- •Розділ 1. Міжнародні економічні відносини: базові поняття, теорія і господарська практика.
- •1.1. Міжнародний поділ праці та його особливості на сучасному етапі
- •1.1.1. Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці
- •1.1.2. Основні тенденції міжнародного поділу праці
- •1.2. Світовий ринок та світове господарство
- •1.2.1. Становлення світового ринку
- •1.2.2. Характерні риси світового ринку.
- •1.2.3.Міжнародний рух товарів, як ознака світового ринку
- •1.2.4.Сучасне світове господарство.
- •1.3. Міжнародна економіка.
- •1.3.1. Загальне поняття міжнародної економіки.
- •1.3.2 Структура міжнародної економіки.
- •1.5. Міжнародна торгівля.
- •1.5.1. Суть, види та показники світової торгівлі.
- •1.5.3. Типи зовнішньоторгівельної політики держав
- •1.5.5. Державне регулювання міжнародної торгівлі.
- •Одностороннє;
- •Двостороннє;
- •1. Економічні;
- •1.6. Платіжний баланс.
- •1.6.1.Платіжний баланс: основні поняття, структура.
- •Класифікація статей платіжного балансу за методикою мвф.
- •1.7. Міжнародний рух капіталу.
- •1.7.1. Форми міжнародного руху капіталу.
- •1.8. Мiжнародна мiграція робочої сили.
- •1.8.1. Суть I сучаснi риси мiжнародної трудової мiграцiї.
- •1.8.2. Основнi свiтовi ринки I експортери робочої сили.
- •1.8.3. Наслiдки мiжнародної трудової мiграцiї.
- •Наслідки для країн імміграції.
- •Наслідки для країн еміграції.
- •1.9. Мiжнароднi економiчнi iнтеграцiйнi процеси.
- •1.9.1.Суть і головні передумови міжнародної економічної інтеграції.
- •1.9.2.Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості.
1.5.5. Державне регулювання міжнародної торгівлі.
Державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється на різних рівнях:
Одностороннє;
Двостороннє;
багатостороннє.
Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи використовуються здебільшого при загостренні політичних відносин.
При двосторонньому регулюванні заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами-торговими партнерами. Кожна із сторін попереджує свого торгового партнера про прийняття будь-яких мір, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.
Багатостороннє регулювання передбачає погодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.
Найважливіше значення в регулюванні торгово-економічних відносин країн світової співдружності має Генеральна угода по тарифах та торгівлі - ГАТТ, яку з 1996 р. замінила Всесвітня торгова організація (ВТО). ВТО використовує структури ГАТТ та положення про торгівлю між членами угоди.
ГАТТ укладена в 1947 р. і її учасниками на даний час є більшість держав світу (станом на 1996 р. - біля 130 країн). Це міжнародна організація, яка діє на базі міжнародної багатосторонньої угоді, що регулює режим взаємної торгівлі і торгову політику країн-членів. Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві. ГАТТ була однією з найбільших міжнародних економічних організацій, сфера діяльності якої охоплювала 94% обсягу світової торгівлі.
В рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем міжнародної торгівлі та зовнішньоторгівельної політики. Багатосторонні переговори ведуться у формі “раундів”, які охоплюють, як правило, значний період часу.
Весною 1994 р. закінчився восьмий раунд багатосторонніх переговорів, який було проголошено восени 1986 р. в Уругвайському місті Пунта-дель-Есте.
Перші п’ять раундів переговорів у 1947, 1949, 1951, 1956, 1960-1962 роках були присвячені проблемам зниження мит; шостий - Кеннеді - раунд (1964-1967 р.) - проблемам торгових відносин США з країнами ЄЕС; у сьомому - Токіо - раунді - (1973-1979 р.) основними були питання усунення нетарифних бар’єрів та лібералізація міжнародної торгівлі.
Програма восьмого - Уругвайського раунду - стосувалася тарифних і нетарифних бар’єрів, торгівлі окремими видами товарів та природних ресурсів, регулювання міжнародного обміну послугами.
В основу діяльності ГАТТ булі покладені такі принципи:
недискримінація у торгівлі, зрівняння у правах товарів імпортного та вітчизняного виробництва стосовно внутрішніх показників та зборів, а також правил, що регулюють внутрішню торгівлю;
режим найбільшого сприяння, згідно з яким кожна з країн-партнерів зобов’язується надати партнеру такі ж права та пільги, які вона надає або збирається надати будь-якому іншому партнерові;
використання переважно тарифних методів захисту національного ринку, ліквідація імпортних квот та інших нетарифних обмежень;
прогресивне зниження митних тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;
надання преференційного режиму у торгівлі з країнами, що розвиваються;
розв’язання торгових конфліктів шляхом преговорів, консультацій і арбітражу;
Розрізняють такі методи зовнішньоторгової політики
