики російського царату в укра¬їнських землях завжди було намагання підім'яти під себе геть¬манську владу, максимально обмежити, а в перспективі взагалі скасувати автономію України. Російська сторона, відстоюючи власні інтереси на міжнародній арені, ніколи особливо не дот¬римувалася "духу і букви Переяславсько-Московського договору .1654 р. Адже ще на початку Північної війни Петро І, намагаю¬чись забезпечити собі союзника, під час переговорів з польським королем Августом її, ігноруючи інтереси української сторони, пообіцяв Речі Посполитій декілька міст на Правобережжі та пев¬ну кількість сіл Стародубського полку. Лише після цієї домовле¬ності її умови було узгоджено з І. Мазепою. Коли над Україною нависла загроза вторгнення союзника Карла XII С. Лешинсько-го, гетьман звернувся до російського царя по допомогу. Відповідь Петра І була красномовною; "Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися як знаєш". Такі дії розв'язували руки Мазепі, адже його сюзерен відмовився практично надати військову під¬тримку, яку гарантувала угода 1654 р. Крім того, в архіві фран¬цузького міністерства закордонних справ виявлено проект Петра І стосовно ліквідації гетьманщини та козацького устрою України, датований 1703 р., відповідно до якого планувалося або дочека¬тися смерті Мазепи, або ж усунути його з життя насильно, потім шляхом виселення та терору знищити козаччину, колонізувати українські землі росіянами та німцями, з тим щоб "раз і назавж¬ди знищити огнище ворохобників". В історичній літературі є згад¬ки й про інші плани ліквідації гетьманщини та передачі україн¬ських земель під управління князю Меншикову або ж навіть англійському герцогу Мальборо.

Отже, І. Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодно¬разово був зраджений російською стороною. Не зраджував він і українській державності, тому що відповідно до його угоди зі Шве¬цією та Польщею, Україна мала стати великим князівством у складі останньої. Та все ж на політичні рішення І. Мазепи, крім зовніш¬ніх обставин, певний відбиток накладали особисте честолюбство, амбітність, прагнення до влади, матеріальні інтереси. Проте об'єк¬тивно дії І. Мазепи були спрямовані на пошуки оптимальної фор¬мули збереження української автономії в умовах кризової ситуації. Внутрішньо-політичні прорахунки (простаршинська соціальна по¬літика, постійне протистояння із Запорозькою Січчю та ін.) не дали йому змога консолідувати українське суспільство, а жорстка протидія зовнішніх сил остаточно поховала плани гетьмана зберегти свободу, незалежність та соборність усіх земель Української держави,